Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі (полные книги .TXT) 📗
— Що ти маєш на увазі?
— Ну, якщо ти права, тоді я просто фантазую. Але якщо правий я, а так як досить очевидно, що ти і Кара удвох не можете мати однаковий психічний розлад, то це може означати, що відбулася якась подія. І вона не обіцяє нічого хорошого. Я не можу дозволити собі затримуватися лише для того, щоб переконати вас у серйозності ситуації. Занадто багато часу вже втрачено, дуже багато поставлено на карту.
Ніккі виглядала занадто враженою, щоб говорити. Річард відпустив її і розвернувся, щоб застебнути мішок. У нього не було часу сушити голову над тим, що відбувається не так з Ніккі і Карою.
До Ніккі нарешті повернувся голос: — Річард, невже ти не розумієш, що робиш? Ти починаєш вигадувати абсурдні пояснення, тільки лише для того, щоб довести собі те, у що ти хочеш вірити. Ти ж сам сказав: Кара і я не можемо обидві одночасно збожеволіти. Залишися і відпочинь. Ми можемо спробувати визначити природу цих снів, які так міцно засіли у тебе в голові, і, треба сподіватися, все виправити. Ймовірно, це викликано тим способом, яким я намагалася вилікувати тебе. Якщо так, прости. Будь ласка, Річард, залишся.
Вона була зосереджена тільки на тому, що було проблемою. Зедд, його дідусь, який виховував його, завжди говорив: Не думай про завдання, думай про рішення. Рішення, на якому йому необхідно зосередитися зараз — це як знайти Келен, поки ще не занадто пізно. Йому так потрібна була допомога Зедда, щоб відшукати її.
— Ти все ще знаходишся в небезпеці, — наполягала Ніккі, намагаючись ухилитися від крапель дощу, що просочувалися через щілини в даху. Такі перевантаження можуть виявитися фатальними для тебе.
— Я розумію. Правда, розумію. — Річард перевірив ніж, який носив на поясі і прибрав його назад у піхви. — Я не збираюся ігнорувати твої слова. І буду гранично обережний.
— Річард, послухай мене, — вимовила Ніккі, потираючи чоло пальцями, неначе в неї боліла голова. — Це ще не все. Вона замовкла і провела рукою по волоссю, підшукуючи слова. — Ти не непереможний. Ти можеш носити цей меч, але він не може постійно захищати тебе. Твої предки, кожен лорд Рал до тебе, незважаючи на все їх мистецтво володіння даром, завжди мали при собі охоронців. А ти навіть не вмієш як слід користуватися своїм даром, але навіть якщо би й міг, ця сила все одно не є повною гарантією безпеки, особливо зараз. Та стріла повинна послужити тобі попередженням, що ти вразливий. І навіть будучи бойовим чарівником, Річард, ти всього лише людина. Ти нам потрібен живим. Ти нам відчайдушно потрібен живим.
Річард відвів погляд від очей Ніккі, в яких застиг біль і прохання. Він дуже добре знав, наскільки він вразливий. Життя було для нього найбільшою цінністю, і він ніколи не думав, що недосяжний для ворожої стріли. Він майже ніколи не заперечував проти постійної присутності поруч Кари. Вона і решта Морд-Сіт, а також інші охоронці, яких він успадкував, вже не раз доводили свою необхідність. Але це не означало, що він сам був безпорадним, або що він дозволить зайвій обережності перешкодити йому робити те, що необхідно.
Більше того, він навіть розумів стратегію Ніккі. Під час навчання в Палаці Пророків, він зрозумів, що Сестри Світла надають величезного значення його глибшому вплетіню в стародавні пророцтва, і абсолютно впевнені, що він — центральна фігура, навколо якої розвиваються всі події.
Згідно логіки Сестер, якби їх завданням було здобути перемогу над темними силами, то це було б можливо тільки якщо б Річард вів їх до перемоги. Пророцтво говорило, що без нього все буде втрачено. Їх аббатиса, Аннеліна Алдуррен, провела достатньо часу, маніпулюючи людьми, щоб бути впевненою, що він виживе, виросте і очолить їх у цій війні. Всі свої надії Енн — і вона не раз це говорила — вона звалила на плечі Річарда. Принаймні Келен розлютилася одного разу саме з цієї причини.
Також він розумів, що його лідерство спонукає до дій багатьох людей, які бажають лише одного — жити вільними.
Річард був глибоко у сховищах Палацу Пророків і своїми очима бачив деякі з найбільш важливих і добре охоронюваних пророцтв. Він не міг не визнати, що деякі з них були просто страшними. Тим не менше, зі свого досвіду він знав, що пророцтва можуть видатися, якими б вони не були, лише ймовірними, і люди часто їх трактують так, як розуміють самі, а не як розумів той, хто його написав.
У нього вже був досвід, пов'язаний з пророцтвами, в яких згадувалося про нього і про Келен, здебільшого, вони належали Шоті, жінці-відьмі. І цей досвід показував, що від пророцтв як виявлялося дуже мало пуття і дуже багато проблем.
Річард змусив себе посміхнутися: — Ніккі, ти міркуєш як Сестри Світла. — Але Ніккі не змінила виразу обличчя. — Зі мною буде Кара, — додав він, намагаючись позбавити її від неспокою.
Він усвідомив, вже після того як сказав це, що присутність Кари поруч не зупинила стрілу, яка вразила його. До речі, де вона була під час битви? Він не пам'ятав, щоб вона була з ним. Кара не боялася битви; навіть упряжка коней не змогла б її відтягнути, якщо би вона його захищала. Безсумнівно, вона, мабуть, була поруч, але він не міг пригадати, щоб бачив її.
Він узяв великий широкий шкіряний пояс і закріпив його навколо талії. Цей пояс і деякі інші речі колись належали великому магу, він знайшов їх в Замку Чарівників, де Зедд зараз тримав оборону, захищаючи Замок від імператора Джегана і його орди з Старого Світу.
Ніккі нетерпляче зітхнула — проблиск її твердого і невблаганного характеру, який Річард вже добре знав. Також він знав, що цього разу це було продиктовано щирим занепокоєнням за його здоров'я.
— Річард, ми просто не можемо собі цього дозволити. Є важливі речі, про які ми повинні поговорити. І це та причина, по якій я прямувала до тебе недавно. Ти що не отримав мого листа?
Річард задумався. Лист… лист… — Так, — промовив він, нарешті згадавши. — Я одержав твого листа. Я відправив звісточку тобі — з солдатом, якого Келен торкнулася своєю силою.
Річард відмітив, як Кара швидко глянула на Ніккі, здивована, ніби не може пригадати нічого подібного.
Ніккі зміряла його поглядом, в якому неможливо було нічого прочитати. — Лист, що ти відправив, не дійшов до мене.
Частково здивований, Річард махнув рукою в напрямку Нового Світу. — Його головним завданням було відправитися на північ і вбити Імператора Джегана. Його торкнулася Мати-Сповідниця; він би скоріше помер, аніж не послухався її наказу. Цілком можливо, що з ним трапилося що-небудь. У Старому Світі досить небезпек.
Поглянувши в обличчя Ніккі, він прочитав по ньому, що тільки що дав їй найяскравіше свідчення свого божевілля. — Ти дійсно думаєш, нехай навіть у своїх мріях, що соноходця можна так легко усунути?
— Ні, звичайно ж ні. — Він натиснув на казанок, що виліз з мішка, запихаючи його поглибше. Ми очікували, що солдат, швидше за все, буде убитий при цій спробі. Ми послали його за Джеганем тому, що він вбивця і заслуговує смерті. Але я крім того вважав, що можливість його успіху також вірогідна. Навіть якщо б у нього не вийшло, я хотів, щоб, принаймні, Джеган втратив сон, підозрюючи, що будь-який з його людей може бути вбивцею.
На підкреслено спокійному лиці Ніккі можна було прочитати, що це все для неї не більш ніж частина його ілюзій про жінку, яка йому наснилася.
Річард згадав, що ще сталося тоді. — Ніккі, я згадав, що відразу після того, як Сабар доставив твій лист, на нас напали. Він загинув у тій битві.
Кара потайки кивнула на підтвердження.
— Добрі духи, — вимовила Ніккі сумно, почувши звістку про юного Сабара. Річард поділяв її почуття.
Він пам'ятав термінове попередження Ніккі про те, що Джеган почав створювати зброю з чарівників з даром, так як це було три тисячі років тому у великій війні. То були немислимі, лякаючі розробки, але Джеган знайшов спосіб зробити це, використовуючи Сестер Тьми, яких він тримав у полоні.
Під час атаки на їх табір, лист Ніккі впав у вогонь. У Річарда не було можливості прочитати його повністю перед тим, як він згорів. Тим не менш, він розібрав достатньо, щоб усвідомити загрозу.
