Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗

Розвернувши інвалідний візок, хлопець помчав до «нори».

ного двигуна «іСИаіг». І було в них щось таке, що сполошило Левка.

СLХХІІІ

24 серпня 2012 року. 11:13 [UТС- 5]

Лео! — кричав Семен. — Ле-е-е-о!

Його крики розносились коридором, глушачи дзижчання електрич-

Українець, заклавши руки за голову, розлігся на матраці у «норі». Ґрема й Сатомі не було (мулат і японка воліли з ним не бачитись). Він згадував, де і як святкував попередні Дні Незалежності. Почувши роз¬пачливі вигуки Сьоми, Левко підвівся і ввімкнув світло.

—Лео! — Росіянин ввірвався в кімнату, і з першого погляду Лео зрозумів, що справи серйозні. — Як добре, що ти тут. — Бдідий лоб Семена скремсали зморшки, під очима висіли темні кола.

—Що трапилося? — Стараючись накачати голос збайдужінням, заговорив Левко. До коліс інвалідного візка прилипли травинки, він здогадався, що Семен приїхав з тераси.

Сьома віддихувався. Чотири години назад, тікаючи з підземелля на горішню терасу, хлопець прагнув позбавитись того, що йшло за ним від Чорної кімнати, хотів опинитися на вільному просторі, побачити сонце і... не підозрював, що нагорі очікує ще більша халепа.

—Джейсон відлетів учора, забравши трьох стрільців. Род Холм- ґрен, четвертий, зараз на плантаціях, і на Твердині тільки люди Ама- ро Кіспе.

—Я знаю. І що?

Росіянин замотав головою:

—Не важливо. У мене мало часу. — Він кинув швидкий погляд у коридор, після чого дістав з-за спини потріпаний блокнот, перегор¬нув кілька сторінок і показав Левку таблицю, де під символами циві¬лізації Паїтіті тяглись відповідні їм арабські цифри. — Дивись, у них була вісімкова система, лише вісім цифр від 0 до 7, ось так вони по-значалися... Ти ж маєш мати поняття, що таке вісімкова система, — зиркнув на українця Семен.

—Ну-у так... — Левко задумався, прикинувши, чи зможе пере¬вести вісімкове число в десяткове і навпаки. — Гадаю, так. Зможу ро¬зібратись.

—Зможеш, я точно знаю. А ось тут, — листки зашелестіли, — їх¬ній календар.

—Що?

Сьома показав формулу, що описувала розподіл сонячного року на місяці, тижні й дні у цивілізації Паїтіті.

—У них було вісім місяців, у кожному по сорок п’ять днів, і ще п’ять, так би мовити, неврахованих чи незв’язаних днів, що розташу¬вались вкінці року. Кожен місяць... — Семен докладно розтлумачив Левку принцип організації календаря і формат запису дати в Паїті¬ті. — Вхопив? Зможеш запам’ятати?

—Звідки ти це знаєш? — здивувався українець.

Просто знаю, повір, зараз немає часу на теревені.

Росіянин вдруге насторожено покосився на вихіддо коридору. Хлої пець чекав... ні неправильно... не чекав, а боявся чиєїсь появи.

—Для чого ти це розказуєш мені?

—Лео, будь ласка! — хрипко викрикнув Семен, схудлі руки тру<| силися, тремтіння передавалось на аркуші записника. — Не гай чяЯ су! Не став запитань, просто вислухай мене і спробуй запам’ятати все, що розказую.

Левко стулив рота і кивнув.

—Глянь сюди. — Сьома відкрив сторінку, заповнену датами, і на ходу перевів кілька відомих йому в формат григоріанського календа-! ря: катастрофа рейсу АР447, індонезійське цунамі, теракти 11 ве-‘; ресня.

На обличчі Левка зринула скептична усмішка.

- Ці записи тобі приснилися?

—Ні, — розважливо відповів Семен. — Я переписав їх зі стін Чорної кімнати.

—І ти хочеш, щоб я повірив, що якісь аборигени, котрі жили в пе-руанських джунглях тисячі років тому, спрогнозували день атаки на Пентагон та будівлі Всесвітнього торгового центру?

Так. І не лише дату, але й точну кількість загиблих. Поки сидів на верхній терасі, я розшифрував ще кільканадцять рядків. Тут є 26 квітк ня 1986-го, 1 вересня 1939-го, 15 квітня 1912-го...

—А що було 15 квітня 1912-го?

—Потонув «Титанік».

Усмішка не сходила з губ українця:

—Ти помилився.

—Тобто? — не зрозумів Сьома.

—На декого бругмансія діє довше, ніж дві доби.

—Не віриш мені...

—Ти передивився голлівудських фільмів, Сьома. Пам’ятаєш «Знамення» з Ніколасом Кейджем1? Та ж сама бодяга з цифрами, що віщували катастрофи.

Стрічка слабенькою вийшла, навіть Кейдж не допоміг, критики порвали її на німецький хрест.

Але.?— Семен не знав, як передати те, що відчував у Чорній кімнаті, як описати інцидент, що стався сьогодні вранці.

1 «Знамення» (в англ. прокаті «Knowing» —«Знання») — американсько-брич танський фантастичний фільм-катастрофа за участю Ніколаса Кейджа, знятий 2009 року. Режисер — Алекс Пройас.

—Джейсон підсміюється над тобою або... — Несподівана здогад¬ка вжалила Левка: — Він дає тобі кокаїн?

Байдуже.

Сьома насупився. — Думай, що хочеш, просто ві¬зьми ось це. — Один за одним він вирвав три листки із записника — таблиця відповідників, формула календаря, переписані дати.— і всу¬чив Левкові руки. —1 Бери їх і тікай. Сьогодні.

Українець сторопів.

—Як? –

—На терасі шостого рівня досі лежить мотузка. Спустись по ній на нижчі рівні, далі — по скісних рампах на землю, і вшивайся крізь джунглі.

—А як же ось це, розумнику? — Левко потрусив браслетом з си¬ньою лампочкою.

Сьома потер лоба.

—Не знаю, але завтра буде пізно. Забирай аркуші, розберешся з ними потім, і вали...

—Чувак, у тебе геть дах поїхав. І це була не метафора, Левко справді так вважав.

Семен нестямно замотав головою, силоміць заштовхавши листки в кишеню шортів приятеля.

—Послухай мене. Почуй мене! — Він благав. — Я не встигну роз¬повісти достатньо, щоб ти повірив мені. Проте ти мусиш. Джейсона немає, його людей теж, ніхто не захистить нас.

—Захистить від чого?

—Від кого, поправив Семен. — Від Амаро Кіспе.

—А що з ним?

—У нас із ним проблеми. Вже зараз. Лео, повір мені! Ти ж знаєш, я ніколи нічого не кажу просто...

Цієї миті у коридор пробрався галас: крики, рубане дихання, тупіт ніг і... клацання затворів. Левко витріщився на Сьому, безмовно за¬питуючи: що це таке?

—’ Пізно... — прошепотів росіянин.

Кутики очей безвольно опустились, рот розм’як. Він відкинувся на спинку інвалідного візка, безпомічно склавши руки між колін.

—Пізно для чого? Що за херня, Сьома? Що ти наробив?!

—Це не я. Це все ти, Лео...

В «нору» заскочило четверо перуанців. Вони ввалились усі відразу; перший ударом приклада АКМ по потилиці вибив Сьому з інвалідного крісла. Двоє інших налетіли на Левка, перевернули його обличчям до землі і заламали руки. Не зв’язуючи, вартові потягли хлопців нагору.

CLXXIV

24 серпня 2012 року. 11:24 [UTC-5]

Паїтіті

Ґрем і Сатомі стояли навколішки в східній частині тераси, навпроти спаленого бараку. Перед ними, заклавши ліву руку за пояс штанів, ди¬буляв Амаро Кіспе; у правій він тримав велетенський ніж. Недорос¬ток крутив лезом, спостерігаючи, як воно проблискує в сонячних про¬менях.

Двоє перуанців, розставивши ноги, стриміли за спинами мулата і японки, вперши між лопатки стволи автоматів.

Перед хлопцем і дівчиною, лівіше від Амаро, розташувався плас- тиковий розкладний стіл. Кіспе наказав винести його з-під навісів і встановити перед бранцями. На столі стояв ноутбук, повернутий екраном до пірамід: так, щоб ніхто — ні Амаро, ні вартові, ні Грем із Сатомі — не міг бачити, що на моніторі. Збоку об невисокий стіл спи¬рався важкий чавунний молот, яким мачігуенга дробили гранітні бри¬ли в підземеллі, і обабіч нього — начищений до блиску автомат АКМ.

Четверо охоронців витягли Левка й Семена на поверхню і заспі¬шили до Амаро Кіспе. Сьома стогнав, кусаючи губи від болю. Коро¬тун вдавав, що не бачить, як наближаються його люди, волочачи по¬під руки двох студентів.

Перуанці поставили Левка на коліна поряд з Ґремом. Сьома на ко¬ліна стати не міг, тому його повалили на бік справа від японки.

Кіспе нарешті відвів погляд від ножа і зобразив здивування:

—О, аміґос, ви тільки подивіться — сеньйор Лео і сеньйор Симе¬он зволили завітати до нас. Як почуваєтеся, хлоп’ята?