Месник - Кононенко Олексій (читаем книги .txt) 📗
Азіатка! Як нагадує Лану! Шеф поглядом переможця дивився на Жабова. «От, мовляв, сюрприз! Я собі таку ж знайшов! Молодшу! Свіжішу! Кращу! Слухняну!»
– Катрусю, накривай на стіл.
Цього вечора на столі були тільки морські страви. «Рибний день», – відзначив Модя. Говорили про все: про недолугий парламент, про помилки президента, про імпотенцію опозиції. Модя слухав. Йому сподобалися восьминоги в тісті і він більше ні до чого не доторкнувся, звільняючи від них величезну тацю. Ганна підтримувала розмову репліками У чорному вечірньому вбранні вона виглядала романтично. Відпивала з фужера ковток горілки і клала на язик великі оливки, зрідка кидала погляди на Модеста й загадково усміхалася.
– Олександре, ходімо викуримо по сигарі на свіжому повітрі, – підмигнув по-змовницьки шеф. – Ганно, не дозволяй Модесту Марсовичу нудьгувати.
Сашко в дверях озирнувся, скорчив Ганні і Модесту смішну гримасу.
– У вас ім’я й по-батькові дуже співзвучні, – кокетливо вимовила Ганна, після того як двері зачинилися.
Модя знизав плечима, відставив тарілку і, витерши губи серветкою, приготувався до світської бесіди. Ганна раптом перестала усміхатися, Модест одразу це відчув, зиркнув на неї. Дивлячись ніби крізь співбесідника, Ганна вимовила:
– Вони не повернуться. Виїхали в офіс. Розмова серйозна, надовго. Пропоную закінчити трапезу і перейти в басейн.
– В басейн?!
– Олександр вам нічого не розповідав! Може, це і краще. Я, наприклад, обожнюю несподіванки, сюрпризи і все таке.
– Моє життя останнім часом – суцільний сюрприз.
– Заздрю, – Ганна підвелася.
Окунь теж встав. Він ще не вирішив, як бути, але розумів, що від його рішення мало що залежить.
– Ходімо, ніякі відмови не приймаються, особливо типу: «немає купального костюма».
– Чому?
– По-перше, я теж не ношу з собою купальний костюм, по-друге, у басейні, крім нас, нікого не буде, а по-третє, коли ще ти поплаваєш у класному басейні з чарівною жінкою?
Ганна виразно подивилася через плече на розгубленого супутника, розсміялася. Модест мовчки йшов за господинею, розуміючи, що доля його на найближчі години вирішена.
«Чорт забирай! – думав він. – Останнім часом усі вирішують за мене. Начебто і на мою користь, у моє задоволення, але все це дорогого коштує…»
Ганна віддавала якісь розпорядження лисому кремезному типові. Він кивав і усміхався.
«Кинути все до біса і звалити. Думка гарна, навіть правильна, але… Сказавши «а», потрібно говорити «б». Не можу ж я підставити Саню. Будь, що буде…»
Модест труснув головою, подивився на Ганну і побачив, що в її очах піднімається хвиля.
«Сьогодні може бути шторм. Не дай боже коли-небудь побачити ураган!»
Басейн був невеликий, затишний, вода чиста, на кріслах-шезлонгах біля круглого столика лежали рушники і простирадла. Ганна зупинилася біля столика, крутнулася на каблуках. Нечутно відчинилися скляні двері, азіатка Катя швидкими рухами метнула на стіл фужери, чарки, солодощі, пляшки сховалася за товстим склом.
– Допоможи мені, будь ласка… Це нічого, що я на «ти»?
– Нормально. Чим допомогти?
– Розстебни сукню. Ви, чоловіки, любите, щоб жінка роздягалася першою, любите на це дивитися. Не будемо порушувати традицію.
Ганна скинула сукню, як стару непотрібну шкіру, вислизнула з неї, переступила, залишивши під шкірою сукні туфлі Відразу ж стала на півголови нижчою. Тіло, яким не можна було не милуватися, прикрашала тонка смужка трусиків піщаного кольору.
– Роздягайся. Дивись і роздягайся.
«Впевнена у своїй чарівності… Добре, нехай буде однією жінкою більше».
Він уже не соромився своєї наготи, статурою, як і силою, Бог не обділив. Ганна очі не відводила, як не прикидалася, не могла приховати замилування. Вона давно зняла трусики і стояла в чім мати народила. Відверто. З викликом. Модест склав акуратно одяг і, не довго думаючи, зробив два кроки, відштовхнувся і пірнув у басейн.
Ганна не зворухнулась, продовжувала стояти в тій же позі, уважно спостерігаючи за гераклом.
– Ходи до мене! – покликала.
Увесь у срібних краплинах, Модест піднявся на бортик басейну, підійшов. Ганна повільно провела руками по його мокрому тілу, опустилася на коліна. Стримуючи подих, стояв перед нею, торкаючись пальцями волосся, відчував, що ця жінка знається на любовних утіхах.
– Порядна жінка не віддається з першого разу. Я всього лиш буду тебе пестити, а ти нічого не роби, не чіпай мене руками, не заважай…
Вона торкнулася губами живота, провела руками по сідницях…
Ні до, ні після Модест не відчував нічого навіть схожого. Іноді він ловив себе на тому, що дякує Богові за цю жінку…
Валентин Валентинович і Жабов у цей час знаходилися в невеликій більярдній кімнаті… у тридцяти кроках від басейну, на тому ж кораблі. Потужний кондиціонер ковтав приємний дим сигар.
– Як би моя пантера не з’їла баранчика… – Валентин Валентинович поклав «чужака» у дальню лузу, крекнув, пішов навколо столу. Кий у його руках здавався іграшковою паличкою.
– А якщо він їй западе в душу? Ви його тут залишите?
– Ні! Нехай пограється. Вона мені надокучила. Відправлю на острови, щоб не плуталася під ногами. Твій герой займеться браслетом. Усе. Годі про це, вирішено, тепер про наші справи.
Шеф потупав до столика, сів на великий шкіряний стілець, що прийняв його неприємним скрипом, налив у чарки коньяк. Сашко поклав кий на стіл, сів навпроти. Шеф випив, Сашко пригубив.
– Ми прийняли рішення провести деякі акції у твоєму місті. Воно розташоване у центрі трикутника областей, що знаходяться під нашим впливом і контролем. Потрібно струснути місто й область, та так, щоб помінялося керівництво, щоб твій регіон приєднався до трьох інших. Під вибори це серйозна територія.
– Починаємо готуватися до виборів?
– Ми завжди готові до виборів. Як піонери. Будемо розширювати сферу впливу.
– Що слід робити?
– Не квапся, скажу… Навряд чи зрадієш.
Сашко раптом зрозумів, що все, що відбувалося, – у минулому, що з наступної хвилини, із наступного слова Валентина Валентиновича почнеться інше життя. Небезпечне життя. Не помірний ризик, а непередбачувана небезпека буде визначати можливість прожити на день більше. Він починав боятися майбутнього.
– Я ще нічого не сказав, а ти вже так глибоко задумався Про що, Олександре? Випий і слухай.
Сашко занервував, одним духом випив коньяк, дістав сигарету, зламав, з другої спроби закурив…
– Потрібні серйозні провокації. Не на рівні «лівих» листівок і мітингів. Перше. Підсунете взятку меру. У нього інтереси в бензиновому бізнесі. Тобі подзвонить господар однієї АЗС, про все домовтеся, обставте. Потім доведеш до відома нашої людини в УВС. Після арешту мера ми дамо розшифровку розмов його приймальні і зама з деякими людьми в столиці. За нашими даними, на його захист, на відмивання мера від опублікованої компри, – а ви її пропустите через обласну газету, – це друге, до речі, – приїдуть депутати і його колеги. Нехай мітингують, не звертайте уваги, не займайте. Приїде депутат і від нас, недруг мера. Хто – повідомлю потім. Його автомобіль разом із ним має вибухнути в центрі міста. Це третє.
Сашко незчувся, як докурив до фільтра. Страх виріс із маленької клітиночки до розмірів Сашкового тіла. Він почув кожне слово шефа, засвоїв, запам’ятав, осмислив. Миттєво осмислив. Зрозумів, що життя прекрасне, але коротке. Що сите, багате, прекрасне життя треба відпрацьовувати. Що приходить час віддавати. Що нічого не проходить. Що все проходить. Що Бог не фраєр…
– Мовчиш? Правильно мовчиш. Усмоктуй, засвоюй, бо все це потрібно буде зробити. І зробити так, щоб комар… Сам розумієш.
– Та ця робота, Валентине Валентиновичу, не те що за ґрати веде, а…
– У могилку, кажеш? Усі ми смертні, – перехрестився шеф. – А ти так зроби, щоб по лезу пройти і не впасти, не порізатися, організуй, доручи…
– Кому?!
– Мені тебе вчити? Дурень ти, Олександре, хоч і розумний! Азіатці доручи.
