Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі (полные книги .TXT) 📗
Коли Шота почала говорити йому про гончу Крові, що переслідує його, він уже знав від Ніккі про Звіра, створеного за наказом Джегана. Подорож до Шоти не коштувала тих дрібних подробиць, що він дізнався про природу Звіра. У кінцевому рахунку, вона розповіла занадто мало речей, які дійсно мали для нього значення. Тих, заради яких варто було пускатися в такий важкий шлях. Тих, за які він заплатив ціну, усвідомлювати яку починав тільки зараз. Його пальці постійно шукали руків'я меча, але лише знову і знову переконувалися, що знайомої вірної зброї на звичному місці не було.
Він намагався не думати про це, але більше ні про що не міг думати. Він відчував, що отримав допомогу, відчував, що отримана інформація дуже важлива, але в той же час його не покидало відчуття повної безнадії.
Йому вистачало уваги, щоб не наступити на чорно-жовту змію, що згорнулася серед коренів, або уникнути дотику схожих на тіні павуків, що причаїлися під широким листям. Він огинав зустрічні кущі, коли помічав у них що-небудь, здатне нести загрозу. Але, заглиблений у свої думки, робив це напівсвідомо.
Зі звичною швидкістю крокуючи по темній стежці, Річард знову і знову відновлював у пам'яті кожне слово Шоти. Знову і знову розглядав скарби, за які заплатив таку жахливу ціну. Кара просто крокувала слідом, відмахуючись від хмар комах, що кружляли біля її обличчя. Час від часу над стежкою миготів силует кажана, що полював на комах, сполоханих ними.
Пробираючись через поплутані рослини, Річард розсунув зарості виноградних лоз і вже заніс ногу над сплутаними корінням, що нагадувало клубок розлючених змій. Ще в перші відвідини він дізнався, як легко нога може догодити в таку пастку, але був повністю поглинений думками про Вогняний Ланцюг, про те, що це означає і де його шукати. Він майже вступив в темну воду, невидиму в темряві, і тільки рука Кари, яка швидко охопила йому груди, в останній момент зупинила його. Оговтавшись, він відшукав їх власні сліди, що ведли в долину, по яких вони тепер рухалися у зворотному напрямку.
Він болісно намагався пригадати, чи чув він коли-небудь словосполучення Вогняний Ланцюг, але всі його спроби були настільки ж успішні, наскільки яскравим було світло навколо нього. Ці слова були достатньо незвичайними, щоб він їх запам'ятав, якби коли-небудь йому доводилося зустрічати їх разом. Він дуже хотів би, щоб Шота пояснила їх значення, але знав, що вона говорила правду, коли розповідала про своїх видіння як про такі, що приходять до неї не маючи ні початку, ні кінця, ні пояснення.
У той же час він страшився того, що можуть значити слова Шоти «те, що ти шукаєш, давно поховано».
Це попередження викликало біль у грудях. Він боявся, що це може означати смерть Келен, яка давно мертва й похована.
З того самого ранку, коли він прокинувся і не знайшов її поруч, він відчував себе втраченим. Без Келен увесь інший світ не мав для нього ніякого сенсу.
Він не міг дозволити собі вірити в її смерть. Замість цього він викликав у пам'яті її прекрасні зелені очі, в яких світився неабиякий розум; її особливу посмішку, призначену тільки йому одному; всю її, таку живу і реальну.
Але слова Шоти знову і знову виникали в його пам'яті; І він повинен зрозуміти їх. Якщо хоче відшукати Келен.
Останнє попередження «остерігатися гадюки з чотирма головами», на перший погляд зовсім не мало до нього відношення. Але чим більше він про це думав, тим більше починав усвідомлювати, що необхідно обміркувати ці слова як можна ретельніше. Йому все більше здавалося очевидним, що ця чотириглава гадюка — чим би вона не була — так чи інакше, відповідальна за зникнення Келен.
Він намагався зрозуміти, чи правдивий його здогад, чи це тільки домисел, викликаний зловісним звучанням попередніх слів Шоти. Він не міг дозволити собі помилитися у виборі напрямку пошуків і даром втратити цінний час. Він боявся, що вже занадто багато витратив його даремно.
— Куди ми йдемо? — Запитала Кара, повертаючи його до дійсності з лабіринту думок.
Він раптом усвідомив, що це були її перші слова з тих пір, як вони розлучилися з Шотою.
— Нам потрібно забрати коней.
— Ви збираєтеся їхати через перевал прямо вночі?
Річард кивнув.
— Так, треба спробувати. Якщо буря вщухла, від місяця буде достатньо світла.
Коли він вперше потрапив у ці місця, Шота захопила Келен і повела до себе в долину. Річард переслідував їх теж вночі. Це було нелегко, але зате тепер він знав, що це можливо. Він почував себе сильно стомленим важкою дорогою, і знав, що Кара повинна була втомитися точно так само, як і він. Однак він не збирався зупинятися, поки вистачить сил переставляти ноги.
Міцно стиснуті щелепи Кари ясно говорили, що вона не в захваті від ідеї рухатися через перевал в темряві, але заговорила вона про інше.
— А коли ми заберемо коней? Що потім?
— Спробуємо краще зрозуміти те, що я дізнався.
Туман повільно вкривав скорчені дерева, виткі лози, нерухому воду. Він немов підбирався ближче, щоб підслухати їхню розмову. У повній тиші мох важко звисав з вигнутих гілок. У чорній застояній воді хлюпалися невидимі тварюки.
Річарду зовсім не хотілося обговорювати майбутню довгу і важку дорогу, і перш ніж Кара встигла щось сказати, він запитав.
— Тобі доводилося коли-небудь чути слова Вогняний Ланцюг?
Кара зітхнула.
— Ніколи.
— А немає в тебе припущень, що воно може означати?
Вона труснула головою.
— А як що щодо притулку предків в Долині Небуття? Це теж нічого тобі не говорить?
Кара сповільнила крок з відповіддю.
— Долина Небуття… Звучить знайомо. Можливо, я вже колись чула таку назву.
Її слова обнадіяли Річарда.
— Ти не могла б згадати про це побільше?
— Боюся, що ні. — Вона потягнулася і, проходячи мимо куща, неуважно відщипнула виноградний листок у формі сердечка. — Думаю, я могла чути щось схоже в дитинстві. Я дуже стараюся, але не можу згадати, чи чула я саме цю назву, чи просто щось схоже. І «долина» і «небуття» досить повсякденні слова, можливо, тому вони здаються знайомими.
Річард розчаровано зітхнув. Він теж мучився питанням, чи то слова здаються знайомими, чи то він десь уже зустрічав їх в цьому поєднанні.
— А щодо гадюки з чотирма головами? — Запитав він.
Кара знову похитала головою, зробила крок у бік, огинаючи гілки дерева, що розрослися, і повернулася на стежку. Маленька зелена змійка обвилася навколо гілки над їх головами і спостерігала, як вони проходять мимо, обмацуючи повітря гнучким язичком.
— Це мені нічого не говорить. — Сказала вона, граючи листком, затиснутим в руці. — Я ніколи не чула про такого звіра, або чим би воно там не було. Може, чотириглаві гадюки живуть в місці, яке називається Долина Небуття.
Річард і сам обдумував таку версію. Але щось змушувало його сумніватися в її правдоподібності. Можливо те, що Шота згадала ці речі окремо, як дві різні інформації. Однак, оскільки обидва попередження були пов'язані з питанням про пошук Келен, він не міг впевнено відкинути припущення Кари.
Там, де кінчалися зарості, і починалася темна громада гір, Кара зупинилася.
— Скоро нас наздожене Ніккі. Вона більше за мене знає про магію та різні такі речах. Мождиво, вона знає що таке Вогняний Ланцюг. Можливо, вона допоможе зрозуміти і все інше. Ніккі буде щаслива зробити все, щоб допомогти вам.
Річард заткнув великі пальці за пояс.
— Ти не хочеш розповісти, що ви з Ніккі задумали?
Хоча він в загальних рисах здогадувався, що це було, йому все ж хотілося почути її версію. Він чекав, дивлячись їй в очі.
— Ніккі не має до цього ніякого відношення. Це була моя ідея.
— І в чому вона полягає?
Кара відвернулася, щоб уникнути його пильного погляду і втупилася в темноту. На ясному небі вже почали з'являтися зірки. Обривки хмар неслися у височині, підганяли легким вітерцем. Скоро повинен був зійти місяць.
— Коли ви зцілювали мене, я відчула частину жахливої самотності, якою заповнена ваша душа. Я подумала, що, можливо, тому ви і придумали цю жінку — Келен — щоб рятуватися від тієї порожнечі. Я не хочу, щоб ви страждали. Але ж неіснуюча жінка все одно не зможе позбавити вас від самотності.
