Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі (полные книги .TXT) 📗
Але гірше за все був страх від невідомості, що могло трапитися з Келен. Якщо вона в руках цього зла…
— Думай про рішення, — нагадав собі Річард.
Щоб її розшукати, йому знадобиться допомога. Щоб отримати допомогу, йому потрібні коні. Це було першим кроком до вирішення проблеми. У них була ще половина світлого часу доби. І він не має наміру витратити даремно жодної миті.
У виснажливому темпі Річард повів їх через густий ліс. Ніхто не скаржився.
7
У густішаючих сутінках Річард і Кара, використовували міцні, як дріт, коріння сосни, щоб зв'язати тонкі стовбури. Віктор і Ніккі на густо зарослому деревами схилі збирали гілки ялівцю. Річард притримував дерева разом, поки Кара зв'язувала їх корінням, схожими на мотузку. Річард обрізав надлишок кореня, щоб використати в іншому місці, і вклав ніж назад в чохол на поясі. Надійно скріпивши стовбури під укриттям скельного виступу, він почав настилати на них гілки ялівцю. Поки він робив це, Кара укріплювала гілки, які вибилися, щоб утримати їх разом. Віктор і Ніккі тягали все нові і нові оберемки м'яких гілок.
Ділянка під нависаючою скелею була досить сухою, шкода тільки, що недостатньо великою. Навіс розширював притулок, даючи достатньо місця, щоб можна було лягти. Без вогню було не дуже тепло, але, принаймні, сухо.
Весь день йшов дощ, повільний і безперервний. Поки вони рухалися, їм було досить тепло, але тепер, коли вони зупинилися на ночівлю, холод непохитно почав охоплювати їх. Навіть у не дуже холодну погоду вологість висмоктує з людини необхідне тепло, позбавляючи її сил. Річард знав, що навіть не дуже холодна, але волога погода могла досить остудити тіло, щоб виснажити, або навіть вбити людину.
Враховуючи, як мало спали в останні три дні Ніккі і Кара, і беручи до уваги свій власний послаблений стан, Річард визнавав, що сухе і тепле місце для відпочинку просто необхідне, або вони всі виявляться в біді. А він не міг дозволити нічому затримувати його.
Протягом усього дня і частини вечора вони в незмінному швидкому темпі рухалися до Алтур-Ранга. Після видовища звірячої різанини, ні в кого з чотирьох не було апетиту, але вони все ж розуміли, що їм необхідно поїсти, щоб зберегти сили для подорожі, тому, пробиваючись по бездоріжжю через дику місцевість, вони на ходу жували в'ялене м'ясо та сухарі.
Річард був настільки змучений, що ледве міг стояти. Щоб хоч якось скоротити шлях, а заодно уникнути небажаних зустрічей, він вів своїх супутників через густу гущавину, де неможливо було знайти ніяких доріг. Це була виснажлива подорож. У нього боліла голова. У нього боліла спина. У нього боліли ноги. Якби вони вийшли рано вранці і підтримували такий же напружений темп, вони могли б досягти Алтур-Ранга ще через день шляху. А вже після того, як вони роздобудуть коней, їх подорож буде легша і швидша.
Він жалкував, що повинен відійти так далеко від місця втрати Келен, але поки він не уявляв, що ще може зробити. Він не міг оглянути всі ліси в окрузі, але, у всякому разі, знайди він ще один камінь, який був би зрушений так само, він міг отримати підказку, в якому напрямку повели Келен. Але він не знайшов другого такого каменя, і взагалі не було ніякої впевненості, що цей напрямок приведе його до Келен. Хто б не захопив її, він завжди може змінити свій шлях, не зрушивши по шляху жодного каменя.
Їх сліди зникли. Річард не знав ніякого способу вистежити когось, коли магія змусила сліди зникнути. Дар Ніккі не був в змозі допомогти. Безцільне блукання нічого не вирішить. Неохоче залишаючи місце, де він втратив Келен, Річард все ж розумів, що іншого вибору у нього немає. Він повинен піти за допомогою.
Заглиблений у свої думки, він машинально займався спорудженням притулку на ніч. У вечірньому світлі Кара, стурбована його станом, спостерігала за ним краєм ока. Схоже, вона кожну хвилину чекала, що він впаде, і мала намір підтримати його.
Під час роботи Річард подумав, що цілком імовірно, що солдати Імперського Ордена будуть шукати їх в лісі. У той же час, він припускав, що те, що вбило людей Віктора, могло переслідувати і їх. Він обмірковував, яких ще міг би вжити заходів обережності і розмірковував, як він міг би битися з тим, що здатне на таке насильство.
Але одночасно з усім цим він уперто намагався думати, де може бути Келен. Він перебрав в думці все, що міг пригадати. Він міркував, чи дійсно вона була поранена. Він ламав голову над тим, що він, можливо, зробив неправильно. Він уявляв, як вона, мабуть, перелякана й стривожена, задаючись питанням, чому він не приходить, щоб врятувати її, і чи встигне він прийти вчасно, перш ніж викрадачі вб'ють її.
Він щосили намагався викинути з голови гризуче його побоювання, що вона вже може бути мертва.
Він намагався не думати про те, що могли зробити з нею в полоні. Така доля могла бути нескінченно більш жахливою. Джеган мав достатньо причин бажати, щоб вона жила як можна довше; тільки живі можуть відчувати біль.
На самому початку Келен вдалося зруйнувати амбітні плани Джегана і іноді навіть наносити йому поразки. Перша експедиція армії Імперського Ордена в Новому Світі вирізала всіх жителів галейського міста Ебініс. Келен наткнулася на жахливі сліди набігу незабаром після того, як це виявив загін галейських новобранців. У своєму сліпому гніві ці хлопчики вирішили помститися і збиралися атакувати ворожих солдатів, чия чисельність в десять разів перевищувала їх власну. Молоді воїни готові були загинути на полі бою, але наздогнати солдатів, які мучили, гвалтували й убили їх коханих.
Келен натрапила на новобранців на чолі з капітаном Бредлі Райаном прямо перед тим, як вони мали намір вступити в бій за планом з підручника, бій, який — зрозуміла вона — буде для них останнім. У їх відважної недосвідченості вони були переконані, що можуть здобути перемогу, незважаючи на те, що супротивник значно перевершує їх чисельністю.
Келен знала, як б'ються досвідчені солдати Імперського Ордена. Також вона знала, що якщо дозволить цим новачкам втілити в життя їх план, вони всі загинуть в цій нещадній м'ясорубці. В результаті їх короткозорих уявлень про справедливу і славну війну, імперські солдати продовжать вбивати та грабувати невинних людей, не зустрічаючи опору.
Келен прийняла на себе командування новобранцями, але перш постаралася розвіяти їх ілюзії щодо можливості війни за законами честі і справедливості. Вона змусила їх зрозуміти, що єдина мета війни — вбивати загарбників. Не мало значення, яким способом галейці будуть домагатися цього, важливо було лише те, що вони готові на це. В такому способі ведення війни не було ніякої слави, це була лише можливість вижити. Вони вбивали заради життя. Келен навчила хлопчаків-новобранців того, що їм необхідно було дізнатися про протистояння противнику, що перевершує їх чисельністю, і під її керівництвом вони перетворилися в чоловіків, яким виявилося під силу впоратися з цим жорстоким завданням.
Вночі, перед тим як послати молодих людей в бій, Келен одна пробралася у ворожий табір і вбила їх чарівника і кількох командирів. На наступний день ті п'ять тисяч молодих людей билися на її боці, слідували її інструкціям, вчилися у неї і, хоча понесли в тій битві великі втрати, але, в кінцевому рахунку, на протязі кількох місяців знищили п'ятидесятитисячних армію Імперського Ордена. Історія знає мало діянь, подібних до цього.
Це був перший з багатьох ударів Келен в боротьбі в Джеганем. У відповідь він послав за нею найманих убивць. Вони зазнали невдачі.
У відсутність Річарда, коли Ніккі відвела його в серце Старого Світу, Келен приєдналася до Зедда і армії Д'харіанської імперії. Вона побачила їх пригніченими і знесиленими після триденного бою. Замість Річарда, озброєна Мечем Істини, Мати-сповідниця повела армію в негайну контратаку, заставши ворога зненацька і втопивши його в крові. Вона повернула азарт і впевненість силам Д'хари. Вона надихнула їх на боротьбу. Люди капітана Райана приєдналися до неї в боротьбі проти вторгнення орд Джегана. Протягом майже року, коли Келен командувала військами Д'харіанської імперії, вони вщент розбили плани Джегана стрімко підпорядкувати собі Новий Світ. Вона не давала військам Ордена ні дня перепочинку. Вона допомагала розробляти плани, в результаті яких армії Джегана втратили сотні і тисячі солдатів.
