Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗
Вважаю, що ваші люди в змозі придумати способи, як можна домогтися цього. Не обмежуйтеся тим, що сказав вам я. Думайте про те, що для них цінне і що може стати для вас підходящою мішенню. Думайте, як краще виконати моє нове завдання.
Він дивився в очі людей, яким належало робити роботу, на яку вони ніколи не розраховували.
— Не буде ніякої заключної битви з армією Ордена. Ми не дозволимо їм йти шляхом, яким хочуть вони. Замість цього ми будемо переслідувати їх до тих пір, поки вони не опиняться в могилах.
Офіцери, одночасно вдарили кулаками в груди. Річард знову повернувся до капітана Циммера.
— У вас є мої вказівки щодо особливої місії, покладеної на вас. Будьте безжальні. Для цих людей не повинно бути ніякої альтернативи. Їх смерть — єдиний результат, який є прийнятним. Робіть це швидко, впевнено і нещадно.
Капітан Циммер випростався на весь зріст.
— Спасибі, лорд Рал, за можливість мені та моїм людям позбавити світ від тих, хто поширює цю отруту.
— Я б хотів, щоб ти і твої люди зробили для мене ще дещо.
— Так, лорд Рал?
— Принесіть мені їх вуха.
Капітан Циммер посміхнувся і притис кулак до серця.
— Не буде ніякого порятунку або милосердя для них, лорд Рал. Я принесу вам доказ.
Повернувши думки до нової мети, офіцери стали пропонувати мішені і способи їх знищення. Люди, які настільки звикли до думки, що у них немає іншого виходу окрім, як загинути в бою з заклятим ворогом, пожвавилися. Їхні лиця, покриті зморшками тяжкої відповідальності, тепер були сповнені ентузіазму. Річард бачив, що нарешті знайдене рішення наповнює їх новою енергією.
Навперебій посипалися пропозиції: засолити поля, отруїти припаси води гниллю, зараженими тушами і трупами, знищити греблі, вирубати сади, забити худобу, спалити млини. Деякі пропозиції Ніккі відхиляла, пояснюючи, що вони не спрацюють або для їх здійснення потрібні великі зусилля, або пропонувала їм альтернативу. Інші ідеї вона удосконалювала, щоб зробити ще більш руйнівними.
В певній мірі, почуте викликало у Річарда огиду, при думці, що це він учинив такий погром. Тоді він нагадував собі про бачення Шоти про Келен, про всі ті жахи, які були б реальними для незліченної кількості невинних людей. І радів, що, нарешті, вони знайшли спосіб, як покінчити з цим кошмаром. Зрештою, Орден сам довів їх до цього.
— Час дорогий, — звернувся Річард до солдатів і присутніх Сестер. — З кожним днем Орден просувається все далі, поневолює, мучить, гвалтує і вбиває все більше людей.
— Так, — сказав генерал Мейфферт. — Це буде не просто похід на південь.
— Вірно. Я хочу, що б ви швидко рухалися і безжально наносили удари. У Ордена величезна армія і де б вони не були в Новому Світі, все впаде перед їх мечами. Але через свої розміри вони неповороткі. Їм потрібно багато часу для пересування. Малу швидкість Джеган теж використовує, як тактику. Кожне місто, яке лежить на його шляху страждає в муках очікування, уявляючи, що з ними трапиться. Це дає страху час зміцнитися і стати нестерпним.
Власне, в цьому-то й полягає наша перевага: використовуючи кінноту і розбившись на невеликі мобільні загони, ми зможемо бити, як блискавка, по багатьох місцях одночасно. Вони прагнуть увірватися в місто, оточити і завоювати. Ми не повинні допускати втрати людей і зусиль. Ми повинні спустошити все, що можливо і тут же рухатися до наступної мети. Ми повинні нагнати страху на всіх людей із Старого Світу, змусити відчути, що у них немає безпечного місця, де можна сховатися від нашої помсти.
Бородатий офіцер вказав на табір.
— Але у нас немає коней, щоб перетворити всю піхоту в кавалерію.
— Значить, потрібно знайти коней для всіх. І швидше. — Вставити Кара. — Дістаньте їх.
— Добре, ми знайдемо коней. — Офіцер посміхнувся Карі, задумливо чухаючи бороду.
— Я знаю пару місць в Д'харі, де розводять коней. — Додав інший офіцер. — Думаю, нам не потрібно буде багато часу, щоб зібрати потрібну кількість.
Річард кивнув. Офіцер відсалютував у відповідь.
— Я особисто простежу за цим, — сказав він, виходячи під дощ.
— Ми повинні розділити армію на невеликі загони, — сказав Річард генералу Мейфферту, після того, як офіцер пішов. — Нам не треба щоб вони утворювали єдину силу.
Генерал задумливо дивився вдалину.
— Ми розіб'ємо всіх на невеликі ударні групи і негайно відправимо на південь. Вони будуть самі піклуватися про власні ресурси. І більше не зможуть покладатися на допомогу командування і координувати свої дії.
— Потрібно налагодити зв'язок, — запропонував один з офіцерів. — Але ви праві, ми не зможемо скоординувати всіх. Потрібно дати людям чіткі інструкції та залишити виконувати свої завдання. У Старому Світі повно цілей.
— Буде краще, якщо загони не підтримуватимуть зв'язок, — сказала Нікі. Побачивши, що її уважно слухають, вона пояснила. — Будь-якого схопленого гінця будуть катувати, а у Ордена достатньо фахівців у цій справі! Бранець розповість все, що знає. Якщо ми будемо підтримувати зв'язок, то ворог теж може отримати цю інформацію. Якщо ж захоплений не знає, де знаходяться інші, то і розповісти не зможе.
— Дуже мудра порада. — Сказав Річард.
— Лорд Рал, — обережно сказав генерал Мейфферт, — якщо дати нашій армії волю і не контролювати її дії, це призведе до небачених спустошень. Якщо за ними не доглядати, одна тільки кіннота накоїть у Старому Світі такого, чого ніколи раніше не траплялося.
Схоже, генерал намагався дати Річарду останню можливість передумати, останній шанс усвідомити, яка ціна його намірів. Річард не став ухилятися від запитання. Він глибоко зітхнув і склав руки за спиною.
— Знаєш, Бенджамін, я пам'ятаю час, коли страх проникав в моє серце при простому згадуванні про д'харіанських солдатів.
Люди, що стоять поблизу, кивнули, шкодуючи про загублену славу.
— Затягуючи нас в бій, яке ми не зможемо виграти, — заговорив Річард, — Джеган змусив д'харіанських солдатів виглядати слабкими і уразливими. Нас більше не бояться, тому що вважають нас настільки слабкими, що розраховують з легкістю розправитися з нами. Думаю, це наш останній шанс виграти війну. Якщо ми його втратимо, то втратимо все.
Я не хочу упускати цей шанс. Ніякої пощади! Я хочу, щоб гонець за гінцем доповідали Джегану про те, що весь Старий Світ охоплений вогнем. Хочу, щоб вони думали, що сам підземний світ відкрився, щоб поглинути їх. Нехай страх знову паралізує людей при одній думці про д'харіанських головорізів, які йдуть, щоб мстити їм. Кожен чоловік, жінка або дитина із Старого Світу, повинні боятися примарних д'харіанських легіонів з півночі. Я хочу, щоб жителі Старого Світу зненавиділи Орден за свої страждання. Нехай крик болю вирветься з Старого Світу, щоб закінчити війну.
Це все, що я хотів сказати, панове. Думаю, не варто упускати цього моменту, тому давайте скористаємося ним.
Люди, переповнені рішучістю, вітали Річарда, проходячи повз, дякували йому, обіцяли виконати завдання. Річард дивився, як вони вискакують під триваючий дощ, прямуючи до своїх загонів.
— Лорд Рал, — сказав генерал Мейфферт і підійшов ближче, — я просто хочу, що б ви знали, що навіть якщо вас не буде з нами, все одно ви — той, хто очолює майбутню битву. Нехай це не один великий бій, якого ми всі чекали, але ви дали людям те, чого до цього у них не було. Якщо все вийде, то хід війни повністю зміниться, завдяки вам.
Річард дивився, як з краю брезентового тенту стікає водяна завіса. Туди й сюди забігали послані з дорученнями солдати; мокра від дощу земля під їх чобітьми перетворювалася на багно. Видовище знову нагадало Річарду видіння про те, як він стояв на колінах у бруді, зі зв'язаними за спиною руками і з ножем біля горла. Подумки він знову чув, як Келен викрикує його ім'я, пам'ятав свою безпорадність, відчуття того, що світ рушиться. Йому довелося знову боротися з нахлинулим непрошеним жахом. Спогад про крики Келен наповнювало болем все його єство.
Верна підійшла і стала поруч з генералом.
