П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі (книги онлайн полностью .txt) 📗
Келен посміхнулася. Річард дійсно був незвичайною людиною — відмітна ознака чарівника.
Одного разу мисливці запросили його постріляти з лука по мішені. Річард несказанно їх здивував. Він увігнав всі стріли точно в центр, причому кожна подальша лягала поверх попередньої, дроблячи її на тріски.
Чарівний дар Річарда направляв стріли, хоча сам він тому не вірив. Він вважав, що це всього лише питання практики і вміння зосередитися. «Закликати ціль», ось як він це називав. Річард говорив, що закликає ціль, даючи всьому решту зникнути, і коли відчуває, що знайшов потрібну точку в повітрі, він спускає стрілу. Причому проробляє все це в одну мить.
Келен змушена була визнати, що, коли Річард вчив її стріляти, іноді вона відчувала те, про що він говорить. І те, що він її навчив, одного разу врятувало їй життя. Але все одно вона розуміла, що в цьому замішана магія.
Мисливці ставилися до Річарда з величезною повагою. І вміння стріляти з лука мало до цього лише непряме відношення. Було практично неможливо ставитися без належного пієтету до Річарда-з-характером. І раз Келен говорить, що він може стати невидимим, значить, так воно і є.
Але початкове його знайомства з племенем Тіни ледь не обернулося катастрофою. В найпершу зустріч з мисливцями, коли Келен привела його на рівнини, де жило плем'я, Річард неправильно сприйняв традиційне вітання у вигляді ляпасів і відважив могутнього ляпаса Савідліну, одному із старійшин племені. Цим діянням він мимоволі продемонстрував повагу до сили людей Племені Тіни і знайшов цінного друга, але заразом отримав прізвисько «Річард-з-характером».
Келен змахнула з лиця дощові краплі.
— Гаразд. Я хочу його знайти. Ви всі йдіть в різних напрямках, — тицьнула вона в пануючу навколо темряву, — і якщо відшукаєте його, передайте, що він мені потрібен. Якщо ж не знайдете, повертайтеся сюди, і ми будемо шукати далі, поки не виявимо його.
Мисливці стали було заперечувати, але Кален заявила, що вона до смерті втомилася і бажає повернутися в ліжко, причому разом зі своїм чоловіком. І додала, що або вони їй допоможуть його відшукати, або вона відправиться на пошуки самостійно.
І тут до неї дійшло, що Річард саме цим і зайнявся — самостійними пошуками. Тому що ніхто йому не повірив.
Мисливці знехотя погодилися і, розчинившись у темряві, розосередилися в різних напрямках. Їм, босим, на відміну від неї не доводилося вишукувати в бруду більш-менш нормальну дорогу.
Трохи поміркувавши, Келен скинула чоботи і закинула їх у будинок. І усміхнулася від того, як здорово зміркувала надурити пануючу навколо сльоту.
У Ейдіндрілі більшість жінок, починаючи від аристократок і кінчаючи дружинами чиновників, впали би в непритомність, побач вони зараз Мати-сповідницю, крокуючу босоніж по щиколотку в багнюці і промоклу наскрізь.
Келен зачалапала по бруду, намагаючись збагнути, якої методики може дотримуватися Річард в своїх пошуках. Він рідко коли робить щось без причини. Так як би він наодинці взявся обшукувати в темряві все село?
По зрілому міркуванні Келен відкинула першу думку, що він шукає курку. Можливо, він зрозумів, що те, про що говорили йому Зедд, Енн і вона сама, не позбавлене сенсу. Може, він зовсім і не шукає курку. Але тоді що він робить на вулиці посеред ночі?
Дощ лив на голову, стікаючи по шиї на спину і викликаючи дрож. Довге волосся, яке Келен ретельно висушила і розчесала, знову повисло мокрими пасмами. Намокла сорочка обліпила тіло, як друга шкіра. Причому дуже холодна шкіра.
Так куди ж Річарда могло понести?
Келен зупинилася і підняла свічку трохи вище.
Юні.
Може, він пішов подивитися на Юні? Серце Келен на мить завмерло. Або поглянути на мертве немовля? Можливо, він побажав оплакати їх обох.
Такий вчинок цілком у дусі Річарда. Він міг побажати помолитися добрим духам за дві душі, які тільки що пішли в інший світ. Річард дуже навіть здатний на таке.
Келен ступнула під невидимий у темряві стікаючий з даху водоспад і ахнула, коли потік води обрушився їй на голову Відкинувши з лиця обважнілі пасма і відпльовуючись, вона рушила далі. Пальці, які стискали світильник, заніміли від холоду.
Келен уважно роззирнулася, намагаючись зорієнтуватися у темряві і переконатися, що йде у вірному напрямку, і виявила знайому низьку стінку з трьома квітковими горщиками. Тут поблизу ніхто не жив, у цих горщиках вирощували рослини для злих духів, що мешкали в будинках неподалік. Дорогу звідси вона знала.
Трохи пройшовши, за рогом Келен відшукала двері в будинок мертвих. Затерплими від холоду пальцями вона намацала засувку. Набряклі від вогкості двері зі скрипом відчинилися. Келен пройшла всередину і зачинила за собою двері.
— Річард? Річард, ти тут?
Жодної відповіді. Келен підняла свічку вище, іншою рукою прикриваючи ніс, щоб хоч якось захиститися від смороду.
Вогник свічки освітлив платформу з лежачим на ній крихітним тільцем. Келен підійшла ближче, скривилася, коли під босою ступнею хруснув здоровенний жук, але моментально забула про цю дрібну неприємність при вигляді лежачої перед нею трагічної фігурки.
Підійшовши, вона завмерла. Крихітні скорчені ручки застигли, зігнуті в колінах ніжки не діставали до поверхні на добрий дюйм. Долоньки відкриті, а малюсінькі пальчики здавалися просто чимось абсолютно неймовірним.
У Келен в горлі застигла грудка. І вона прикрила рот долонькою, щоб придушити мимовільний крик болю. Бідний малюк. Нещасна мати.
Позаду пролунав дивний звук. Стук. Тихий, рівномірний. Не зводячи очей з маленького безживного тільця, вона неуважно спробувала визначити, що це таке. Стук на мить припинився, потім почався знову. Знову припинився. Келен вирішила, що це падають краплі дощу, і відмовилася від свого наміру.
Не в силах утримати себе, Келен торкнулася пальцем крихітної долоньки Ручка була настільки мала, що в ній ледве поміщався один палець. На мить вона подумала, що ось зараз пальчики зімкнуться. Але пальчики не ворухнулися.
Схлипнувши, Келен змахнула сльозу. Їй було страшно шкода матір дитини. Побачивши стільки смертей, Келен не розуміла, чому саме цей трупик викликає у неї такі почуття, але тим не менше це було так.
І тут вона зламалася, розридалася від жалю до цього крихти, який навіть не встиг отримати ім'я. Стоячи в темному будинку мертвих, Келен оплакувала непочате життя, посудину, яка прибула у світ живих порожньою, без душі.
Нарешті лунаючий за спиною звук все ж вклинився в її свідомість, і Келен озирнулася подивитися, що ж це заважає їй підносити молитву добрим духам.
І ахнула, насилу придушивши крик.
На грудях Юні сиділа курка.
І викльовувала йому очі.
10
Келен хотіла було прогнати курку, але чомусь ніяк не могла змусити себе зважитися на це. Курка, продовжуючи своє заняття, одним оком втупилася на неї.
Тук-тук-тук. Тук. Тук.
Саме цей звук Келен і чула все це час.
— Киш! — Замахала вона рукою. — Киш! Напевно, це через комах. Це через них птах тут. Подзьобати комах.
Але чомусь Келен сама цього не вірила.
— Киш! Залиш його! Киш!
Зашипівши та наїжачивши пір'я, курка підняла голову.
Келен відсахнулася.
Розриваючи кігтями мертву плоть, курка повільно повернула голову до Келен і схилила голову набік, від чого гребінець впав, а борідка сколихнулася.
— Киш, — почула Келен свій власний ледве помітний шепіт.
Світла не вистачало, до того ж дзьоб птаха був покритий запеченою кров'ю, і Келен не могла визначити, є на ньому мітка чи ні. Але в цьому й не було необхідності.
«Добрі духи, допоможіть!» — Подумки благала вона.
Птах коротко кудахнув. Цілком куряче кудкудакання, але Келен точно знала: це не так.
І тут вона до кінця зрозуміла, що мав на увазі Птахолов, говорячи про курку-що-не-курка. Ця тварюка виглядала як курка, нічим не відрізняючись від всіх інших курей. Але це була не курка.