Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗
Д'харіанські солдати, як колись Морд-Сіт, пішли за Річардом з власної волі. Вони самі зробили цей вибір, а не підкорилися наказу. Тепер слова «лорд Рал» мали для цих людей значення, якого ніколи не мало раніше.
Але зараз ці люди протистояли силі, яка заперечувала право їх самих і їх близьких на власне життя і долю. Річард жодної хвилини не сумнівався — серця цих людей сповнені надії, але знав, що їм не вистояти в сутичці з величезним числом загарбників з Імперського Ордена. В цей день, як ніколи, він повинен бути лордом Ралом. Поки у них залишається шанс на краще життя, Річард зобов'язаний стати істинним лордом Ралом, зобов'язаний подбати про тих, хто пішов за ним. Він повинен змусити їх побачити те, що бачив він сам.
Верна швидко підійшла до нього, потиснула руку і нахилилася поближче.
— Ти й уявити не можеш, що значить для цих людей твоя присутність, Річард. Особливо перед битвою, яка наближається. Битва, про яку тисячі років попереджали пророцтва! Хто б міг уявити таке!
Так! Ніхто з них і уявити не міг, про що збирається говорити з ними Річард!
Він озирнувся і посміхнувся Верні.
— Я знаю, аббатиса.
Поїздка з Народного Палацу зараз зайняла значно більше часу, ніж в минуле його відвідування, тому що армія Д'хари поступово просувалася на південь, назустріч Імперському Ордену. Зараз в цій армії зібралися всі сили, щоб протистояли загрозі. Саме ці люди залишалися єдиною і останньою надією Д'харіанскої Імперії. І Річард, точно знаючи, що цей бій вони програють, повинен був переконати їх у тому, що в такому разі їх чекає лише поразка і смерть.
Кара і Ніккі слідували трохи позаду нього, ледь не наступаючи на п'яти. Річард зовсім не вважав, що для його захисту їм необхідно бути настільки близько. Але переконати в цьому його охоронниць було неможливо. Він озирнувся і побачив напружену усмішку Ніккі.
Хотілося б йому знати, як вона відреагує на його звернення до солдатів. Він сподівався, Ніккі все зрозуміє. Мабуть, тільки в ній можна бути впевненим — вона зрозуміє все, що він повинен буде сказати. Він дуже розраховував на її розуміння. Часом тільки воно і підтримувало його, змушувало рухатися далі. Саме Ніккі надала йому сил, коли він був вже готовий все кинути.
З іншого боку, Кара теж його підтримає. Хоча і з іншої причини. А Кара похмуро оглядала присутніх солдат з таким виглядом, ніби готова перебити їх усіх, якщо раптом зрадники нападуть на лорда Рала. Але пальці нервово смикали застібку червоного шкіряного одягу, і Річард підозрював, що їй дуже не терпиться скоріше побачити свого Бенджаміна — генерала Мейфферта. Минулого разу вона була більш стримана у прояві почуттів до красеня-генерала. І Річард підозрював, що Ніккі має деяке відношення до такої зміни.
Хоча світ навколо, здавалося, готовий був ось-ось впасти, в глибині душі Річард все ж відчував деяке задоволення. Хіба міг він колись уявити, що Морд-Сіт будуть здатні на подібні почуття. Більше того, що вони дозволять іншим дізнатися про ці почуття. Хоча б навіть одному Річарду…
Це зайвий раз підтверджувало, що, незважаючи на бузувірське навчання, ці жінки все ж залишалися людьми. Так, вони довго придушували свої почуття і прагнення, але ці почуття не померли! І всередині кожної з них таїлася звичайна людина, здатна відродитися до життя. Ось ще один доказ, що його віра в краще майбутнє обгрунтована. Це було так, наче він виявив прекрасний оазис посеред безплідної пустелі.
Крокуючи серед наметів, фургонів, загонів для коней, похідних кузень і складів провіанту, Річард бачив, як з усіх боків підходять люди, покидавши всі вечірні справи: встановлення наметів, пристрій на ніч коней, ремонт спорядження, дрібні господарські турботи, приготування їжі. Глянувши на небо, він подумав, що їм все ж варто було би, по крайній мірі, хоча б встановити намети.
Посеред моря чоловіків, одягнених у темні мундири, Річард розгледів генерала Мейфферта, що стояв в оточенні кількох офіцерів. Озирнувшись через плече, Річард побачив усмішку Кари й зрозумів, що Морд-Сіт вже його помітила.
Офіцерів виявилося занадто багато, щоб уміститися в наметі, а тому всі зібралися знадвору на майданчику посеред безладно розкиданих валунів. Прямо на каменях було закріплено велике полотнище, утворивши подобу тенту, щоб захистити від дощу стоячих під ним людей. Шкода, що не від вітру. Але хоча б обговорювати деталі керівництва величезною армією можна було у відносній сухості.
Земля здригнулася від удару грому. Річард нахилився до вуха Верни.
— Ваші Сестри прийдуть сюди?
Верна кивнула.
— Я вже розіслала гінців, щоб їх теж сповістили. Кілька Сестер пішли в розвідку, але інші підійдуть.
— Лорд Рал! — Генерал Мейфферт притиснув кулак до серця.
Річард кивнув.
— Радий бачити вас, генерале! У вас тут повний порядок. Як завжди.
— Дякую, лорд Рал.
А погляд його блакитних очей був уже прикутий до Кари. Генерал низько вклонився.
— Пані Кара…
Дивно, але Кара посміхнулась у відповідь.
— Мої очі радіють, дивлячись на тебе, Бенджамін.
Не будь Річард так зайнятий своїми проблемами, він від душі порадів би, спостерігаючи, як вони дивляться в очі один одному. Йому були добре знайомі подібні погляди і радість, яку ці погляди можуть принести. Зовсім, як у них з Келен…
Трохи позаду генерала стояв капітан Циммер. Його проста шкіряна броня була немов спеціально створена, щоб підкреслити потужну фігуру свого власника. Інші офіцери, одягнені в менш скромні мундири і обладунки, стояли неподалік, чекаючи, поки під тентом зберуться всі. Поступово розмови стихли. І в тиші всі обернулися, спрямувавши погляди на лорда Рала, вождя Імперії Д'хара.
Часу для порожніх розмов не було, тому Річард приступив прямо до справи. Присутні стояли навколо і мовчки дивилися на нього.
— Всі підійшли, генерал? — Запитав Річард.
Мейфферт кивнув.
— Так, лорд Рал. В основному всі. Правда, частина людей патрулює дальні підступи до табору. Якби ми знали про ваше прибуття, ми відкликали б і їх. Якщо накажете, я негайно відправлю за ними гінців. Правда, це займе деякий час.
Річард жестом відхилив пропозицію.
— Немає необхідності. Більшість людей зібралися тут, а решта дізнаються про все пізніше.
У таборі було дуже багато людей, щоб Річард міг говорити так, щоб його почули одразу всі. Тому він збирався докладно пояснити все старшим офіцерам, щоб ті, у свою чергу, в точності передали його слова підлеглим. Для виконання цього задуму людей зібралося достатньо.
Навколо тенту теж стояли і спостерігали солдати. Генерал Мейфферт владним жестом наказав їм повернутися до своїх справ. І вони негайно почали розсіюватися, щоб зайнятися повсякденними справами, поки командири будуть обговорювати їх долю.
Генерал Мейфферт жестом запросив Річарда і його ескорт пройти до укриття. Річард глянув у небо: судячи з усього скоро почнеться справжня злива. Під непромокаючим тентом було тісно. Пролунав глухий стукіт — безліч кулаків вдарилося об шкіряні обладунки у військовому салюті. Річард привітав їх, теж притиснувши кулак до серця.
— Сьогодні я тут, — почав Річард, обводячи поглядом присутніх, що мовчки дивилися на нього, — з дуже серйозного приводу. Наближається заключна битва; до нас рухається армія Імперського Ордена.
Не повинно бути ніякого нерозуміння в тому, що я повинен вам сказати. Мені потрібно, щоб кожен з вас зрозумів, що поставлено під загрозу, зрозумів, про що я хочу просити вас, і зрозумів, навіщо це потрібно. Мова йде про життя кожного з нас. Я не буду приховувати від вас нічого, я чесно відповім на всі питання, які ви будете вважати за потрібне поставити. Прошу вас, якщо щось неясно — запитуйте; якщо не згодні з моїм рішенням — висловлюйте заперечення. Я високо ціную ваші знання і навики. Я довіряю вашим здібностям та досвіду.
Але я зважив усе, що мені відомо, склав докупи всі факти і прийняв рішення. Його важко оцінити, не маючи повної інформації, тому я спробую пояснити вам причини свого рішення. Але потім не повинно бути ніяких заперечень.
