Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗
По голосу було чутно, що Річард прийняв остаточне рішення.
— І ви підкоритеся моєму наказу.
Чоловіки перезирнулися. Річард ще ніколи не віддавав таких рішучих наказів. У полуденній тиші Річард крокував взад-вперед, ретельно підбираючи слова. Нарешті він змахнув рукою, ніби вказуючи відразу на всіх, що зібралися перед ним.
— Що найбільше хвилює вас? Хвилює як офіцерів, як командирів?
На хвилину повисло збентежене мовчання.
— Гадаю, те саме, про що ви вже згадали, лорд Рал. Останній бій, — нарешті вимовив хтось із офіцерів.
— Вірно. Останній бій. — Річард зупинився і повернувся до офіцерів.
— Для всіх нас ця думка стала звичною. Що настає момент істини, найвища точка наших зусиль, велика битва. Що в цій битві не просто визначиться переможець і переможений — воно визначить, кому жити, а кому померти. Так само вважає і Джеган.
— Інакше він був би поганим полководцем, — зауважив один із старших офіцерів.
У натовпі присутніх почулися рідкісні смішки.
— Що ж… Це, мабуть, вірно. — Урочисто вимовив Річард. — Особливо у відношенні імператора Джегана. Його мета — нести свої переконання, тому він має намір раз і назавжди розтрощити нас в цій битві. Він — вельми розумний і небезпечний супротивник. Він змусив нас повністю зосередитися на майбутній битві, і його задум спрацював!
Сміх вщух. Тепер люди виглядали незадоволеними — надто вже високо оцінив Річард здатності ворога. Військові не люблять подібних оцінок, адже це може змусити їх людей втратити мужність у боротьбі з противником.
Сам Річард зовсім не був зацікавлений применшувати здібності Джегана. Навпаки, він хотів, щоб його армія точно знала, що їм протистоїть, щоб кожен солдат представляв справжні розміри навислої загрози.
— Джеган — великий любитель гри Джа-Лайдін.
Частина його співрозмовників згідно кивнули. Річард зрозумів, що, по крайній мірі, деякі знають, про що йде мова.
— У нього є власна команда Джа-Ла, подібно до того, як у Братства Ордена є власна армія. Джеган хоче, щоб його команда перемагала. Завжди. І тому в свою команду він відібрав самих великих, найздоровіших, найсильніших гравців. Він не сприймає гру, як змагання. Його команда зобов'язана перемагати в будь-якому змаганні, перемагати постійно.
Команда Джегана програла всього один раз. Але замість того, щоб підсилити тренування і досягти успіху, він зрадив гравців смерті. І набрав нових — найсильніших, найросліших, найшвидших. Джа-Лайдін означає «гра життя».
На самому початку, коли Джеган ще тільки починав об'єднувати народи Старого світу в єдину націю, він терпів поразки. І витягав з них уроки. Він зібрав найбільшу і найжорстокішу армію, яку міг, і в результаті йому вдалося об'єднати весь Старий Світ під прапором Ордена. І коли він — з волі Братства Ордена — розпочав цю війну, він подбав, щоб в його розпорядженні опинилися ресурси достатні, щоб успішно виконати свою місію. Будь-який з вас вчинив би так само.
Але й потім Джегану доводилося не раз програвати битви. Він знову витягав з них уроки, і вимагав, щоб йому надсилали ще людей. Ось так він і добивається перемоги в ім'я Ордена. В результаті, зараз він командує армією, чия сила здатна придушити будь-який опір. Він знає, що переможе. Тому з нетерпінням очікує заключної битви.
Крім того, Імператор Джеган володіє древньою магією соноходців. Він здатний вторгатися в уми людей не просто, щоб отримати якусь інформацію, а щоб управляти ними. Як ви знаєте, сьогодні він керує безліччю обдарованих, і серед них є Сестри Світла і Тьмии. Таким чином, в його розпорядженні опинилися обидві сили — і сталь, і магія.
— Лорд Рал, — перервав промову Річарда один із старших офіцерів. — Ви занадто легко відкидаєте наших людей. Більшість солдатів нашої армії — уродженці Д'хари. І вони передають свої вміння всім іншим. Наші люди — зовсім не зелені новачки, вони чудово розуміють, що перебуває під загрозою. Це випробувані солдати, які вміють битися. А ще на нашій стороні Верна і її Сестри.
— Імперський Орден в реальності не програє нам лише тому, що він несе зло. Зрештою, зло, звичайно, обернеться проти себе самого, але для нас і для тих, чиї життя ми захищаємо, це слабка втіха. Перш ніж загинути від власної отрути, зло може панувати ще тисячу або дві тисячі років, або навіть довше.
Річард знову почав ходити туди-сюди, його голос наповнився все більшою пристрастю.
— Бувають часи, коли зусилля відважних людей здатні змінити хід історії — я готовий з цим погодитися. Точніше, я навіть розраховую на це. Зараз наступає момент, коли ми повинні вирішити, яким буде наше майбутнє. Ми повинні зробити те, що необхідно. І неважливо, наскільки боляче це буде, якщо в результаті наші діти це майбутнє отримають. Наше з вами майбутнє, свобода наступних поколінь зараз залежать від нас з вами, від того, що ми зробимо, і наскільки успішно будемо діяти.
— Лорд Рал, — зі спокійною впевненістю виголосив офіцер, — наші люди знають, що нас загнали в кут. Вони не підведуть, якщо ви маєте на увазі саме це.
Річарду стало ясно, що його не розуміють. Він перестав крокувати і зупинився перед офіцерами, склавши руки за спиною. Десь у глибині свідомості спливло примарне видіння, яке показала йому Шота. Кривава доля, яка очікує їх усіх. Немов важкий тягар навалився на його плечі. Річард заговорив знову.
— Я завжди говорив, що не можу вести вас в фінальний бій з Орденом, бо ми програємо. Все, що трапилося після мого останнього візиту до вас, тільки переконало мене у власній правоті.
Незадоволене ремствування, подібно шуму води, заповнило похмурий день. Перш ніж хто-небудь встиг заперечити, Річард поспішно продовжив.
— Армія Ордена дуже скоро увійде в Д'хару з півдня і рушить до Народного Палацу. Наша армія йде на південь їм назустріч. Вони це знають. Чекають вас. Хочуть цього. Джеган управляє нашою тактикою, ми виконуємо його накази. Він змушує нас вплутатися в бій, в якому ми не зможемо перемогти. Бій, якого він програти не може.
У відповідь пролунали протестуючі крики. Кілька голосів прокричали, що майбутнього знати не може ніхто, що вони ще можуть здобути перемогу. Річард підняв руку, закликаючи до тиші.
— Майбутнє, дійсно, ще не визначене. Але правда в тому, що всі йде саме до цього. Ви — солдати. Плануючи свої операції, ви керуєтеся фактами, а не своїми бажаннями.
Навіть якщо б ми чудесним чином раптом виграли б битву, це нічого б не вирішило. Для нас це була б дорогою ціною виграна битва, і тільки. А відкинутий нами Орден повернеться, поповнивши свої лави новими силами. Виходить, вигравши битву, ми опинимося лицем до лиця з необхідністю ще однієї битви. Тільки протистояти в ній нам буде набагато більша кількість солдатів противника.
Чому? Та тому що в кожній битві ми втрачаємо людей, а тому стаємо слабшими. У нас не так багато людей, щоб поповнювати ряди армії. А Джеган отримує стільки людей, скільки йому потрібно і стає тільки сильнішим.
І є ще одна причина, по якій ми не можемо перемогти: неможливо виграти війну захищаючись. Таким способом можна виграти битву, але не війну.
— Так що ж ви пропонуєте? — Запитав офіцер. — Мирні переговори?
Річард роздратованим жестом відхилив таке припущення.
— Орден не піде ні на які мирні переговори. Колись, на самому початку вони, можливо, прийняли б нашу капітуляцію. Дозволили б нам схилитися перед ними, поцілувати їх чоботи і надіти рабські ланцюги. Але тепер це неможливо. Тепер вони хочуть тільки перемоги, оплаченої нашою кров'ю. Та й яка різниця? У будь-якому випадку результат один — ми самі і наші люди будемо захоплені в полон або вбиті. А як саме ми програємо, значення не має. Так чи інакше, ми зазнали б поразки.
— Але це означає… що? — Збуджений голос офіцера зірвався. — Будемо битися, поки всі не загинемо або не опинимося в полоні?
Всі втупилися на червонолицього офіцера. Ці чоловіки довгий час вели боротьбу з Орденом, використовуючи всі свої знання і досвід. У них залишилася тільки їх боротьба і їх обов'язок. Більше вони нічого не хотіли знати.
