Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
розвідник, можливо, турбопропелерний «Тисапо», що стоїть на озбро¬єнні ВПС Перу, в гіршому випадку — вертоліт (він давно запитував себе, чому за стільки років — майже за два десятиліття з того часу, яку Пуерто-Мальдонадо стали припливати мерці, — ніхто з перуан¬ського командування не послав сюди гелікоптер?). Але науковці... Пі¬лот не горів бажанням збивати цивільний літак, який випадково опи¬нився не в тому місці.
Джейсон Х’юз-Коулман завагався. Якби в нього спитали «чому?», він би не відповів. Ще один пазл, який нікуди втулити. Глянувши в бі¬нокль, він уперше помітив білий силует на тлі зелених джунглів, що мчав просто на нього. Якщо він спостеріг літак на фоні пістрявих не¬трищ, значить, з літака вже давно видно Твердиню, що здіймається на тлі неба.
—Вогонь на ураження.
Віктор тягнув час, похапцем шукаючи інші способи вирішення про¬блеми, але, певна річ, нічого не знаходив.
—Там невинні люди, Джейсоне. Я думаю, вони не замислили ні-чого лихого.
—Навіть якби той літак був напхом напханий монашками, Вікто¬ре, монашками, які летять на зустріч із самим Папою Римським, ме¬ні було б начхати... Вибий з них усе лайно.
—Як скажеш, босе.
«Мі-17» випурхнув зі схованки поміж дерев і, нахиливши носа, ки¬нувся навздогін за жертвою.
—Тобі не здається, що ця гора попереду... вона... — Еріка силкува¬лася підшукати правильне слово. «Рукотворна?.. М-м-м... Ні». — ... Вона неприродного походження?
Ернесто Флоріо ніяк не відреагував. Він давно придивлявся до кам’яної формації, що вигулькнула посеред рівнинної сельви і спо-чатку здалася йому виходом породи на поверхню. Вона поки що бу¬ла далеко (Ернесто не розрізняв пірамід на пласкій вершині), проте перуанець уже зрозумів, що перед ним не скеля чудернацької форми, а руїни. Руїни споруди, котра древністю і монументальністю переважає
CLXI
20 серпня 2012 ронц. 12:40 [UTС-5]
У повітрі над Мадре-де-Діос
все, що до цього часу знайдено й відкопано в Перу. Втім, пілот не відповів на зауваження Еріки. По-перше, надто нереальною вида-валася споруда,’що стриміла посеред зеленої сельви, немов боро-давка на гладенькому тілі ящірки. А по-друге, Ернесто Флоріо не да¬вав спокою дим. Не так дим, як його раптове зникнення, що може свідчити лиш про одне — руїни не порожні, там є люди. Ернесто більшу частину життя провів у регіоні Мадре-де-Діос і, безперечно, знав про експедиції, що не вертались з нетрищ. Він також знав, що вони там шукали, і був майже певен, що, сам того не бажаючи, зна¬йшов Паїтіті. Тепер, поміркувавши трохи, Ернесто небезпідставно припустив, що плеяда трупаків, яких два десятиліття поспіль сплав¬ляють по Такуатіману з джунглів, якось пов’язана з тими, хто зага¬сив вогнище. (А ще він подумав, що анітрохи не здивується, якщо в найближчі кілька тижнів почує від приятелів з.Пуерто-Мальдона- до про чотирьох безмозких студентів, чиї імена їюповнили список принесених течією тіл.)
Сонце вийшло з-за хмар, і споруда проступила чіткіше.
—Ерні, поглянь, — вражено проказала жінка, показуючи паль-цем уперед. — Це щось неймовірне! Ти колись бачив щось подіб¬не? Це...
—Ану тихо! — скомандував Ернесто.
Літаки модельного ряду «Сessna172» негерметичні (вони не під¬німаються вище від чотирьох тисяч метрів, а на такій висоті людина не потребує спеціальних пристроїв, щоб нормально дихати). Рев мо¬тору вільно проникає в кабіну, через що перемовлятись у «Се5- Бпа 172» надзвичайно важко, яку навушниках (через мікрофон), так і без них. Зазвичай, єдиний звук, який чути підчас польоту, — гуркіт пропелера. Та цього разу Ернесто Флоріо розчув незнайомий шум, що вплівся у звичний рев його мотора. Він не впізнав його, проте сам факт, що він почув щось стороннє насторожував.
Пілот окинув поглядом небо перед кабіною, покрутив головою по сторонах. Нічого. «Сеssnа» підлітала до Твердині з південного сходу, «Мі-17» мчав навперейми з напрямку південь-південь-схід, тримаю¬чись вище літака, і широке прямокутне крило затуляло Ернесто той сектор, з якого насувався вертоліт.
Проте шум не зникав. І він надходив з-за меж кабіни.
Несподівано пілот помітив сіру пляму, що мчала ліворуч від літа¬ка. Крутнув голову, сфокусував погляд і... здригнувся. Неспокій вмить ущільнився, скипівши тривогою. Сонце світило з півночі, і на суціль¬ному килимі з верхівок дерев Ернесто виразно розрізнив тінь, що мча-
ла напереріз його літаку. Тінь то підскакувала, потрапляючи на осо¬бливо високе дерево, то зникала, провалюючись у виїмку між крон, але неухильно наближалася.
—Прокляття! — крило заважало огляду.
—Що таке? Щось із літаком?
—Еріко, будь ласка, ти не могла б перелізти в салон на заднє си¬діння і подивитись на небо зліва від літака?
—Що?.. Не розумію. Я не...
—Перелізь на лівий борт і подивись, що над крилом. Я через ньо¬го нічого не бачу.
—Подивитись на крило?
—НАД КРИЛОМ! — прокричав Ернесто.
Жінка не до кінця осягнула, що від неї вимагається, але, взявши до уваги тон пілота, слухняно полізла в задню частину салону. Притис¬нувшись до шибки, вона зрозуміла, що мав на увазі Ернесто. Щонай¬більше в сотні метрів від «Cessna», нахиливши лупату кабіну, нісся вертоліт. Віктор Шако і Гордон Лі Купер навмисно вели «Мі -17» на тридцять метрів вище за літак, який наздоганяли, щоб мати можли¬вість одночасно вести вогонь і гнатися за «Cessna» (вертоліт летить уперед нахиляючи корпус, якби пілоти переслідували літак на його ви¬соті, то мусили б перед кожним залпом’зависати і рівняти вертоліт).
Гелікоптер летів навперейми і знижувався.
«О, Господи! Ми зіштовхнемось у повітрі», — подумала жін¬ка, домалювавши в уяві траєкторію вертольота. Наступної миті вона запримітила дещо з боків вертольота, і це дещо скерувало думки в аб¬солютно іншому напрямі. За іронією долі Еріка Міджетт, роздивив¬шись у сонячному світлі гелікоптер без розпізнавальних знаків, що виринув з нізвідки, вигукнула те ж саме, що й Ґрем Келлі, вперше зі¬ткнувшись з «Мі-17»:
—It’s a gunship!
—Wha-a-at?! — повернув голову Ернесто Флоріо.
—За нами вертоліт... з ракетами!
—Не може бу...
Ернесто недоговорив, бо несподівано довкола його літака витягну¬лось кілька димових смуг. За мить попереду й праворуч від «Cessna», сельву розірвали чорно-червоні вибухи.
Еріка закричала; Ернесто залементував:
—Ой-йо-йо-йо-йо-о-ой! — не контролюючи звуки, що вилітали з рота.
Ракет було чотири, і лише дивом жодна з них не влучила в літак.
Тепле повітря торсонуло й підкинуло «СеБзпа». Вилетівши з димуа Ернесто завернув праворуч, підсвідомо відчуваючи, що мусить зійти з лінії стрільби. Розвернувшись на 180°, він побачив свого переслідуй вача «Мі -17» російського виробництва без жодних написів на бора тах. Розкриті двері багажного відсіку теліпались з боку в бік. Ернее* то примусив себе двічі глянути в тому напрямі, щоб упевнитись, що>! йому не приверзлося: по ньому щойно пальнув ракетами старезний gun$hip з розчахнутими навстіж стул ками задніх дверцят.
«Це якесь божевілля!»
Ернесто розганяв літак, прямуючи туди, звідки прилетів. Вертоліт насідав на п’яти.
—Що це було? Чому вони по нас стріляють? — кричала Еріка МИ джетт.
Максимальні швидкості «Сеssnа» і «Мі-17» практично однакові (відповідно, 226 та 250 км/год)?’ і перуанець розумів, що втекти по прямій від нападника не вдасться. Вгледівши справа звивисту, але неї глибоку улоговину, що лишилася з часів льодовика* спрямував літак туди, різко поклавши його на праве крило.
Жінку відкинуло до лівого борту.
—Що ти робиш?
Крізь міцно стулені губи Ернесто не випорснуло жодного слова.,,,
Вертоліт не відставав, але, як і раніше, тримався на сотню футів вище літака.
Ернесто Флоріо опустив «Се55па» в роздолину і гнав на висоті п’ятнадцяти метрів над землею, скажено маневруючи. Він програвав у швидкості «Мі-17», але таким чином вберігав себе від ракет. ?де| які моменти Віктор і Гордон Лі втрачали його з поля зору.
