Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
—О, Боже... — прошепотів він, і вірячи й не вірячи тому, що пе¬режив уві сні за мить до пробудження. Не може бути..:
. У нозі пульсував жар, під час рухів стегном узагалі здавалось, на¬че в м’яз застромили розігріту до білого кочергу, страшенно хотілося пити, хотілось знеболювальних пігулок чи... кокаїну, проте всі ці по¬чуття були затушовані, проступали наче через целофан, і Сьома міг
зними миритися. Набагато гіршим (і важливішим) видавався після- смак сновидіння. А снилося хлопцю, як він...
сидить у батьківському котеджі на півдні Франції, ліворуч від нього розчинене вікно (вітер гойдає фіранки), крізь яке постає дивовижний вид на гори. Він дивиться телевізор. Йому не подо¬бається те, що бачить, він переЛикає канал, раз, другий, тре¬тій, і все марно, бо скрізь показують одне й те ж екстрений випуск новин. Зрештою він кидає пульт на диван, намагаючись відмежуватись від зображень, що миготять у телевізорі, але мо¬зок хоч-не-хоч всотує інформацію з «ящика». На екрані з’яв¬ляється велетенський авіалайнер: білий корпус, гострий ніс, си¬ньо-червоні навскісні смуги на горизонтальному стабілізаторі (Сьома розуміє, що лайнер належить «Air France»). Картинка не статична, проте літак не рухається — камера «повзе» над фо¬тографією.
В лівому нижньому куті телевізора ріже очі крикли¬вий червоний напис «
BREAKING
NEWS», відразу за яким йде фраза,
набрана меншим кеглем: «Air France Flight 447 disappears over Atlantic»1. Справа, в правому нижньому куті, стоїть дата — / червня 2009 року. І сторожкий, немовби придавлений голос дик¬торки за кадром промовляє:
—...очікуваний час прибуття рейсу 447 в аеропорт Шарля деГолля 9:10ранку. Зараз 12:47, лайнер не з’явився. Уламків та¬кож не знайдено. З оперативного штабу, який засідає в одно¬му з терміналів, надійшла інформація, що востаннє пілоти зв’язувались з бразильським диспетчером о 2:10, перебуваючи над Атлантикою приблизно посередині між узбережжям Бра¬зилії та Сенегалом. На борту літака перебувало двісті шіст¬надцять пасажирів і дванадцять членів екіпажу. З кожною хви¬линою шанси на те, що хтось із двохсот двадцяти восьми людей вижив, катастрофічно меншають...
Двісті двадцять вісім людей...
Сьома гикнув від несподіванки й переляку.
1 червня 2009 року в Атлантичний океан упав літак, на борту яко¬го було двісті двадцять вісім людей. Семен не міг пригадати, чи справ¬ді почув про це, сидячи у вітальні батьківського будинку (швидше за все, то був антураж, зітканий підсвідомістю), але не сумнівався, що кількість пасажирів, дата й голос дикторки були справжніми — про зникнення рейсу 447 трубили понаддва тижні як по французьких, так і по світових телеканалах. То була найбільша катастрофа не просто з моменту заснування «Air France», але й за всю історію французької авіації. Голос, кадри з літаком, напис «BREAKING NEWS» і дата йо¬му не приснились — він пригадав їх у сні.
Пройшло трохи часу і хлопець заспокоївся.
«Маячня. Цього не може бути. Звідки цивілізація, що жила тисячі (альо, друзі, давайте будемо відверті — можливо, десятки тисяч) років назаду світі, де не було не те що літаків, а навіть коліс, могла ді¬знатися про катастрофу збудованого в 2005 році лайнера? Зрештою, що в тій катастрофі особливого? Рейс 447 — не перший літак, що зва¬лився з небес, закинувши на той світ кілька сотень життів. Для чого викарбовувати дату смерті двохсот двадцяти восьми пасажирів на сті¬нах непривітної кімнати, похованої під колосальною товщею тисячо¬тонних мегалітів? — Сьома відкинувся на лікті, дивуючись, з якого дива підірвався хвилину тому, і посміхнувся темряві. — Це навіть не збіг, число 228 — надто просте, це не л, не константа е, воно може
1 Air France рейс 447 зник над Атлантикою (англ.).
позначати будь-що: двісті двадцять вісім лам, двісті двадцять вісім платників податків, двісті двадцять вісім одиниць-маси-в-цивілізації- Паїтіті... Дідько, я навіть не певен, чи правильно розкодував дату!»
Попри це сповна поновити самовладання не вдалося. Щось муля¬ло, не відпускаючи думку про двісті двадцять вісім загиблих з рейсу АР447. Невдовзі Семен зрозумів, у чому причина.
«Рік... — зметикнув він. — Хай яким безглуздим здається припу¬щення, воно дозволяє зачепитись за рік. А там... — Він згадав, як занотовував рядки символів зі стін Чорної кімнати. — Там були інші записи».
Подумки підсміюючись над собою, хлопець потягнувся крізь піть¬му до свого рюкзака і навпомацки відшукав блокнот. Узяв до рук.
Налобника не було, а лампу вмикати не хотілося, щоб не побуди¬ти хлопців і дівчину, тому Сьома, намагаючись не звертати уваги, як скипає в нозі біль, поліз у коридор.
Млявого світла було досить, і ро¬сіянин розкрив записник на сторінці із записом, де в п’ятій колонці бу¬ло число 228. 5 4 6 3642 2977
8+5+1 5 8 3645 ?
1 3 4 3650 228 4 2 1 3651 ?
Він згадав першу розкодовану дату: 12 січня 3651 року (нижній рядок).
«Якщо припустити... чорт! це ж несусвітня дурниця, але гаразд... як¬що повірити, що 3650 рік із календаря цивілізації Паїтіті відповідає 2009 року нашої ери григоріанського календаря, то... — Сьома швид¬ко вирахував різницю — 1641 рік: — ...то 3651 -й буде 2010 роком на – шої ери».
12 січня 2010-го...
І що? Нічого. Росіянин не пригадував, щоб щось жахливе сталось того дня1.
Наступний рядок — третій знизу. 8 + 5 + 1—5 — 8—3645. Се¬мен мусив напружитись, щоб пригадати, як «перегнати» дату в сучас¬ний формат. Вісімка у третій колонці свідчить про восьмий місяць ка¬лендаря Паїтіті. П’ятірка в другому стовпчику позначає п’ятий тиждень восьмого місяця. Запис «8 + 5 + 1» показує, що минули вісім днів останнього тижня, п’ять відособлених днів у останньому місяці і пер¬ший з п’яти незв’язанихдніву році. Разом — вісім місяців плюс один день, що дає 361-й день року.
1. Цього дня стався землетрус на Гаїті.
Це 27 грудня, ледь чутно видав Сьома. Поглянув на число,і що позначало рік, і відняв від нього 1641: 2004 року,
«Ну?» — подумки запитав себе хлопець.
Відповідь була така сама, як попереднього разу: нічого.
Несподівано він звернув увагу на важливу деталь: 2004-й був високосним роком, у лютому замість двадцяти восьми було двадцять дев’ять днів, тобто 361-й день року відповідатиме не 27, а 26 грудня. •,
26 грудня 2004 року...
Сьома відчув, як заворушилось і затвердло волосся, наче хтось провів над головою наелектризованим предметом. Він підібгав губи і секунд двадцять не дихав. Бо знав цю дату. .
26 грудня 2004 року на узбережжя Індонезії налетіло цунамі, що забрало тисячі життів. Хлопець добре пам’ятав той день, бо в убивчих < хвилях загинула його однокласниця, Карла Лукас, наполовину фла- ; мандка, наполовину алжирка, чия сім’я вирішила провести різдвяні1? канікули в Індонезії. Сьома був закоханий у неї по вуха. Карла стала його Першим Великим Коханням, і попри те, що почуття було одно¬стороннім і потаємним, смерть дівчини вибила його з колії на цілий мі¬сяць.
«Не може бути... — втретє за ранок повторив росіянин. — Я сплкш я марю... я...»
На думку спала репліка з якогось голівудського фільму: люди зна¬ходять залежності в абсолютно непов’язаних між собою числах, бо’ звикли, а тому хочуть їх знаходити. Хлопець не міг згадати ані назву фільму, ані те, про що він, однак пам’ятав, що репліка стосуваласШ шизофреників.
«Ти божеволієш, друже...»— подумав він і скривився* усвідомив¬ши, що звернувся до себе у третій особі.
На сторінці залишався найвищий рядок: 5—46—3642. П’ятий день четвертого тижня шостого місяця 3642 року. Семен підрахував: «5 повних місяців по 45 днів... це 225 дні... З повних тижні... ще 24 дні... плюс 5 днів 4-го тижня... 225 плюс 24 плюс 5… разом 254».
254-й день року.
Склавши докупи кількість днів у перших восьми місяцях григоріан¬ського календаря (з січня по серпень), Сьома отримав число 243. Ви¬йшло, що 254-й день року т це 11 вересня. По тому від 3642 він від; няв 1641, і... блокнот випав з його рук.
