Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
Ірландець провів поглядом Джейсона, а тоді розвернувся і зиркнув на трьох студентів, які, до кінця не отямившись, сконфужено тупцяли віддалік.
До вечора Род і Лу оцінили масштаби диверсії і доповіли Джейсо¬ну: спалено барак, зруйновано кухню, потрощені комп’ютери й інстру¬менти в одній з лабораторій, кілька куль прошили «Colibri», але ушко¬джень несумісних зі стабільним польотом не виявлено, загинуло двоє вартових-перуанців (обоє — від кульових поранень), один мачігуен- га звалився з великої піраміди, ще один — зник безвісти, археолог Джеррон Старкс випустив собі кишки. Загалом вісім (враховуючи пі¬лотів) трупів за один день — такого не було з часу заснування коло¬нії на Паїтіті.
У ніч з 20-го на 21 серпня кількість загиблих, хай як це дивно про¬звучить, зменшилася.
Опів на третю ночі з сельви виповз Віктор Шако. Він почав кри-чати, кличучи людей на допомогу, вартові розбудили Джейсона, і всі разом вони притягли пілота на терасу.
Віктор народився в сорочці: після аварії «Мі-17» чоловік відбувся переломом одного ребра і подряпинами. Гордону Лі Куперу і Джиму Ломбарді пощастило менше. Значно менше.
СLXV
Вівторок, 21 серпня 2012-го, став особливим днем.
Спочатку один із мачігуенга, якого поставили перебирати золоті прикраси, в пошуках наданих Семеном констант, притягнув Джейсо¬ну золотий ролик.
—Не зовсім схоже, там ще цятка і риска попереду. І в кінці трохи є. Але частина ніби збігається, — винувато пояснював індіанець.
Вихопивши ролик, Джейсон помчав до Сьоми, який другий день по¬спіль відлежувався у котеджі.
Навіть будучи під кокаїном (інакше він не міг, біль був настільки сильний, що Семен постійно непритомнів), хлопець втямив, що перед ним постійна тонкої структури, записана однорядковим вісімковим дробом. Риска, схожа на недомальований знак інтегралу, схоже, слу¬гувала розділювачем між цілою та дробовою частиною.
Не встигли росіянин з американцем усвідомити значення знахідки, як заявився ще один мачігуенга. Цього разу із золотою табличкою, на якій також був витиснений вісімковий дріб.
На табличці було зафіксовано число 3454,116124674, яке при кон¬вертації у десяткову систему давало величину 1836,1526675, котра з точністю до мільярдної долі відображала відношення маси протона до маси електрона.
Сьому ледь не розірвало від емоцій. Джейсон теж не стримував збу¬дження.
—Чорт забирай, хлопче, скільки тобі платили у Швеції?
—Ну... в мене була стипендія.
—Так скільки?
—1200 евро в місяць.
—Я платитиму тобі 12 000, якщо ти працюватимеш на мене.
Семен стримав посмішку і простягнув Джейсону руку. Чоловік потиснув її. Всередині у хлопця все палало.
Хай йому грець, він був готовий працювати безкоштовно.
СLXVI
22серпня 2012 року. 11:08 [UТС-5]
Паїтіті
Віктор Шако повернувся з вильоту о дев’ятій ранку, привізши трохи провізії і спеціальне замовлення Джейсона — електричне крісло-ко-
ляску «іСІїаіг МСЗ 1.612» для пересування як у приміщеннях, так і надворі. Напхане всілякими функціями (підйом сидіння, нахил спин-
ки в будь-який бік, незалежно від висоти підйому, спеціальна програ-ма маневрування у вузьких коридорах тощо) крісло більше нагадува-
ло сидіння пілота надсучасного винищувача, ніж інвалідний візок.
Коштував «іСИаіг» недешево — 6000 евро, але Х’юз-Коулман вважав його цінним капіталовкладенням.
Презентувавши подарунок Семену, Джейсон посадив його в крісло,
повіз підземними коридорами і через якийсь час викотив у ліс, залишивши Твердиню через один з виходів на північній стіні першого рівня.
—Куди ми їдемо, Джейсоне? — спитав Сьома.
—Ти не бажаєш прогулятися? Освоїтись із новим транспортним засобом? Крім того, я хочу просто поговорити.
—Чому ви безперестану трощите граніт? — Після ранкової порції кокаїну росіянин почувався чудово. Біль відступив. — Нащо вам
стільки каміння?
—Це і камінь, і не камінь водночас.
Вони спинились метрів за сто від Твердині, не заїжджаючи в джунглі. Х’юз-Коулман показав хлопцю, як повертати крісло. Хлопець і чо-
ловік розвернулись обличчями до руїн.
—Тобто?
—Я Видовбав перші зразки з мурів Твердині років вісім тому, бо вважав, що натрапив на унікальну сировину — невідомий матеріал з не¬звичайними властивостями.
Каменоломень у сельві немає. Найближче місце, з якого теоретично можна видобути кам’яний блок такого розміру, — Джейсон показав рукою на перший ліпший камінь зі стіни ниж-нього рівня, — лежить у Андах за триста кілометрів звідси. Поглянь на них: дві, дві з половиною, три тисячі тонн! Це за межею раціональної ін¬женерії. Хай якого захмарного розвитку сягне цивілізація, вона не мо¬же вправлятися з брилою, що важить, як... як... — чоловік затнувся, на¬магаючись добрати слушне порівняння, — як сто літаків. Це безглуздо! Не на цій планеті, і не з нашими фізичними законами. Я довго думав, і єдиний спосіб, який зміг собі уявити для будівництва подібних стін, по¬лягав у тому, що мегаліти не висікали і не перетягували. їх робили на місці. Будівничі Паїтіті виліплювали їх чи, якщо хочеш, виплавляли. Інакше кажучи, ці люди вміли робити суміш, яка, застигаючи, перетво¬рювалась на камінь, я в це вірив і сподівався знайти секрет.
—Як бетон, — подумавши, вставив Сьома.
—Ага. Тільки це не бетон. Що більше зразків я діставав, то біль¬ше переконувався — мегаліти таки висікали.
—Але де?
—Метт Подольські, геолог, проаналізував складі дійшов висно¬вку, що не знає, звідки походять камені.
—То вони... звідти? — І вірячи й не вірячи самому собі, хлопець тицьнув пальцем у небо.
—Ні. Якби брили мали позаземне походження, Метт сказав би. Все, що прилітало до нас «звідти», має конкретні характеристики. Камені Паїтіті не є екстраординарними з точки зору геологічної будови, але вони по-своєму унікальні: до цього часу нічого подібного нам не тра-плялось ні на планеті, ні за її межами. Метт припускає, що порода, з якої вирубували мегаліти, походить з девонського періоду1, тобто її вік на¬раховує чотириста мільйонів років, а тому гіпотетично такі пласти мо¬жуть залягати десь дуже глибоко під поверхнею Землі.
«Чотириста мільйонів років!» — Сьома тихо присвиснув.
—І ось, — правив далі Джейсон, — підчас одного з експериментів над зразками ми виявили... ми... — сивочолий став затинатися і зазвучав, мов подерта плівка, — аналізуючи зразки, мої хіміки... зіткнулися з де¬чим... незвичайним... неймовірним... я б навіть сказав: фантастичним. З чи¬мось, що абсолютно не вписувалось у сучасне бачення світобудови.
Росіянин зрозумів, що не дихає, лиш тоді, коли серце боляче смик-нулось. Хапнувши повітря, він одним махом випалив:
—Що то було, Джейсоне?
1 Девон (девонський період) — четвертий геологічний період палеозойської ери, який почався приблизно 420 млн років тому і закінчився 360 млн років тому.
Джейсон стрепенувся, неначе злякавшись, що наплескав зайвого, і заговорив звичним сухуватим тоном:
—Бачиш оту сіру глиняну формацію, схожу на видовжену купку слонячого лайна? — Конічна сіро-коричнева споруда, що витикалась із землі за три метри від Семенового візка, більше скидалась на пе-черний сталагміт, проте Сьома не став прискіпуватись до порівнян¬ня — місцями оповідач із Джейсона був нікудишній. — Це термітник.
Термітник здіймався серед кола чистої землі, сягаючи півтора ме¬три у висоту. Трава не підбиралась ближче, ніж на крок, до його шка-рубких попелястих боків.
Росіянин кивнув. Сивочолий продовжив:
—Великий, майже як людина зростом, ге? Він, певно, вдвічі стар-ший за тебе, Семене. Термітник збудований з глини, піску, перетрав-леної целюлози, шматків деревини тощо. Все це скріплено слиною й ви¬порожненнями термітів-робітників. Деякі бувають настільки міцні, що їх не зруйнувати, навіть увігнавшись на повній швидкості вантажівкою. Обивателю може здатися, що термітник порожній, але це не так. На відміну від мурах, терміти намагаються не контактувати з повітрям: во¬ни вразливі до сонячного світла і їх кутикула1 надто тонка, щоб утриму¬вати вологу. Якщо термітам треба кудись дістатися, їм легше вирити ту¬нель, ніж йти по відкритій місцевості. Зовні термітники виглядають мертвими, проте там, усередині, вирує життя. — Джейсон відійшов на кілька кроків і присів коло глиняного конуса. Дістав з кишені кулькову ручку, ввігнав її в термітник і став безжально розколупувати стіну. За хвилину на його долоні опинилось кілька розтертих шматків, серед яких копошилися білі робітники — крихітні істоти зі схожою на перлину сфе¬ричною голівкою без очей і тендітними, майже прозорими лапками. Джейсон показав вміст долоні Семену. — Бачиш?
