Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗

СLХІІІ

20 серпня 2012 року 13:00 [UТС-5]

Паїтіті

І Джейсон Х’юз-Коулман стояв біля ліжка і з сумом дивився на Семе-на. Біля розпухлої ноги росіянина порався Мел Барр. Сьома, знову І підключившись, лежав без свідомості.

—Що скажеш, костоправе? — придавлено спитав сивочолий.

—Кепські справи. — Після отруєння Ірландець говорив розтягну- I то, слова виповзали з рота однорідною клейкою масою. Руки, що бин- I тували ногу, час від часу смикались, і бинт вислизав з-поміж пальців.

—Наскільки кепські?

—Я дав йому антибіотики, але, боюсь, це не допоможе. Хлопцю І потрібна операція.

Джейсон підібгав губи. Стільки лайна звалилось на голову — ди- I версія, спалений барак, втрата «Мі-17» з усіма пілотами, тепер іще І Семен — і все, чорт забирай, в один день!

1. Автомат перекосу — вертолітний механізм, що забезпечує управління вертикаль¬ним переміщенням, а хакож нахилами вертольота по крену (вліво, вправо) і тан- гажу (назад, вперед). Для цього автомат періодично змінює кут встановлення кожної лопаті залежно від того, де вона перебуває під час обертання. Стійка ке¬рування циклічним кроком гвинта (один з трьох основних важелів управління пе-реміщенням вертольота у просторі) безпосередньо регулює автомат перекосу.

—Ти зможеш ампутувати йому ногу?

Мел Барр випростав спину і повернув голову на боса:

—Ти питаєш, чи зможу я ампутувати йому ногу так, щоб він піс¬ля цього вижив? — відповіді він не ждав. Питання було риторич* ним. — Скажу так: «Jacksonville Jaguars»1 мають більші шанси виграти наступний «Super Bowl», ніж цей хлопчина — опритом* ніти після того, як я відітну кінцівку в тих умовах* що зараз ІМІ Паїтіті.

Сивочолий роздратовано форкнув і зиркнув у вікно. Більше за си туації, які він не міг контролювати, чоловік ненавидів лише ситуації, в яких він не міг нічого змінити.

Через хвилину Джейсон поцікавився, показуючи пальцем на не-притомного Сьому:

—Як думаєш, він міг організувати оце паскудство?

Ірландець здивовано звів брови:

— Хто — студент? Для чого?

—Можливо, їм вдалось зв’язатися з зовнішнім світом і... вони зна – ли про літак.

Але яким чином?

Джейсон знизав плечима:

—Не знаю... Може, вони знали, що їх шукатимуть, якщо вони не повернуться вчасно.

—Подивись на пацана, Джейсоне. Якщо не брати до уваги тих, хто врізав дуба, він найбільше постраждав.

Сивочолий прискіпливо обдивлявся нерухоме лице Семена з сіро- синіми колами під очима.

—Хіба не міг він сам хильнути отрути, наприклад, побачивши, що щось пішло не за планом, і таким чином зняти з себе підозри? НІ Джейсон морщив лоба. — Треба гарненько допитати Марко і Ама.„

В цей момент, потривожений маніпуляціями лікаря, Сьома очуняв, Лице перекривила гримаса болю. Побачивши сивочолого, хлопеці. вирячив очі.

—Джейсоне... Джейсоне...

—Говори, -— сказав чоловік.

—Я знайшов, — прохрипів росіянин. Перед очима стояли слова, викладені корою на землі.

1 «Джексонвільські ягуари# — одна з двох команд американської Національної фут« больної ліги, Kofpa за весь час існування НФЛ жодного разу не грала у фінально« му матчі за «Super Bowl» і не вигравала титул.

АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН

Це ж так просто! Як він не додумався раніше? Потрібно було на-качатись до повного потьмарення галюциногенами, щоб усвідомити очевидне.

—Що знайшов?

—Константу... — слова давались Семену з трудом. — Велику...

—Що? — Сивочолий попервах не збагнув, про що говорить хло-пець.

—Відношення маси протона до маси електрона.

Обличчя Джейсона витягнулось. Вдруге за день усе перевернуло-ся в його голові. Не міг Семен організувати диверсію, а тоді, проки-нувшись, думати про глобальну константу, що дасть можливість до-копатися до таємниць Паїтіті.

—Зараз не час, Семене. — Сивочолий зм’якшився.

—Дайте мені листок паперу, — кривлячись, попросив хлопець.

—Послухай...

—Я наполягаю.

Джейсон потягнувся до стола, що стояв біля іншої стіни, і витягнув з шухляди чистий аркуш. Разом з ручкою передав росіянину.

—Відношення маси протона до маси електрона становить 1836. — Повернувшись на бік, Сьома написав число на листку.

— Це не точне значення, в числі є дробова частина, але вона нам не потрібна1. Ціла частина — 1836 — достатньо велика й безрозмірна,

а значить є одна¬ковою, що у нас, що в Паїтіті. — Хлопець перевів її у вісімкову систе¬му числення.

— У вісімковій системі 1836 дасть число 34548, — зна¬ючи на пам’ять цифри цивілізації Паїтіті, Семен намалював у нижній частині аркуша чотири символи:

10

Неслухняними пальцями відірвав шматок листка і подав Джейсону:

—Ось що треба шукати. Звеліть своїм людям — ученим, каменя-рам, усім, хто працює з каменями чи золотом, — хай шукають подіб¬ний напис у надрах Паїтіті.

Нічого не розуміючи, Мел Барр переводив здивований погляд з хлоп¬ця на чоловіка. Х’юз-Коулман забрав папірець і промовивддова, яких Ірландець не чув від боса за весь час роботи у Твердині:

—Все зроблю, Семене.

Сьома безсило повалився на спину і застогнав. Від болю із запали» очей струменіли сльози.

—Ти дав йому знеболювальне? — строго спитав Джейсон.

—Знеболювальне йому не допоможе.

Сивочолий схилив голову до плеча, намагаючись не дивитись ни хлопця.

—Зроби ін’єкцію кокаїну. Найкращого, який тільки є у Амаро. 1

—Добре, — кивнув лікар.

CLXIV

20 серпня 2012 року.

13:18 [UТС-5]

Паїтіті

—Він, — твердо заявив Амаро. — Це він мене зв’язав. — Коротун тицьнув пальцем на Марко Молінарі.

—Ам... А... — Колір збіг з обличчя кухаря, він став сірим, мов мрець

Довкола них згуртувались Джейсон Х’юз-Коулман, Мелл Барр, І’од

Холмґрен і Луїс Данкович. Віддалік за групою, що зібралась навпро ти піраміди, назирали Левко і Ґрем.

—Ти впевнений? — перепитав сивочолий.

—Абсолютно. — Повіка двічі смикнулась, Амаро вишкірився, щ Визнаю, Джейсоне, я винен, я був під кайфом, але нічого б не сталоен якби не цей італійський запроданець. Я точно пам’ятаю, як перед при ходом він увірвався в мої апартаменти, стягнув мене зі стільця І зв’язав. — Насправді недоросток пригадував лише те, як Марко тор сав його, відразу після чого він відключився, зате, прокинувшися її скрученими мотузкою руками й ногами, Амаро зробив висновок, що винен в усьому італієць. Хто ж іще?

—Я приходив, щоб розповісти про студентів! — закричав Молі нарі. — Щоб сказати тобі, що японка підкинула отрути в їдло!

Кухар зробив рух у бік Амаро, чи то збираючись штовхнути пігмея, чи то замахуючись, але Род Холмґрен випередив його, вдаривши по саком черевика під коліно. Марко скрикнув і став на коліна. Його Іо> лова опинилась майже на рівні з головою куцана.

—Ти хотів попередити Амаро, а потім дозволив усім, хто стільки років жив пліч-о-пліч з тобою, зжерти отруєну їжу? — просичлн Джейсон.

—Я... е... — Італієць затремтів, зрозумівши, до чого все йде.Джейсоне, нетреба, — почав благати, — ти робиш помилку. Прися¬гаюся, в усьому винні студенти.

—Віддайте Амаро його зброю, — наказав Х’юз-Коулман.

Довготелесий Род дістав з-за пояса пістолет і віддав його Амаро

Кіспе. Карлик зраділо вищирився.

—Ти знаєш, що робити. — Джейсон кивнув, показуючи на Мар-ко Молінарі.

Пістолет, здавалося, вистрелив сам по собі. Перша куля поцілила в обличчя кухарю, понівечивши його до непізнаваності. Поки тіло опа¬дало, розпластуючись по траві, Амаро встиг всадити в нього ще дві кулі.

Сатомі скрикнула, Грем з Левком несамохіть заплющили очі. Про¬вина за смерть італійця лежала і на них також.

—Може, варто було спитати, для чого він це зробив? — обереж¬но сказав Ірландець.

—Яка різниця? — відрубав Джейсон. — Хороший зрадник — мертвий зрадник. — І закрокував до свого котеджу.

Мел Барр знизав плечима. Різниця була. Попри те що він почував¬ся як після перепою, лікар пам’ятав, що найперші ознаки отруєння проявились саме у Марко Молінарі. А ще Мел чудово пригадував див¬ну поведінку Семена, який почав кричати про те, що в кухаря напад епілепсії, і потурбувався, щоб якомога швидше прибрати італійця з-перед очей тих, хто сидів за столами.