Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
Але він не збирався дозволяти їй піти з цього світу. Дружина розраховувала на те, що він прийде за нею.
Жорстока іронія полягала в тому, що всі її зусилля були марні. Протиотрута, заради оволодіння якою Келен пожертвувала собою, зовсім не була протиотрутою. Це була фальшивка, плід підступного обману.
Річард глянув на обличчя людей, які зосередилися на тому, що він розповів їм напередодні цієї вирішальної битви, і згадав слова, написані на статуї при вході в цю країну, слова Восьмого правила чарівника: «Талген Васстерніч».
— Мені залишилося сказати вам останнє, — промовив він. — Найважливіше зі всього.
Річард дивився на них як глава Імперії Д'Хара, імперії, котра бореться за те, щоб вижити, бути вільною. І він вимовив ці два слова на їх мові.
— Будьте гідні перемоги!
Було вже світло, коли вони увійшли в місто. Тільки одна Дженнсен залишилася позаду — Річард заборонив їй брати участь у битві. Будучи юною дівчиною, досить сильною від природи, але незрівнянно більш слабкою, ніж будь-який навчений солдат противника, вона стала б привабливою метою. Насильство було священною зброєю нечестивців, яку ворог використовував з релігійним завзяттям. Люди Імперського Ордена згуртуються при вигляді такого ласого призу. Кара ж була зовсім іншою — тренованою солдаткою, більш смертоносною, ніж будь-який з них, за винятком хіба що самого Річарда. Морд-Сіт була готова до бою.
Дженнсен не дуже сподобалася перспектива залишатися позаду, але вона розуміла мотиви Річарда і не хотіла, щоб він турбувався ще про когось. Вони з Бетті залишилися в лісі.
З боку алеї показався чоловік, посланий ними на розвідку, оскільки гарно знав місто. Зустрівшись з ним, всі пішли вздовж стіни, намагаючись бути якомога непомітнішими.
— Я їх знайшов, — не встигнувши як слід перевести дух, випалив розвідник. Він показав направо від їх шляху через місто.
— Скільки їх? — Запитав Річард.
— Думаю, це місце зосередження їх основних сил в стінах міста, лорд Рал. Там вони сплять. Солдати поки що там, і ще не прокинулися. Вони зайняли будівлю міської ради. Але є і погані новини. Городяни захищають їх.
Річард провів рукою по волоссю. Він намагався не дати собі розкашлятися і вхопився за віконну раму стоїть поруч будинку, щоб встояти.
— Що ти маєш на увазі, кажучи, що їх захищають?
— Натовпи городян оточують будівлі, зайняті солдатами. Люди захищають солдатів — від нас. Вони хочуть зупинити нашу атаку.
— Гаразд, — з гнівом видихнув Річард. Він обернувся до стривожених, очікуючих облич людей. — Слухайте мене. Ми йдемо на битву зі злом. Якщо хтось на одній стороні зі злом, якщо він захищає злих людей, то тим самим служить увічненню зла.
Одна людина засумнівався.
— Ви кажете, що якщо вони спробують нас зупинити, ми можемо використовувати проти них силу? — Невпевнено запитав він.
— Чого хочуть досягти ці люди? Яка їх мета? Вони хочуть не дати нам знищити Імперський Орден. Вони вибрали рабство, а не свободу, тому що ненавидять життя. — Річард зустрічав погляди людей із суворою рішучістю. — Я стверджую, що будь-який, хто підтримує і захищає ворога з яких би то не було причин, на одній з ним стороні. Це нескладно зрозуміти. Якщо вони спробують захистити ворога або перешкодити нам робити те, що ми повинні — убийте їх.
— Але вони не озброєні, — зауважив чоловік.
Найважча битва, яку Річарду довелося вести в Бандакарі — це битва зі страхом і сумнівами цих людей, призвичаєних багатовіковою звичкою до рабської покірності. Його гнів запалав із новою силою.
— Вони озброєні до зубів! — Закричав він. — Озброєні ідеями, що намагаються ввергнути світ в рабство! Якщо вони матимуть успіх, ви помрете. Порятунку життів безневинних людей і ваших улюблених найкраще послужить як можна більш швидке і рішуче знищення ворога. Тоді тут настане мир. Якщо ці люди, жителі Нотвіка, намагаються цьому запобігти, то вони стоять на боці тих, хто катує та вбиває; вони допомагають лиходіям прожити ще один чорний день для того, щоб знову взятися за насильства і вбивства. Цих людей не можна називати ніяк інакше, як тими, ким вони по суті є — слугами зла. Якщо вони спробують зупинити вас, убийте їх, — уклав Річард.
Мить панувала тиша. Потім Енсон поклав руку на серце.
— З ненавистю в серці… помста без пощади.
Люди дивилися з непохитною рішучістю. Вони всі поклали руки на серці в знак клятви і підхопили клич: «Помста без пощади!»
Річард поплескав Енсона по плечу.
— Пішли!
Вони вибігли з довгих тіней будівель і вирвалися за ріг. Люди на іншому кінці вулиці обернулися, помітивши наближення війська Річарда. Ще більше городян нахлинуло на вулицю перед скупченням будинків, які солдати використовували під казарми і командний пост. Люди виглядали дуже виснаженими.
— Ні війні! Ні війні! Ні війні! — Закричали вони, коли Річард повів своїх людей вгору по вулиці.
— Геть з дороги! — Наблизившись, заволав Річард. Не було часу на ніжності або розмови. Успіх їх атаки багато в чому залежав від швидкості. — Геть з дороги! Це тільки попередження! Геть з дороги або помрете!
— Зупиніть ненависть! Зупиніть ненависть! — Скандували зчепивши руки люди.
Городяни, які перегородили йому шлях, не уявляли, які хвилі ненависті прокочувалися зараз по тілу Річарда. Він оголив Меч Істини. Дух магії меча не вийшов з піхов, але воїну вистачало і власної магії. Він перейшов на швидкий крок.
— Розступіться! — Скомандував Річард, прямуючи до людей.
З щільних рядів вийшла пухка кучерява жінка. Її кругле обличчя палало гнівом.
— Зупиніть ненависть! Ні війні! Зупиніть ненависть! Ні війні! — Без угаву волала вона.
— Розступіться або помрете! — Закричав Річард, додавши ходу.
Червонолиця жінка показала своєю м'ясистою рукою в напрямку Річарда і його людей, керуючи скандуванням натовпу.
— Вбивці! Вбивці! Вбивці! — Люто верещала вона.
Пробігаючи повз неї, стиснувши зуби і кричачи в люті Річард почав атаку потужним ударом, відсікаючи голову і руку жінки. Криваві смуги з'явилися на обличчях людей, що стояли за нею. Деякі з них ще повторювали свої порожні слова. Голова і рука полетіли у натовп. Під зброю Річарда помилково сунулася якась людина і тут же їй був відважений слідуючий удар.
Люди Річарда за спиною ватажка з безжальною жорстокістю вдарили по лінії захисників зла. Городяни, озброєні тільки своєю огидою до моральної чистоти, падали закривавленими, покритими жахливими ранами і мертвими. Лінія людей, які перегородили вулицю, була зметена нещадною атакою. Кілька людей, продовжуючи вигукувати гасла, спробували з голими кулаками напасти на людей Річарда. Їх зустріла швидка і смертоносна сталь.
Усвідомивши, що їх спроба захистити жорстокість Імперського Ордена обернулась несподіваними для них наслідками, люди з криками розбіглися, посилаючи прокльони вслід Річарду і його людям.
Проломившись крізь кільце захисту, військо Річарда не зупинилося, а продовжувало бігти в лабіринті між будівлями, по відкритих галявинах, засаджених деревами. Стоячі біля входу в будівлю солдати почали розуміти, що прийшов час самим захистити себе, і що городяни більше не зможуть цього робити за них. Це були люди, які звикли убивати беззбройних і беззахисних. За весь час окупації, що триваала більше року, їм не доводилося битися.
Річард перший наблизився до них і зніс голову одного з них. Кара врубалася в ряди ворогів праворуч, Том — зліва. Смертоносний наконечник списа д'харіанця втикався в ряди солдатів, багато з яких не встигли оголити зброю. Це були люди, які звикли перемагати за рахунок чисельної переваги, а не стикатися з твердим опором. Їм довелося зустрітися з ним тепер, і багато хто з солдатів Ордена вперше по справжньому почали битися за своє життя.
Річард рухався серед ворогів так стрімко, що поряд з ним вони здавалися застиглими у вічній повільності статуями. Противники направляли мечі туди, де він тільки що був, а Річард підрізав їх на ходу і знайомив з сталлю, гострою, як бритва. Він з'являвся у них за спиною, поки вони, втративши його з виду, розгублено озиралися по сторонах і тільки й встигали зрозуміти, що дозволити йому обійти себе як відчували меч, ріжучий їх горла. Багатьох він встигав обезголовити раніше, ніж вороги розуміли, що їм завдано удару.
