Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (бесплатные серии книг TXT) 📗
Келен слухала його, не піднімаючи очей. Вона ще трохи пограла з паличкою, потім кинула її в багаття.
— Вибач, Річард. Я, напевно, занадто підозріла. Я знаю, що таке втратити матір. Звичайно ж, ти правий. — Вона нарешті зважилася поглянути йому в очі. — Ну що, пробачиш мене?
Річард посміхнувся.
— Звичайно. Якщо б на мою долю випала хоч частину тих випробувань, які винесла ти, я теж став би підозрювати кожного. Прости, що напустився на тебе. І якщо ти мене не проти, я, мабуть, поступлюся тобі залишком супу.
Келен засміялася і не стала заперечувати. Річард простягнув їй казанок.
Йому не терпілося почути кінець історії, але він мовчки чекав, поки вона доїсть.
— Так, виходить, сили Д'хари захопили всі Серединні Землі? — Нарешті поцікавився він.
— Серединні Землі великі. Народна армія увійшла тільки в самі великі міста. Жителі багатьох областей попросту ігнорують Рала, але його це не дуже хвилює. У Рала є турботи важливіші. Колишнім учням Великого Чарівника вдалося дізнатися, що справжня мета Рала — та сама магія, про яку їх учитель говорив свого часу на Раді. Та сама магія, якою вони, по своїй жадібності, не змогли розумно розпорядитися. За допомогою цієї магії Даркен Рал зможе без всякої боротьби зробитися володарем світу. П'ятеро чарівників усвідомили свою помилку. Вони зрозуміли, наскільки правий був учитель, і стали розшукувати його всюди, сподіваючись заслужити прощення і врятувати Серединні Землі і Вестланд від жахів, які їх очікують, якщо Рал досягне мети. Але й Рал, в свою чергу, розшукує Великого Чарівника.
— Ти сказала: п'ятеро чарівників. А скільки їх було всього?
— Було семеро: Великий Чарівник і шість його учнів. Учитель, як ти знаєш, зник. Один з учнів поступив на службу до якоїсь королеви, що вважається ганьбою для чарівника. — Вона ненадовго замовкла. — П'ятеро інших — мертві. Але перед тим як накласти на себе руки, вони обшукали всі Серединні Землі. Великого Чарівника там немає.
— І вони прийшли до висновку, що він в Вестланді?
— Так, він тут… — Келен опустила ложку в спорожнілий казанок.
— Вони сподівалися, що їх учитель зможе зупинити Рала? Але ж вони самі могли би це зробити! — Щось не сходилося в цій історії, і Річард не був упевнений, що йому хочеться почути продовження.
— Ні, — відповіла вона. — Великий Чарівник теж безсилий проти Даркена Рала. Але він і тільки він може назвати людину, яка покликана врятувати всіх нас від кошмару, що насувається.
Судячи по тому, як ретельно його співрозмовниця підбирала слова, Річард зрозумів, що вона наблизилася до якоїсь забороненої області і намагається не переступити за грань таємниці, яку йому знати не дозволено.
— А чому вони самі не пішли в Вестланд на пошуки вчителя? — запитав Річард, направляючи розмову в іншу сторону.
— Вони боялися, що Великий Чарівник відмовить їм у їх проханні, а змусити його вони не змогли б.
— П'ятеро чарівників не одержали би верх над одним?
Келен сумно посміхнулася й похитала головою.
— Вони тільки вчилися магії у Великого Чарівника, але дар пізнання реальності не було дано їм від народження. Їх наставник народився від батька-Чарівника і матері-Чаклунки. Магічний дар у нього в крові. Його учні ніколи не змогли б зрівнятися з ним. Тому вони і не мали би над ним влади. — Келен замовкла.
— І… — Більше Річард нічого не сказав. Замовкнувши, він дав їй зрозуміти, що чекає відповіді на питання, яке не міг не поставити.
— І вони послали мене, тому що мені така влада дана, — ледве чутно прошепотіла Келен.
Багаття вистрілило і зашипіло. Річард відчув, як напружена Келен, і зрозумів, що вона зайшла занадто далеко зі своєю відповіддю. Тому він замовк, чекаючи, поки вона заспокоїться і знову відчує себе в безпеці. Не піднімаючи очей, Річард поклав долоню їй на руку, і вона накрила її зверху своєю.
— А як ти його впізнаєш?
— Я знаю тільки одне: я п_о_в_и_н_н_а розшукати його, і як можна швидше, інакше ми всі загинемо.
Річард поринув у роздуми.
— Зедд нам допоможе, — сказав він нарешті. — Він знає мову хмар. Йому нічого не варто знайти загублену людину.
— Це скидається на магію, — підозріло помітила Келен. — В Вестланді не повинно бути ніякого чаклунства.
— Зедд стверджує, що ніяке це не чаклунство, і все намагається навчити мене свого мистецтва. Всякий раз, коли я кажу, що не бачу нічого, крім того, що наближається злива, він з мене знущається. Робить великі очі і заявляє: «Чарівник! Ти великий чарівник, хлопчику мій, якщо здатний настільки точно передбачати майбутнє!»
Келен розсміялася. Її сміх порадував Річарда. Йому зовсім не хотілося більше на неї тиснути, хоча в її розповіді і залишилося безліч прогалин. Але все одно, тепер він знав куди більше колишнього. Головне, скоріше розшукати Чарівника, а потім сховатися, поки за нею не послали ще один Квод. Поки Великий Чарівник буде займатися порятунком Вестланда, вони можуть піти кудись на захід і перечекати там важкі часи.
Келен розв'язала приторочений до пояса мішечок і дістала звідти невеликий згорток. У грубому полотні, просякнутому воском, виявилося якесь густе коричневе зілля.
— Поверни голову, — скомандувала вона. — Це допоможе загоїти мушачі укуси.
Мазь відразу заспокоїла біль. Річард впізнав запахи цілющих трав. Зедд вчив його, як готувати подібного роду бальзам з му-трави. Розібравшись з Річардом, Келен змастила садна і місця укусів і у себе. Він простягнув їй червону розпухлу руку.
— Келен, поклади сюди теж трохи мазі.
— О духи! Що це таке?
— Я сьогодні вранці напоровся на шип.
Келен обережно змастила ранку.
— Ніколи не бачила, щоб від шипа було таке запалення.
— Просто мені попався дуже великий шип. Нічого, до ранку все пройде.
Мазь не дуже допомогла, але Келен він запевнив, що все в порядку. Навіщо її турбувати? Все це сущі дрібниці порівняно з її турботами. Річард спостерігав, як вона ретельно перев'язує маленький згорток шнурком і прибирає його назад в мішечок. Келен задумалася, і лоб її прорізала складка.
— Річард, ти не боїшся магії?
Він відповів не відразу:
— Раніше вона завжди вабила мене. Все чарівне здавалося мені дивним і чудовим. А тепер я дізнався, що магія може бути дуже страшною. Це, напевно, як з людьми: від одних слід триматися подалі, познайомитися з іншими — велике щастя.
Келен посміхнулася, цілком задоволена його відповіддю.
— Річард, перш ніж лягти спати, я повинна ще про декого подбати. Це дитя магії. Якщо не боїшся, можеш подивитися на неї. Мало кому з людей доводилося бачити створіння, яке постане зараз перед тобою. Але спочатку ти повинен дати мені слово, що на перше ж моє прохання негайно вийдеш звідси, а коли я тебе покличу, не станеш мене більше ні про що розпитувати. Я дуже втомилася і повинна поспати.
Така довіра полестила його самолюбству.
— Обіцяю, — коротко відповів він.
Келен знову розв'язала дорожній мішечок і витягла звідти маленький круглий флакон, міцно загвинчений пробкою. З флакона лилося загадкове сріблясто-блакитне сяйво. Келен звернула на Річарда погляд смарагдово-зелених очей.
— Це — Мерехтлива в ночі. Вдень її не видно і тільки ночами вона стає доступна людському погляду. Її звуть Ша. Вона допомогла мені перейти кордон. Ша була моїм провідником, не будь її, я б просто заблукала.
В очах Келен блищали сльози, але голос залишався рівним і спокійним:
— Цієї ночі Ша помре. Вона не може довго жити далеко від батьківщини, відірвана від близьких їй створінь, і в неї не залишилося сил, щоб ще раз перетнути кордон. Ша пожертвувала життям, щоб мені допомогти. Якщо Даркен Рал доб'ється успіху, загибель загрожує всьому її роду, як, втім, і багатьом іншим.
Келен відкрутила корок і поклала маленьку пляшечку на розкриту долоню.
Над флаконом піднявся крихітний мерехтливий вогник і поплив вгору, осяваючи все навколо ніжним сріблястим сяйвом. Повільно обертаючись, вогник завис у повітрі між ними. Річард був вражений. Він сидів нерухомо, відкривши рот, і дивився на чудо…
