Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
вистачало двох тисяч кінських сил з одного ТВЗ-117, — це підтриман¬ня горизонтального польоту.
Через три чверті хвилини заглух двигун номер один. Перед зупин¬кою він почав вібрувати і пирхати, немов живий, а тоді раптово став, наче його відірвало від гондоли потоком повітря. Кабіну залляли зву¬ки аварійної сигналізації.
—Engine #1 has failed. — Другий пілот згідно з інструкцією поін-формував про відмову лівого двигуна (так наче хтось із них міг не по¬мітити цього).
—Вимикай його, Джиме.
Віктор Шако зреагував блискавично: «крок-газ» — на нижній упор, ручку керування циклічним кроком — вліво на «малий газ». Вертоліт спочатку вирівнявся, потому задер носа і шугонув униз.
—Приготуватись до аварійної посадки! — перекрикуючи аварійне бемкання, наказав Віктор. —Джиме, відключи цю бісову сигналізацію.
Сигнали обірвались.
В момент зупинки двигунів «Мі -17» знаходився на висоті тисяча чо¬тириста метрів, що більш ніж достатньо для безпечного зниження в ре¬жимі авторотації. Поставивши «крок-газ» на нижній упор, Віктор змен¬шив до мінімуму крок гвинта, розмістивши площину лопатей практично паралельно до потоку повітря, підйомна сила зменшилась, і гелікоптер помчав у напрямі землі. Фактично в цей момент він падав, але тільки так пілот міг розкрутити двадцятидвохметровий п’ятилопатевий гвинт.
—Віку, швидкість... швидкість... — безперестану повторював Гор¬дон Лі, нагадуючи Віктору про вертикальну швидкість. Швидкість зни¬ження не повинна перевищувати 25—ЗО м/с, щоб перед приземлен¬ням її можна було погасити, збільшивши крок гвинта.
—Я слідкую, не дрейф. Шукай чистину. — Пілот зиркнув напра¬во і, побачивши, що Г’ордон Лі Купер з лицем вкритим краплинами поту вчепився побілілими пальцями в сидіння під своєю гепою, повто¬рив: — Знайди мені прогалину, Гордоне!
Другий пілот відпустив крісло і, витягнувши шию, став шукати міс-це, куди можна було б втиснути гелікоптер. Як на зло, всюди, куди не глянь, простягалася глуха пелена джунглів.
—Чорт, — лайнувся Гордон Лі.
Друга строго необхідна умова для м’якої посадки вертольота з не¬робочими двигунами — наявність вільної ділянки для приземлення.
Підчас авторотації гелікоптер приземляється «яклітак», знижуючись і одночасно рухаючись уперед, а не спускаючись вертикально.;
( при вертикальному спуску швидкість в останні моменти буде завеликою, і енергії гвинта не вистачить, щоб погасити її перед землею). Перед посадкою пілот різко збільшує крок гвинта, гвинт сповільнюється, під¬йомна сила росте, і вертикальна швидкість скочується до нуля. Вер¬толіт м’яко сідає з короткою горизонтальною пробіжкою — як літак. Якщо ж чистої й відносно рівної смуги немає, безпечне приземлення є малоймовірним.
Коли швидкість спуску сягнула 26,5 м/с, Віктор помалу збільшив крок гвинта. «Мі-17» сповільнив падіння (цього разу нутрощі чолові¬ків сплющились у нижній частині тулуба). Через секунду гелікоптер більше не падав, він плавно знижувався, несучись уперед. Віктор не¬сильно відхилив стійку керування циклічним кроком гвинта (так званий, cyclic) праворуч, перевіряючи, чи вертоліт слухається його. «Мі-17», ледь подригуючи (неначе сонний собака, що відганяє мух), відхилився вправо. «Все добре», — машина під контролем.
І тільки після цього пілот підняв голову, визирнувши крізь лобове скло.
«Лайно».
—У нас проблеми, — сказав Гордон Лі.
—Бачу.
Розкошлана сизо-зелена поверхня сельви наближалася. Віктор крутив головою, марно вишукуючи прогалини в кронах дерев. На де¬сятки кілометрів навкруг землю встилала ковдра з тропічного лісу. Пі¬лот зважував можливість відшукати пагорб, якесь місце, де верхівки дерев будуть близько до землі, щоб спробувати «продавити» рослин¬ність при посадці, проте нетрища виглядали настільки щільними, що годі роздивитися, де та земля. З наростаючою тривогою він міркував, що доведеться садовити «Мі-17»., де-небудь. А потім несподівано зло¬вив себе на іронічній думці: «Садовити?.. Оце оптиміст».
Гордон Лі Купер озирав джунглі справа від курсу і, сам того не усві¬домлюючи, щирив зуби. Повсюди триклятий ліс. Джим Ломбарді ту¬пився викоченими очима в стелю кабіни і, захлинаючись, белькотав:
—О, Господи..; Господи... Господи...
Від найвищих дерев вертоліт відділяло не більше ніж двісті метрів.
Віктор відчув, як долоні стають липкими.
Сто п’ятдесят...
З безпристрасним подивом Віктор Шако зауважив, що в таку кри-тичну мить міркує про цілковито сторонні, подекуди несусвітні речі.
Він раптом почав підраховувати, у скільки обійшлася Джейсону витівка зі скиданням харчів крізь задні дверцята.
Самих лише продуктів у вантаж¬ному відсіку було тисяч на сім-вісім доларів. Крім того, враховуючи, що година польоту «Мі -17» коштує три — три з половиною тисячі баксів (пальне, сервіс, те-се), своїм екстреним розвантаженням Віктор «ви¬дув» у трубу понад тридцять тисяч доларів. Слідом прийшла ще більш дивна думка: «Що вони тепер їстимуть? Адже... вертольота більше не буде. Нір сьогодні не повернеться. Більше не буде на чому літати за хар¬чами чи пальним для генератора». Звісно, у Джейсона лишається ма¬ленький «Колібрі», який на перших порах замінить «Мі-17». Принай¬мні харчі той карапуз зможе тягати. Але щось підказувало Віктору, що він помиляється: «Колібрі» не допоможе. Пілот якийсь час не розумів чому, і знадобилося кілька секунд, щоб мозок віднайшов причину: «Ко¬лібрі» не підстрахує, не виручить, тому що він, Віктор Шако, також не повернеться на Паїтіті. Сьогодні він загине.
Сто метрів...
«Паскудство...»
—П’ятдесят метрів, — відзначив Гордон Лі. Слова звучали так, наче рот другого пілота був набитий землею.
Нерівна зелена поверхня мелькала менше ніжу п’ятнадцяти ме¬трах під днищем «Мі-17».
Сорок метрів... Окремі гілки черкали днище.
Віктор опустив руку, намацавши пальцями важіль «крок-газ» з лі¬вого боку від крісла. Збільшення кроку гвинта, що є завершальним етапом авторотаційного спуску, на жаргоні вертольотчиків називаєть¬ся «підривом гвинта»: лопаті повертаються навколо поздовжньої осі, забезпечуючи найбільший можливий кут для потоку повітря, що на¬бігає («спираються» на повітря), підйомна сила стрімко зростає і...
—Brace yourselves for impact!1 — закричав Віктор і смикнув руч¬ку «крок-газ» на себе.
Він зробив усе правильно. Набрав висоту, «спустив» гелікоптер униз, коли заглухнули двигуни, тим самим розкрутивши ротор, вчас¬но виконав «підрив гвинта». Не його вина, що приземлятися довелось у непролазній сельві.
Шум лопатей поінакшав, поважчав, і вертоліт завис, викликавши почуття ущипливої порожнечі в животах Віктора, Джима й Гордона Лі. Швидкість зниження впала до 1 м/с, що було ідеальним для по¬садки... певна річ, якби було куди сідати.
Дві секунди «Мі-17» нісся просто вперед, зминаючи носом нещіль¬ні крони найвищих дерев. Лопаті чіплялися за гілки, гнулись і з див¬ним звуком (так наче лопає туго натягнутий дріт) ламалися. Щось
1 Готуйтесь до удару! (англ.)
дзвінко заскреготало в автоматі перекосу1, стійку керування цикліч¬ним кроком гвинта вирвало з рук Віктора. Ще за секунду, лишивши ,){| собою широкий тунель, вертоліт повністю зник У заростях, пішов, наче субмарина під воду. На коротку мить «Мі-17» зупинився, не по¬суваючись ні вперед, ні униз (Віктор устиг зміркувати, що, можливо, гуге переплетіння гілок втримає вертоліт і вони зможуть вибратися, спуститись на землю по ліанах), але порожній «Мі-17» важить сім тонн, і це занадто навіть для найтовстіших дерев на планеті. Пролу¬нав оглушливий тріск — затріщало зразу звідусіль, — і гелікоптер зі¬рвався.
В момент удару об землю Віктор побачив, як неприродно вигнулась шия Гордона Лі. Ліва ключиця зламалась, прорвала шкіру і, висунув¬шись практично на всю довжину, в’їхала у підборіддя. Другий пілот ,шахував на ляльку, якій невидимий малюк намагається відкрутити го¬лову. Ця думка стала останнім, що промайнуло у голові Віктора перед тим, як свідомість облягло чорнотою.
