Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
Джейсон простягнув руку і забрав чорний камінець у Семена. Ядро лишалось у руках у хлопця.
—Чотири роки тому в Чорній кімнаті знайшли діру. — Зненацька він стишив голос, немов остерігався, що Твердиня підслухає і не дасть поділитись своїми таємницями; хлопцю довелось витягувати шию, щоб чути. — Каменярі сколювали породу з долівки і натрапили на отвір ді¬аметром 11,6 см, що вів углиб. Хоча правильніше буде сказати, що вів нагору, бо він йшов знизу, з надр Твердині. Та циліндрична порожни¬на починалась (чи то пак обривалась) у глухій каменюці на відстані со¬рок шість сантиметрів від долівки Чорної кімнати. Складалося вра¬ження, наче хтось бурив свердловину з-під землі — знизу наверх, пробиваючись на поверхню, — а тоді раптово покинув роботу, зупи* нившися за сорок шість сантиметрів від цілі.
1 Твердість — властивість матеріалу опиратися проникненню в нього іншого, більш твердого тіла. Твердість по Роквеллу визначається відносною глибиною вдавлен¬ня алмазного конуса в поверхню матеріалу, що тестується. Максимальна твер¬дість по Роквеллу (шкала А) — 100 одиниць.
ТВЕРДИНЯ
Говорячи, Х’юз-Коулман дивився вбік. Здавалося, він не помічав Семена і розмовляв сам із собою.
—Перший раз, коли мені її показали, я не надав дірці ніякого зна¬чення. Вирішив, що то технологічний отвір, який проробили, запиха- ючи особливо великий мегаліт у фундамент Паїтіті. Наступного дня я посвітив у неї ліхтариком. Потім кинув п’ятицентову монету і... не почув нічого. Мій «нікель»1 летів настільки довго, що, коли досягнув дна, звуку від падіння не було чути. — У цьому місці Джейсон затих.
—І що ви зробили? — Сьома нетерпляче і безцеремонно смик¬нув чоловіка за штани.
—Наказав роздовбувати його. Порода не піддавалась, відбійні мо¬лотки перегрівались і горіли, свердла ламались, та попри все санти¬метр за сантиметром ми розширювали отвір, вгризаючись у надра Па¬їтіті. Спаливши кількадесят тонн дизельного пального, ми видовбали колодязь глибиною тринадцять метрів, а отвір і далі йшов у глибину: строго вертикально, і з незмінним діаметром 11,6 см. В певний мо¬мент я припинив усі роботи. Чорна кімната лежала найглибше серед усіх, що розкопали, і я втямив, що під нею не мегаліт, а суцільний пласт, на якому спочиває вся Твердиня. Каменярі повернулись до стін, які піддавались легше, проте та чортова діра залізла мені в голову і не давала спокою. Мені стало цікаво: наскільки вона глибока? І куди (а точніше — звідки) веде? Я опустив у неї линву і дна не дістав. Взяв довшу — метрів на сто — результат той самий. Тоді зв’язав докупи всі мотузки, що мав на той час, причепив тягар на один кінець і став спускати в отвір. Я витратив усю довжину — більш ніж триста ме¬трів, — але тягарець і далі теліпався підвішений.
Семен слухав, не перебиваючи, і відчував, як у животі спурхують метелики.
—Тоді я замовив у Лімі сталевий трос діаметром чверть дюйма2 і найбільшою довжиною, яку тільки могли забезпечити на заводі-ви-робнику. Бухту доставляли на «Мі-8»; «Colibri» не міг її підняти. Дерев’яну котушку насилу заштовхали в Чорну кімнату. Потому за¬фіксували вільний кінець і стали розкручувати трос.
—Вистачило?
Джейсон скрипнув зубами, але спробував посміхнутись.
—Ні. Трос обірвався.
—Тобто? Його щось обрізало там, у глибині?
1Сленгова назва п’ятицентовика в США.
26,35 мм.
—Він обірвався підвласною вагою.
Сьома несподівано втямив, що його щелепа відвисає, геть як у ляль-ки-маріонетки, що випала з рук ляльковода, але він не може нічого зробити, щоб це припинити.
—Скільки ж ви...
—Трос був хороший, міцний і відносно легкий — погонний метр важив 162,4 грама. Загалом той пучок дротів був номінально розра¬хований утримувати три тонни і двадцять кілограмів.
Хлопець зробив спробу підрахувати, скільки метрів було в стале¬вому канаті, якщо він розірвався під власною вагою, але жахнувся піс¬ля першого ж наближення.
—Наскільки ви його опустили? — він таки озвучив до кінця своє питання.
—Трохи більше за номінал — у дірці теліпалося три тисячі п’ят¬десят кілограмів.
—Срань Господня. — Семен обома руками схопився за голову.
—От і я так сказав, коли трос дзизнув і шугонув униз. На той час ми спустили в діру 18780 метрів. Дна не було.
Дев’ятнадцять кілометрів! Це глибше за найглибшу свердловину, пробурену на Землі. Навіть якщо свердлити з дна Маріанської впадини.
Х’юз-Коулман вчепився за ручки інвалідного візка і розвернув Сьо¬му обличчям до входу на північній стіні Твердині.
—От я й думаю, Семене, що вся ця триклята конструкція — всьо¬го лише термітник. Грандіозний, прекрасний, досконалий з інженер¬ної точки зору, але загалом — непотрібний. Термітник, який звели з єдиною метою: захищати те, що лежить під ним...
СLХІІ
23 серпня 2012 року, 07:52 [UТС-5]
Паїтіті
Левко прокинувся і здригнувся. Сьома лежав на боку, незграбно ви¬тягнувши зламану ногу, і свердлував його поглядом. Очі пломенили- ся сріблом. Біля матраца стояла ввімкнена електрична лампа — єди¬не джерело світла, якщо не брати до уваги відблисків стаціонарних коридорних світильників.
—Чого вилупився? — прохрипів українець. Горлянка була сухою після сну.
—Доброго ранку, — рівним голосом привітався Семен.
—Добрий... — Левко сів. — Ти повернувся з котеджу?
«Очі... Що, в біса, з його очима?:
Повільно, наче дайвер на вісімдесятиметровій слибинй повернувши голову, росіянин глипнув на годинник.
—Так. Годину тому.
Лео не стримався і покосився на «іСЬаіг», який стояв біля Семе-нового матраца. Потім встав, потягнувся і почав натягувати джинси й футболку.
— Я вмиватися.
—Ти кудись виходив уночі? —раптово поцікавився Семен. ,
- Ні, — без заминки відповів українець, щ Чого питаєш?
—Побачимося за сніданком, — закінчив розмову Семен.
Українець сконфужено знизав плечима:
—Гаразд.
. Вийшовши на терасу, Левко потягнувся. По тому пройшовся долонями по переднім кишеням і раптом виявив, ЩО ВОНИ порожні.; Поплескав по них, розгладив складки, зрештою заліз долонями всередині ну. Ні, не помилився |g§ кишені пусті, v Де ж вона?.. — пробурмотів хлопець.
ВІн рромацав пальцями задні кишені там також нічого не було.
Обдивився довкола себе, але не знайшов того, що шукав.
Нашвидку почистивши зуби і розтершись вогким рушником, Лев-ко спустився назад у «нору». Сьома збирався йти (чи то пак їхати) на сніданок.
Ти не бачив мою флешку?. – спитав українець. — Яку? .
Ну, мою звичайну флешку. Чорна така, розсувна, у вигляді зЩ пальнички «Kingston» на 4 гігабайти.
—і Ні, не бачив, — буркнув Семен, ввімкнув електродвигуни і поі дався нагору.
Левко передивився свої речі. Згодом, скориставшися тим, що у «норі» нікого не було, зазирнув у наплічники Ґрема І Сатомі.
Флешки не було.
СLХVІІІ
Через сорок хвилин Джейсон Х’юз-Коулман і троє стрільців (Боб: Марголіс, Роджер Зорн і Луїс Данкович) повантажились у «Колібрі» і вирушили на захід.
Треба було вирішити купу питань, налагодити nt>$j ставку їжі й пального, і найголовніше знайти- новий вантажний вертоліт.
Четвертий «спецназівець» (довготелесий Род Холмґреп) повів індіанців на кокаїнові плантації. Збір коки не припинявся: і Джейсон, і Амаро потребували грошей. Багато, багато грошей.
Науковці повернулись до роботи, колючи, плавлячи й роздивляю¬чись крізь мікроскоп аномальні уламки, видовбані індіанцями-каме- нярами зі стін Твердині.
Під час сніданку Сатомі виявила, що до неї повернувся зір. Поки що не повністю, але зіниці почали реагувати на світло, і японка роз¬різняла рухомі силуети. До вечора того дня (а то був четвер, 23 серп¬ня) зір відновився повністю.
Левко так і не знайшов своєї флешки.
CLXIX
24 серпня 2012 року. 06:47 [UTC-5] Паїтіті
«228».
Сьома сів так різко, що мусив виставити руки, щоб не скотитися з матраца.
