П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі (книги онлайн полностью .txt) 📗
— Цілком імовірно. Але Зедд вважає, що буде тільки розумно надати Річарду можливість робити те, що він робить. Те, що Річард, не володіючи магією на нашому з Зеддом рівні і виходячи з якихось своїх власних міркувань, вважає, ніби відбувається щось серйозне, лише посилює наші з Зеддом підозри. І якщо це так, він вже набагато випередив нас в цій справі, і нам залишається лише слідувати за ним.
Енн знову торкнулася долоні Келен вузлуватою рукою.
— Я б попросила тебе не відволікати його твоїм цілком зрозумілим бажанням, щоб він крутився біля тебе. Я прошу тебе надати йому можливість робити те, що він повинен.
«Крутився» — як же! Келен просто хотілося взяти його за руку, обійняти, поцілувати. Посміхатися — і бачити у відповідь усмішку.
Завтра їм обов'язково потрібно повернутися в Ейдіндріл. Скоро печаль з приводу смерті Юні відійде в минуле, її змінять більш серйозні проблеми. Як привід для занепокоєння у них є імператор Джеган і війна з ним. Келен просто хотілося, щоб у них з Річардом був хоча б один свій день.
— Я все розумію. — Келен дивилася на снуючих навколо квокчучих курей. — І постараюся не канючити.
Енн кивнула, не відчуваючи ніякої радості від того, що добилася бажаного.
На вулиці в непроглядній пітьмі крокувала Кара. По її незадоволеній фізіономії Келен зробила висновок, що Річард наказав Морд-Сіт залишатися тут і охороняти його дружину. Це був чи не єдиний наказ, який Кара ніколи не порушувала, наказ, який навіть Келен не могла скасувати.
— Пішли, — кинула Келен на ходу, — подивимося, як там у Річарда просуваються пошуки.
До великого жалю Келен мерзенний дощ все продовжував лити. Хоч вже і не такий сильний, але як і раніше холоднючий, а вона так ще до кінця і не висохла.
— Він пішов не туди, — повідомила Кара. Келен з Енн одночасно обернулися і побачили, що Кара стоїть там же, де перед цим нетерпляче крокувала.
— Я думала, він хотів піти оглянути решти курей, — тицьнула Келен в бік другого дому злих духів.
— Спочатку він туди і попрямував, але потім передумав. І пішов он туди, — вказала Кара.
— Чому?
— Не сказав. Наказав мені залишатися тут і чекати тебе. — Кара рушила у вказаному напрямку. — Пішли. Я відведу вас до нього.
— Ти знаєш, де його шукати? — Не встигнувши договорити, Келен зміркувала, що питання безглузде.
— Звичайно! Я пов'язана з Магістром ралом узами. І завжди знаю, де він знаходиться.
Келен знаходила дещо неприємним те, що Морд-Сіт завжди відчували місцезнаходження Річарда, як квочка — курчат. Вона їм заздрила. Їй би теж так хотілося. Вона підштовхнула Енн в спину, щоб поспішити, інакше вони ризикували залишитися одні в темряві.
— І як давно ви з Зеддом почали підозрювати, що щось не так? — Пошепки запитала Келен низеньку чаклунку, маючи на увазі лише те, що Енн сказала щодо чарівництва.
Енн дивилася вниз, щоб не оступитися в темряві.
— Вперше ми помітили це минулої ночі. Хоча це важко визначити чи знайти підтвердження, ми виконали кілька простеньких дослідів. Не те щоб вони підтвердили повністю наші підозри. Це приблизно те ж, що намагатися визначити, чи бачиш ти сьогодні так само далеко, як учора.
— Ти розповідаєш їй про наші підозри, що магія, можливо, слабшає?
Келен аж підстрибнула, почувши за спиною знайомий голос.
— Так, — кинула Енн через плече, звертаючи услід за Карою за ріг. Здавалося, вона зовсім не здивувалася появі Зедда. — Як там жінка?
— Пригнічена, — зітхнув Зедд. — Я спробував заспокоїти її і втішити, але, схоже, у мене це вийшло не так добре, як я сподівався.
— Зедд, — перебила Келен, — ти намагаєшся сказати, ніби впевнений, що виникли складнощі? Це дуже серйозна заява.
— Ну, взагалі я ще нічого не стверджую… Тут вони всі троє налетіли на Кару, яка раптово зупинилася в темряві. Морд-Сіт, нерухома, мов статуя, вдивлялася в дощову пітьму. Нарешті, матюкнувшись крізь зуби, вона підштовхнула їх, повертаючи назад.
— Не сюди, — буркнула вона. — У другу сторону. Випхавши і виштовхавши їх за кут. Кара повела їх іншою дорогою. Було майже неможливо розгледіти, куди вони йдуть. Келен відкинула з обличчя мокре пасмо. У цю мерзенну погоду на вулицях не було ні душі. Шльопаючи під дощем слідом за Карою, Кален відчувала себе покинутою і одинокою. Ідучі за нею слідом Енн з Зеддом про щось тихо перемовлялися.
Напевно темрява і дощ збивали Кару зі сліду незважаючи на пов'язуючі її з Річардом узи, оскільки вона кілька разів поверталася по своїх слідах.
— Далеко ще? — Поцікавилася Келен.
— Не дуже, — тільки й спромоглася відповісти Кара. Поки вони шльопали по вулицях-провулках, бруд зумів забратися Келен в чоботи, і тепер вона з кожним кроком морщилася, відчуваючи, як слизька гидота ляскає між пальцями. І мріяла вимити чоботи. Вона перемерзла, вимокла наскрізь, вивозилася в бруді — і все лише тому, що Річард боїться, ніби десь бродить якийсь безглуздий злий дух — курячий монстр.
Келен з тугою згадала теплу воду, в якій хлюпалася нині вранці, і пошкодувала, що зараз вона не там. Але, згадавши про смерть Юні, жаліти перестала. Є речі важливіші, ніж бажання поплавати в теплій воді. Якщо Енн з Зеддом мають рацію щодо магії…
Вони підійшли до площі в центрі села. Жива тінь, нагадуюча колишню Кару, зупинилася. Дощ стукав по дахах, стікаючи струмками вниз і булькаючи в калюжах, які негайно утворювати в кожному сліді.
Морд-Сіт підняла руку.
— Там.
Келен примружилася, намагаючись розгледіти хоч щось крізь пелену дощу. Вона відчула, як Зедд встав праворуч від неї, а Енн — ліворуч. Кара, що стояла трохи в сторонці, являла собою живу алегорію уз, що зв'язують її з Річардом, тоді як інші вдивлялися в темряву, марно намагаючись розгледіти те, що бачить вона.
Раптом увагу Келен привернув згасаючий вогник. Крихітні язички вилітали в сире повітря. Просто вражало, що вогонь взагалі ще горів. Судячи з усього, це були тліючі залишки весільного багаття. Неймовірно, але всупереч ідучому весь день дощу цей крихітний шматочок священної церемонії уцілів.
Річард стояв біля багаття, дивлячись у вогонь. Келен лише смутно розрізняла його велику фігуру. Золотий плащ майорів на вітрі, і в ньому відбивалося нерівне світло від язичків вогню.
Вона розгледіла, як дощові краплі билися об носок чобота, коли Річард ворушив ним обгорілі поліна. Коли він розворушив залишки багаття, полум'я злетіло до колін. Вітер грав язичками вогню, жовті та червоні сполохи танцювали свій чарівний танець теплого світла серед мокрої холодної тьми.
Річард затоптав багаття.
Келен мало не обурилася на нього.
— Сентраші, — пробурмотів він, затоптуючи чоботом вуглинки.
Холодний вітер підняв угору блискаючу іскорку. Річард спробував спіймати її, але сяюча пилинка ухилилася в пориві вітру і зникла в сирій ночі.
— Отже, — впевнено промовив Зедд, — хлопець знайшов купку вуглинок, ще палаючих на старому вогнищі, і вже готовий повірити в неможливе.
— У нас є справи важливіші, ніж підтримувати безглузді домисли недоучки! — Тон Енн був далекий від ввічливого. Зедд, заклопотано погоджуючись з нею, провів рукою по обличчю.
— Це може бути тисяча і однією річчю, але він уперся в одну, тому що не знає про існування решти тисячі.
— Невігластво хлопчаче… — Покрутила Енн пальцем під носом Зедда.
— Це ім'я одного з трьох шимів, — різко обірвала Келен чаклунку. — Що воно означає?
Зедд з Енн одночасно витріщилися на неї, ніби тільки що згадали про її присутність.
— Та не важливо це, — відмахнулася Енн. — Суть у тому, що є вельми серйозні речі, які потребують настійної уваги, а хлопчисько витрачає час, турбуючись про шимів!
— Що значить слово…
Зедд кашлянув, нагадуючи Келен, що не слід вимовляти ім'я шима вголос.
Зсунувши брови, Келен рушила на старого чарівника.
— Що воно означає?
— Вогонь, — відповів він нарешті.
9
