Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
У Левка в очах потемніло від спопеляючого відчуття дежа-вю. Си¬туація нагадувала їх перший день у Паїтіті: те саме місце, майже ті са¬мі пози.
—Щось ви дуже бліді.
Спершу Левку здалось, що Амаро пародіює сивочолого, але зго¬дом він зрозумів, що коротун всерйоз наслідує сивочолого, копіюючи не лише слова, але й жести.
Сьома застогнав. Сатомі безгучно плакала.
«Коло замикається, — подумав українець. — Цей день стане на¬шим останнім днем на Паїтіті».
Коротун, піднявши загострене підборіддя, ковзнув поглядом по ро¬сіянину і японці. Він виглядав карикатурною, шаржовою копією Джей¬сона. Зненацька пігмей різко крутнувся і підступив до Левка.
—Пам’ятаєш свій перший день тут, ґрінґо? — Вилуплені очі на- віжено зблискували, повіка дриґалась. Амаро водив у повітрі своїм но¬жищем, але замість наганяти жах викликав асоціації з карликуватим дітлахом, що бавиться татовим мисливським ножем. — Скільки, ти сказав, вас тоді було?
Левко відірвався від споглядання довгого ножа (на Амаро не ди¬вився, боявся, що не втримається від недоречної посмішки) і перевів погляд на ноутбук, що стояв на столі за два метри від нього.
—Четверо, — відказав хлопець. — Нас і зараз четверо, Амаро. — «Чи ти думав, що ми почнемо тут розмножуватись?»
—Це добре. — Коротун забрав руки за спину, сховавши ножа. — Бо я теж пригадую, що ти казав про чотирьох.
Українець придивлявся до ноутбука, намагаючись розгадати, для чого Кіспе приволік сюди лептоп, коли раптово побачив таке, що про¬палило нутрощі вогнем.
З одного з USB-порталів стирчала чорна флешка «Kingston Data Traveler».
Його флешка.
За секунду він усе збагнув. Серце немов облицювали кригою, а по¬тім обвили колючим дротом. Кров, здавалося, зупинилася.
—Хе-хе, — прокректав Амаро, цього разу вдало відтворивши Джейсона. — Щось не так? Що з обличчям, ґрінґо?
Левко покосився на товаришів, проте ніхто з них, схоже, не розу¬мів, що відбувається. Семен здогадувався, але не розумів.
—Якщо ти стверджуєш, що ви подорожували вчотирьох, — недо¬росток відступив на два кроки, опинившись біля столу, і лівою рукою неспішно розвернув ноутбук монітором до хлопців та дівчини, — то, може, скажеш, хто це такий? — Кіспе постукав кінчиком ножа по м’якій поверхні екрану.
На монітор виводилась фотографія. Остання, яку вони відзняли пе¬ред розставанням з Яном Фідлером. Вони стоять, обнявшись; на задньо¬му плані — не в фокусі — двоповерхова хатина Тора Сандерса, за нею — кудлатий ліс, ледь сповитий сирою імлою. Стоять уп’ятьох. Сьо¬ма і Ґрем посміхаються; обличчя Яна Фідлера змучене, проте в очах про¬свічує радість від усвідомлення того, що він залишає сельву; лице Са- томі нічого не виражає, японка дивиться точно в об’єктив, витягнувши губи немов професійна модель; Левко зирить убік і хмуриться, думаю¬чи про те, що Сатомі поїде в Пуерто-Мальдонадо з Ґремом, а не з ним.
Уп’ятьох.
Амаро тицяв ножем в голову Яна.
Побачивши знімок, Сатомі скрикнула, а Грем низько опустив го-| лову.
, Виставивши ножа перед собою, коротун підійшов доЛевка.
— Хто це?
Хлопець мовчав, втупившись невидющим поглядом у рештки цен¬трального бараку. Якийсь сенс щось казати? їм чотирьом що так, що інакше гайки, а промовчавши, він вбереже Я на від проблем.
Ти заснув, грінґо?— Кісне відкопилив губу. — То я тебе,«д я сильно поколочу тебе, щоб ти проснувся.— Голос і характерні жес¬ти карлик міг зімітувати, а от словник перчених синонімів був явно слабший, ніж у Джейсона. — Відповідай: хто це?
Левко німував.
—О, як... як... — недоросток знову загубив потрібне СЛОВО, —
як романтично! —мабуть, він хотів сказати «як героїчно», «як само¬віддано», «як по-товариськи» чи щось таке, але не справився. — Українець прикриває власного товариша. Ну що ж...
Амаро піджав губи, з сичанням втягнувши в горло повітря, потому повернувся до стола і по-джейсонівськи театральним жестом скинув ноутбук додолу. Леіітоп гепнувся, перекинувся, вперся кришкою в землю, ставши схожим на витягнуту літеру «Л». ;
Пігмей дав знак одному з вартових. Хлопчина схопив Семена, по¬ставив його на ноги і вклав кучмату голову на пластикову поверхню стола. Амаро взяв у ліву руку молот.
«Азараз ти схожий на гномика з “Володаря перснів”»^подумав. Левко.
—Будь ласка, не треба... не робіть цього... Амаро, я прошу... — зал скиглив росіянин.
Йому потрібно виграти час до прибуття Джейсона. Проте Кіспе іг¬норував його.
—Востаннє запитую, українцю: як звуть того, хто стоїть між вами на фотографії біля халупи Сандерса?
Жоден м’яз не ворухнувся на обличчі Левка. Тієї миті він розгля¬дав молот, чия ручка сягала майже до плеча Амаро, і не думав про те* що станеться через секунду.
Пласкоголовий коротун схопив кувалду обома руками, неочікуваі но легко піднявши її в повітря.
Ні-і!!!- г~ верескнув Семен.
Сатомі закрила рота долонею, Трем, вирячившись, звів голову; я
Масивний набалдашник описав дугу і опустився, з огидним хрус¬котом заїхавши в ліву щоку росіянина. Алюмінієві ніжки підігнулись, поглинувши частину енергії удару (інакше хлопець не вижив би), і стіл розвалився. Росіянин опинився на землі.
щ Як тобі таке, ґрінґо?! — писклявим голосом загорлав недорос¬ток, витріщаючись на Левка.Що скажеш тепер?!
Останні слова потонули у криках Семена. Ліва сторона його облич¬чя була жахливо понівечена. Удар молота зламав обидві щелепи, за¬лишивши на місці лівої вилиці страхітливу виїмку. Шкіра щоки порва¬лась у кількох місцях, оголивши кістку і потрощені зуби. З рота витікала, змішуючись зі слиною, кров.
-Не ‘би’айте! Бу’ ‘аска! ‘и ‘о’ите ‘оми’ку, А’аро...
#&? Як звуть п’ятого, українцю?! Я не чую тебе! — Голос деренчав як поламаний дверний дзвінок. Штани під поясом набухли від збудження.
Левко отупіло мовчав. Амаро Кіспе переставив долоні, міцніше об¬хопивши держално молота, і почав відводити його за спину.
—Ч-і-і!!! захникав Сьома. З рота вилізли закривавлені уламки вибитих зубів. — Не вби’айт’! НЕ ‘БИ’АЙТЕ! НЕ ‘БИ’АЙТЕ!!! ‘Е ‘БИ’А...
Амаро замахнувся і вдруге опустив кувалду на голову росіянина. Цьо¬го разу хисткого стола, що прийняв би на себе основну силу удару, не було. Пролунав лячний тріск, уламки черепа полізли крізь шкіру, голо¬ва в одну мить потоншала вдвічі. Ліве око вилізло з очниці, потягнувши за собою закривавлені шматки мізків. Крик обірвався. Сьома більше не кричав, Сьома відтепер ніколи не кричатиме, бо його череп лопнув, наче мильна бульбашка на вітрі, і тільки незагіпсована нога тіпалася, підкоряючись хаотичним імпульсам, що надійшли з пораненого мозку за секунду до смерті.
Як тобі?! — бризкав слиною Амаро. —- Як тобі, ґрінґо?!— Мо¬лот утретє здійнявся над дзьобатою макітрою карлика і опустився на рештки Семенової голови. — Кажи, як його звуть, сука! Він знає, де ви зараз?!
Третій удар розкидав рештки черепа по землі. На місці, де ще де¬сять секунд назад лежала хай понівечена, та все ж голова, не лиши¬лось нічого, крім бридкої суміші волосся, мізків, крові і потрощених кісток. Незважаючи на це, нога Семена досі здригалася.
Левко почув дивні звуки, що вихоплювалися з рота Сатомі і повер¬нув голову. Японка смикала нижньою щелепою, як викинута на берег рибина. Гаряче повітря ходило вгору-вниз по стравоходу, не знаходячи сил вирватися вереском. Карі очі стали завбільшки з невеликі персики.
«Кричи, — подумки наказав їй Левко. — Кричи... Інакше ти збо¬жеволієш».
—Is he dead?1 — радше сторопіло, ніж налякано, спитав Ґрем.
Лео подивився на мулата.
«Що за ідіот? Ти думаєш, Сьома приліг відпочити?» Щ
—: Is he dead? — смикнувшись, повторив американець.
Найдивніше, що сам Левко не відчував нічого: ні жалю, ні страху. Він втупив погляду тіло Семена й усвідомлював лиш легке зачудуван¬ня, спричинене відсутністю емоцій. В мозку запанував чуттєвий ва¬куум, емоційна ядерна зима.
—IS НЕ DEAD?!! — заволав Грем те ж саме запитання.
Мулат став вириватись. Він зміг підвестись, але двоє перуанців по*
