П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі (книги онлайн полностью .txt) 📗
Келен з Річардом тривожно перезирнулися.
— Гадаю, ви розберетеся набагато швидше, якщо пройдете туди і глянете своїми очима, — порекомендувала Кара.
— Нам би хотілося перш з'ясувати, чого очікувати, якщо не заперечуєш, — суворо подивився на Морд-Сіт Річард.
Келен трохи розслабилася. Кара ні за що не стала б вести себе настільки зневажливо, якби дійсно вважала, що там, за щ закриваючою вхід в кімнату фіранкою, іде неабияка боротьба між життям і смертю. Втім, Кара мало що знала про магію, за винятком того, що вона їй не подобалася.
Кара, як і безстрашні д'харіанські солдати, побоювалася чарівництва. Вони постійно повторювали приповідку, що вони воюють сталлю проти сталі, а Магістр Рал — Магією проти магії. Це було частиною чарівних уз, що пов'язували народ Д'хари з Магістром Ралом: вони захищали його, а він — їх. Можна було подумати, ніби вони вважають своїм обов'язком захищати його тіло, щоб він натомість міг захистити їх душі.
Парадокс же полягав у тому, що унікальний зв'язок між Морд-Сіт і Магістром Д'хари був якимось свого роду симбіозом, що давав чарівну силу ейджу — страшному катувальному інструменту, який кожна Морд-Сіт носила на прикріпленому до зап'ястя ланцюжку. Але, що набагато більш важливо, завдяки стародавнім чарівним узам з Магістром Ралом Морд-Сіт могли захоплювати контроль над чарівним даром всіх володіючих магією. Поки Річард не звільнив їх, завданням Морд-Сіт було не тільки захищати Магістра Рала, але й мучити до смерті його володілих магією ворогів, і в цьому процесі витягати з них необхідні відомості.
Жодні чари не могли протистояти Морд-Сіт, крім магії Сповідниць. Наскільки Морд-Сіт боялися магії, настільки володіючі магією боялися Морд-Сіт. Втім, Келен завжди говорила, що ці гадюки бояться її набагато більше, ніж вона їх.
Заклавши руки за спину і розставивши ноги, Кара встала на варті. Келен, трохи пригнувши голову, зробила крок у дверний отвір. Річард люб'язно притримав для неї фіранку.
Кімнатку, позбавлену вікон, освітлювали свічки. На брудній підлозі виднілися намальовані магічні символи. Келен зрозуміла, що на відміну від намальованої в сусідній кімнаті Благодаті це не навчальні символи. Ці були намальовані кров'ю.
Келен вхопила Річарда за лікоть.
— Обережно! Не наступи! — Вона вказала рукою на символи на підлозі. — Вони призначені для того, щоб підманити і зловити в пастку необережного.
Річард, кивнувши, рушив далі, точно пересуваючись в лабіринті малюнків. Зедд з Енн лежали голова до голови на вузеньких солом'яних матрацах біля дальньої стіни. Обидва були укриті до підборіддя грубими вовняними ковдрами.
— Зедд, — пошепки покликав Річард, опускаючись на коліно. — Ти не спиш?
Келен села на коліна поруч з чоловіком і взяла його за руку. Енн моргнула і відкрила очі. Келен взяла за руку і її. Зедд примружився, ніби тьмяне світло свічок заподіювало біль.
— Це ти, Річард? Добре. Нам треба поговорити.
— Що трапилося? Ви захворіли? Чим ми можемо вам допомогти?
Сиве хвилясте волосся Зедда здавалося ще більш скуйовджене, ніж зазвичай. В тьмяному світлі зморшки були не так помітні, але зараз чомусь він виглядав дуже-дуже старим.
— Ми з Енн… просто втомилися, ось і все. Ми… Він витягнув руку з-під ковдри та вказав на орнамент символів на підлозі. Шкіряний одяг Кари обтягував Морд-Сіт куди щільніше, ніж висяча на його кістках шкіра.
— Скажи йому, — порушила дзвінку тишу Енн. — Або я скажу.
— Сказати що? Так що відбувається?!
Зедд, важко дихаючи, поклав руку на мускулисте стегно онука.
— Пам'ятаєш нашу розмову? На тему «що, якщо»… про зникнення магії?
— Звичайно.
— Ну так от, це почалося. — Очі Річарда розширилися.
— Значить, це все ж шими!
— Ні, — заперечила Енн. — Сестри Тьми. — Вона змахнула заливаючий очі піт. — Створивши заклинання, що викликає цю… цю псевдокурку…
— Шнирка, — підказав їй Зедд. — Закликавши Шнирка, вони або випадково, або навмисно спровокували зникнення магії.
— Навряд чи випадково. — Кинув Річард. — Напевно саме цього вони і домагалися. У всякому разі, Джеган, а за його наказом — сестри Тьми.
Зедд кивнув, прикривши очі.
— Упевнений, що ти правий, мій хлопчику.
— Значить, вам не вдалося це зупинити? — Запитала Келен. — З ваших слів виходило, що ви можете це зробити.
— Навіть перевірочні заклинання, створені нами, дорого нам обійшлися. — Енн говорила так само жовчно, як на її місці сказала б Келен. — І вичерпали наші сили.
Зедд підняв руку і знову впустив її Річарду на стегно.
— Через те, хто ми є, через те, що ми більш могутні, ніж інші, це вдарило по нас перших.
— Ти ж казав, що почнеться зі слабких, — насупилася Келен.
Енн тільки похитала головою.
— Тоді чому це не подіяло на нас? — Поцікавився Річард. — Келен володіє магією — магією сповідниць. І у мене є дар.
Зедд слабо махнув рукою.
— Ні-ні! Це діє не так. Це починається з нас. По мені вдарило більше, ніж по Енн.
— Не відводь їх в сторону, — буркнула Енн. — Це надто важливо. — Трохи зміцнілим голосом вона продовжила: — Річард, сила Келен скоро зменшиться. І твоя теж, хоча ти менше від неї залежиш, ніж ми з Келен, так що для тебе це не буде мати такого вже великого значення.
— Келен втратить свою могутність сповідниці, — підтвердив Зедд, — як і всі інші чарівники. І взагалі все, що володіє магією. Вона виявиться беззахисною, і її потрібно захистити.
— Не така вже я беззахисна, — заперечила Келен.
— Але ж має бути спосіб цьому протистояти! Минулої ночі ти сказав, що ви теж дещо можете, — стиснув кулаки Річард. — Ти сказав, що ви в змозі з цим впоратися! Ви повинні щось зробити!
Енн слабо стукнула Зедда по маківці.
— Чи не будеш ти такий люб'язний сказати йому, старий пень? Перш ніж хлопця трапить шляк і вже ніякої допомоги від нього не дочекаєшся?
— Я можу допомогти? — Подався вперед Річард. — Що я повинен зробити? Скажіть, і я зроблю. Зедд видавив слабку посмішку.
— Я завжди міг на тебе покластися, Річард. Завжди.
— Що ми можемо зробити? — Встряла і Келен. — Ви можете розраховувати на нас обох.
— Бачте, ми знаємо, що потрібно зробити, тільки от не можемо впоратися з цим поодинці.
— Значить, ми допоможемо, — відрубав Річард. — Що вам потрібно?
Зедд важко зітхнув.
— Це в замку.
У Келен сколихнулася надія. Сильфіда позбавить їх від багатьох тижнів шляху через Серединні Землі. З її допомогою вони з Річардом опиняться в Ейдіндрілі менше ніж за добу.
Дихання Зедда сповільнилося. Здавалося, він впав у несвідомий стан. Річард роздратовано здавив пальцями скроні й набрав у груди побільше повітря. Потім легенько потряс діда за плече.
— Зедд? Чим ми можемо допомогти? Що потрібно в замку Чарівника? Що там, у замку?
Старий чарівник повільно сковтнув.
— У замку. Так.
Річард знову зробив глибокий вдих, намагаючись зберігати спокій і говорити рівно.
— Відмінно. У замку. Це я зрозумів. Що ти хочеш мені розповісти про замок, Зедд?
Зедд облизав пересохлі губи.
— Води.
Келен поклала руку Річарду на плече, ніби хотіла цим жестом не дати йому злетіти до стелі.
— Я принесу.
Ніссель зустріла її в дверях, але замість води простягнула чашку з теплим питвом.
— Дай йому ось це. Я тільки що приготувала. Це краще води. Додасть йому сил.
— Спасибі, Ніссель.
Келен поспішно піднесла питво до губ Зедда. Старий чарівник зробив кілька ковтків. Потім Келен запропонувала чашку Енн, і та допила решту. Ніссель, перехилившись через плече Келен, сунула дівчині шматок хліба, намазаний чимось на зразок меду з легким запахом м'яти, шепнувши, щоб вона змусила Зедда з Енн трохи поїсти.
— Давай-но, Зедд, з'їж трохи тави з медом, — запропонувала чарівникові Келен.
Зедд відсунув рукою запропоновану їжу.
— Можливо, трохи пізніше.
Келен з Річардом перезирнулися. Нечувана річ — Зедд відмовляється поїсти! Напевно, Кара порахувала все несерйозним, виходячи з спокою Ніссель. Хоча стара знахарка і не виказувала особливої тривоги з приводу стану лежачої на підлозі парочки, неспокій Келен з Річардом ріс з кожною хвилиною.
