Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі (полные книги .TXT) 📗
Він спробував уявити ціну, яку не захотів би платити.
Річард обернувся. Вона дивилася на нього так, наче він був прозорим. Він не піде без інформації. Зробить все, щоб не піти. Інформація — це життя Келен.
Неважливо, що від нього буде потрібно; він зробить все, щоб врятувати її життя, навіть якщо буде потрібно віддати натомість свою. Він це зробить.
— Назви свою ціну.
— Меч Істини.
Здавалося, світ завмер.
— Що?
— Ти просив назвати ціну моєї відповіді. Ціна — Меч Істини.
Річард застиг, як паралізований.
— Це не може бути серйозно.
Кути її губ злегка скривились.
— І, тим не менш, це так.
Трохи осторонь між дерев Річард бачив Самуеля, який раптово став дуже уважним.
— Що ти хочеш зробити з мечем?
— Ти просив назвати ціну, і я назвала її. Що я зроблю з платою, коли отримаю її — не твоя турбота.
Річард відчув, як по спині між лопаток стікає цівка поту.
— Шота…
Здавалося, він не міг ні поворухнутися, ні заговорити. Це було зовсім не те, чого він очікував.
Шота повернулася, щоб піти.
— Прощай, Річард, це був хороший урок для тебе. Більше не повертайся сюди.
— Постривай!
Шота призупинилася і озирнулася через плече. Хвилі темно-рудого волосся золотилися в сонячному світлі.
— Так чи ні, Річард. Я дала тобі достатньо, але нічого не отримала взамін. Більше я віддавати нічого не хочу. Якщо тобі потрібно щось ще, зволь заплатити. Я не буду повторювати мою пропозицію.
Мить вона пильно дивилася на нього, потім знову зібралася відвернутися. Річард зціпив зуби.
— Гаразд.
Вона зупинилася.
— Значить, ти згоден.
— Так.
Вона повністю обернулася і встала перед ним, чекаючи.
Річард рушив до неї, стягуючи через голову перев'язь. Кара одним стрибком загородила йому дорогу і вчепилась в його зап'ястя.
— Що ж ви робите? — Прогарчала вона. Червона шкіра її костюма ніби палала в західному світі, немов у відповідь на вогонь в її очах.
— Шота щось знає про те що відбувається, — відповів він. — Я повинен дізнатися те, що відомо їй. І я не знаю, що ще можна зробити. У мене немає вибору.
Кара відпустила зап'ястя однієї руки і стиснула пальцями чоло, намагаючись зібратися з думками і заспокоїти почуття. Вона дихала часто і важко.
— Лорд Рал, вам не можна цього робити. Не можна. Ви не здатні ясно мислити. Ви поглинені миттєвим пристрасним бажанням отримати те, що, на вашу думку, є у неї. Чомусь ви вирішили, що повинні отримати це будь-якою ціною. Ви навіть не знаєте, що вона може запропонувати. Адже вона може бути просто сердита за ваш відмову. Можливо, у неї немає нічого, що могло б являти цінність для вас.
— Я повинен дізнатися те, що допоможе мені знайти істину.
— Але немає ніякої гарантії, що ви дізнаєтеся те, що вам потрібно. Лорд Рал, слухайтеся мене. Будьте ж мудрі. Кажу вам — ціна занадто висока.
— Немає занадто високої ціни за життя, особливо за життя Келен. Тим більше якщо цінність — всього лише річ.
— Це не життя Келен ви купуєте. А тільки слово відьми, яка стверджує, що знає щось корисне; відьми, яка хоче помститися вам за те, що ви відкинули її. Ви самі казали, що ніколи не слідували її порадам раніше. Значить і зараз це буде не правильно. Ви втратите свій меч і не отримаєте нічого взамін.
— Кара, я повинен зробити це.
— Лорд Рал, це безумство.
— Ну а що, якщо я і справді божевільний?
— Про що ви?
— Що, якщо ви все рацію, і немає ніякої Келен? Що якщо я збожеволів? Навіть ти вважаєш, що це так. Я повинен дізнатися, що може повідомити Шота. Якщо я помиляюся у всьому, у що вірю, хіба можна дозволити безумцю володіти таким мечем? Якщо ви праві, і я перебуваю у владі марення, що хорошого можу я принести іншим? Що хорошого може принести іншим божевільний? Та й взагалі…
Її очі зволожилися. — Ви не божевільні.
— Ні? Значить ти й справді віриш, що існує жінка по імені Келен, і що я одружений на ній? — Коли вона не відповіла, він вивільнив з її хватки другу руку. — Я так не думаю.
Кара люто обернулася до Шоти, направивши на неї ейдж. — Ти не можеш забрати його меч! Це несправедливо, і ти це розумієш! Ти користуєшся його станом. Ти не маєш права забирати меч!
— Ціна, яку я призначила — всього лише дрібниця… Меч навіть не належить йому, і ніколи не належав.
Шота поманила пальцем Самуеля, який спостерігав за ними з тіні дерев. Він понісся до них зі свого укриття.
Кара встала між Шотою і Річардом. — Меч Істини вручений лорду Ралу Першим Чарівником. У день, коли він був названий Шукачем Істини. Меч належить йому.
— А де, по-твоєму, перший чарівник взяв меч? — Довгим пальцем з яскраво нафарбованими нігтями Шота вказала кудись вниз. — Він узяв його тут. Він прийшов до мене додому і вкрав його. Ось де Зедд отримав меч.
— Річард не несе відповідальності за це, але злодійство — є злодійство. Повернути власність законному власникові — невелика плата за те, що він хоче знати.
З небезпечним блиском в очах Кара підняла ейдж. Річард м'яко перехопив її руку і змусив опустити перш, ніж вона зробила щось жахливе. Він не був упевнений в результаті бою, і не зважився на ризик втратити шанс дізнатися те, що збиралася розповісти йому Шота… або втратити Кару.
— Я роблю те, що повинен, — спокійним голосом сказав він Карі. — Не роби моє завдання більш важким, ніж воно є.
Річард бачив Кару в різних настроях. Він знав її щасливою, сумною, похмурою, рішучої і розгніваної. Але до цього моменту він жодного разу не був об'єктом її гніву.
А потім, немов навіяне її гнівом, виникло бачення з минулого. Це було давним-давно…
Не дозволяючи собі просто зараз відволікатися, він засунув спогад в далекий куточок свідомості. Зараз мова йшла про Келен і про майбутнє — не про минуле.
Річард стягнув через голову перев'язь і обмотав нею піхви. Самуель нерухомо стояв, ховаючись за спідницями своєї господарки, його жадібні очі були прикуті до напису на руків'ї меча.
Тримаючи золоті з сріблом піхви обома руками, Річард простягнув зброю Шоті.
Вона жестом відкинула його.
— Меч належить Самуелю, моєму вірному компаньйонові. — У її посмішці було торжество. — Віддай його йому.
Річард остовпів. Він не міг передати Меч Істини Самуелю. Просто не міг.
Він намагався уявити собі, що зробить з мечем Шота, якщо не віддасть його Самуелю. Він намагався не думати, що насправді може означати його передача меча Шоті.
— Але ж це меч зробив його таким. Зедд говорив, що саме магія меча перетворила його в цю істоту.
— І якщо він отримає назад те, що належить йому, він стане тим, ким був колись, перш ніж твій дід вкрав у нього меч.
Річард відмінно уявляв характер Самуеля. Його лише цікавило, наскільки Самуель здатний до чого-небудь, включаючи вбивство. Річард насилу представляв, як можна віддати настільки небезпечний предмет, як Меч Істини, такій недалекій істоті.
Занадто багато людей, подібних Самуелю, носили цей меч, билися за нього, крали його один в одного, купували і продавали його. Звання Шукача отримували люди, послуги яких продавалися тому, хто міг заплатити більше, сила його використовувалася в брудних цілях, які не мали жодного відношення до пошуку істини. До того часу, коли Зедд повернув Меч Істини і вручив його Річарду, Шукачі стали об'єктом презирства і ненависті. До них навіть ставилися, як до небезпечних злочинців.
Якщо він віддасть меч Самуелю, все почнеться знову. Все стане як раніше.
Але якщо не зробити цього, у Річарда не буде ні найменшого шансу зупинити загрозу набагато більшу. Загрозу всьому вільному світові. Не буде жодного шансу знову побачити Келен. Хоча її спасіння було для нього важливіше за все, він був переконаний, що її зникнення означало небезпеку настільки величезну, що страшно було навіть уявити її наслідки.
Обов'язок Шукача була в пошуку істини, а не у носінні Меча Істини.
Самуель тихенько присувався все ближче, не відводячи очей від зброї, нетерпляче простягаючи руки.
