П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі (книги онлайн полностью .txt) 📗
Вона ще раз вдихнула як можна глибше. Все, що зараз потрібно, — це дістатися до дверей. Тоді вона зможе вискочити. І врятуватися.
Келен поповзла вперед. Вкриваюча підлогу солома була мокрою — від дощу, чи від стікаючої з платформ рідини, Келен не знала. Вона сказала собі, що люди Тіни шанобливо ставляться до мертвих. І ні за що не залишили б тут брудної соломи. Солома напевно чиста. Тільки чому ж вона тоді так смердить?
Величезним зусиллям волі Келен не фіксувала уваги на кишачих навколо комахах. Коли її рішучість зберігати мовчання вичерпалася, Келен тихенько застогнала. Вона повзла обличчям до дверей і побачила, як чергова блискавка висвітлила контур. Залишилося зовсім трохи.
Келен не знала, куди поділася курка, і молилася, щоб та знову зайнялася викльовуванням очей у Юні.
Але в наступному спалаху вона побачила лапи курки між собою і щілиною під дверима. Мало не в футі від її лиця.
Келен повільно піднесла тремтячу долоню до чола, щоб прикрити очі. Вона знала, що в будь-який момент куроподібний монстр кинеться викльовувати їй очі — Точно так само, як клював їх у Юні. Вона задихнулася від жаху, уявивши собі, що їй виклювали очі. Подумки побачила кров, яка ллється з розтерзаних порожніх очниць.
Вона осліпне. Виявиться зовсім безпорадною. І ніколи більше не побачить усміхнених сірих очей Річарда.
У волоссі, намагаючись вивільнитися з пут, копошився жук. Келен спробувала його змахнути, але марно.
Зненацька щось вдарило її по маківці. Келен скрикнула. Жук зник. Курка склювала його прямо з голови. Швидкий удар дзьобом виявився досить болючим.
— Спасибі, — змусила себе Келен подякувати курку. — Велике тобі спасибі. Дуже тобі вдячна.
І зойкнула, коли дзьоб вдарив по руці. Там повз жук. Курка зовсім не клюнула її в руку, а з'їла жука.
— Вибач, що я заволала, — сказала Келен. Голос її тремтів. — Я просто не очікувала. Спасибі тобі ще раз.
Дзьоб преболяче вдарив її по маківці. Цього разу ніякого жука не було. Келен не знала, чи порахувала курка, що там комаха, чи хотіла пробити їй голову. Від курки неабияк смерділо.
Келен знову піднесла долоню до очей.
— Будь ласка, не роби цього. Мені боляче. Будь ласка, не клюй мене.
Гострий дзьоб защіпнув вену на тильній стороні долоні, якою Келен прикривала очі. Курка потягнула, ніби намагалася витягнути з землі черв'яка.
Це був наказ. Тварюка бажала, щоб Келен прибрала руку.
Дзьоб різко рвонув шкіру. У значенні цього руху помилитися було неможливо. «Прибери руку, — означав він. — Прибери, або пошкодуєш».
Якщо тварюку розсердити, важко навіть уявити, що вона може створити. Зовсім поруч лежить тіло Юні як нагадування про можливі наслідки.
Келен сказала собі, що якщо тварюка спробує клюнути її в око, то вона схопить її та спробує скрутити шию. Вона буде боротися. Але тільки якщо тварюка зазіхне на очі.
Всі її інстинкти волали, заперечуючи проти настільки дурного і небезпечного вчинку. І Птахолов, і Річард — обидва заявляли, що це не курка. Тепер Келен анітрохи не сумнівалася в їх правоті. Але у неї може просто не залишитися іншого вибору.
Якщо вона почне битву, це буде битва не на життя, а на смерть. Келен не відчувала ані найменших ілюзій щодо своїх шансів. І все ж, незважаючи ні на що, вона, можливо, буде змушена битися. До останнього подиху, якщо знадобиться. Як учив її батько.
Курка вхопила шматок шкіри побільше і викрутила. Останнє попередження.
Келен обережно прибрала тремтячу руку. Тварюка задоволено кудакнула.
Знову блиснула блискавка. Келен, втім, вже не потребувала освітлення. Тварюка знаходилася буквально в декількох дюймах. Досить близько, щоб відчути її дихання.
— Будь ласка, не чіпай мене.
Гуркіт грому прогуркотів так, що можна було оглухнути. Курка закудахкала і різко повернулася.
Тут Келен зрозуміла, що це не грім. Хтось стусаном відкрив навстіж двері.
— Келен! — Пролунав голос Річарда. — Ти де? Вона миттєво схопилася на ноги.
— Річард! Обережно! Це курка! Курка! Річард кинувся до монстра. Курка прослизнула у нього між ногами і вискочила назовні.
Келен хотіла кинутися Річарду на шию, але він не дав їй часу, зірвавши з плеча найближчого з мисливців лук. Той не встиг навіть зреагувати на раптовий випад, а Річард вже вихопив з його сагайдака стрілу. Ще мить — І стріла лежала на натягнутій тятиві.
Курка відчайдушно тікала по бруду, з кожним спалахом блискавки віддаляючись все далі.
Пролунав дзвін тятиви. Стріла зі свистом пронизала повітря.
Келен почула глухий звук, коли сталевий наконечник досяг мети.
У спалаху блискавки вона побачила, як курка обернулася. Стріла потрапила їй ззаду точно в голову і наполовину стирчала з розкритого дзьоба. По древку стікала кров, капаючи з наконечника в калюжі і на оперення птаха.
Мисливець присвиснув, оцінивши постріл.
Знову почорніло і прогуркотів грім. Наступна спалах освітив втікаючу за кут курку.
Річард кинувся їй услід.
Келен — за ним. На бігу мисливець простягнув Річарду другу стрілу. Річард натягнув тятиву і підняв лук напоготів. Вони вилетіли за ріг.
І різко зупинилися. Там, в грязі, прямо посеред вулички, лежала закривавлена стріла. Курка ж зникла.
— Річард, — видихнула Келен, — тепер я тобі вірю!
— Здогадуюся, — відповів він.
Ззаду почулося гучне, «фуф-ф».
Висунувши голови за рогу, вони побачили, що дах будинку мертвих палахкотить вогнем. А крізь відчинені навстіж двері Келен розгледіла палаючу на підлозі солому.
— У мене була з собою свічка. Вона впала на солому. Але гніт згас. Я точно знаю, що згас, — промовила Келен.
— Може, це блискавка, — відповів Річард, дивлячись на темне небо, яке розсікали зигзаги блискавок.
У полум'ї, що розгорілося, оточуючі будинок мертвих будівлі, здавалося, танцювали якийсь коливний танець. Незважаючи на досить пристойну відстань, Келен відчула на обличчі жар. Палаюча солома і іскри злітали у нічне небо.
З пелени дощу з'явилися охоронці і зібралися навколо. Власник стріли передав її своїм друзям, шепнувши при цьому, що Річард-з-характером пристрелив злого духа і прогнав його.
З-за рогу будинку з'явилася ще одна пара, деякий час поспостерігала за вогнем, а потім приєдналася до решти. Зедд, чиє сиве волосся у світлі пожежі зробилися червоно-помаранчевими, простягнув руку. Один з мисливців поклав закривавлену стрілу йому на долоню. Зедд швидко оглянув її і передав Енн. Та покатала стрілу в пальцях і зітхнула, ніби стріла повідала їй свою історію і підтвердила найгірші побоювання.
— Це шими, — промовив Річард. — Вони тут. Тепер-то ти мені віриш?
— Зедд, я бачила його! — Вигукнула Келен. — Річард правий. Це не курка. Ця тварюка сиділа в хаті мертвих і викльовувала Юні очі. І вона говорить. Вона звернулася до мене по титулу — «Мати-сповідниця».
У серйозних очах старого чарівника відбивався вогонь. Нарешті він кивнув.
— Деяким чином ти правий, мій хлопчику. Це дійсно серйозна проблема, але це не шими.
— Зедд, я ж кажу тобі, вона була… — Почала заперечувати Келен, вказуючи на палаючий будинок.
І замовкла, коли Зедд простягнув руку і дістав з її волосся пір'їнку. Затиснувши її основу вказівним і великим пальцями, він повільно покрутив пір'їну. На очах у всіх присутніх та перетворилася в дим, що розтанув у повітрі.
— Це був Шнирок, — пробурмотів чарівник.
— Шнирок? — Насупився Річард. — Це ще що таке? І звідки ти знаєш?
— Ми з Енн сотворили ряд перевірочних заклинань, — відповів старий чарівник. — Ти надав нам необхідні докази, яких нам бракувало, щоб переконатися остаточно. Сліди магії на стрілі підтверджують наші підозри. У нас серйозні неприємності.
— Це творіння тих, хто віддався Володарю, — пояснила Енн. — Тих, хто володіє Магією Збитку. Сестер Тьми.
— Джеган, — прошепотів Річард. — У нього є сестри Тьми.
Енн кивнула.
— Минулого разу Джеган підіслав вбивцю-чарівника, але ви з ним впоралися. І ось тепер він направив щось набагато більш небезпечне.
