Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
Річард не витрачав час на зайві, надто розмашисті рухи і широкі порізи. Він діяв скупо, працюючи мечем зі смертоносною майстерністю. Воїн не намагався довести іншим воїнам, що він краще них вміє битися, а просто вбивав. Він не давав ворогові можливості відповісти, завдаючи удару на випередження.
Зараз лорд Рал належав битві. Він цілком віддався танцю смерті, що означало для нього тільки одне: разити. Його мета, його обов'язок, його справа — вбивати ворогів швидко, ефективно і абсолютно.
Вони не були готові до зустрічі з таким жорстоким боєм.
Коли його люди взялися за солдатів, почулися гучні крики. Солдати почали падати, крики заповнили ранкове повітря.
Побачивши людину, схожу на офіцера, Річард обійшов його і приставив лезо до горла.
— Де Ніколас і Мати-Сповідниця? — Задихаючись від жару бою, запитав він.
Замість відповіді чоловік спробував схопити Річарда за руку. Але він діяв недостатньо швидко. Річард провів мечем по горлу, майже відрізавши голову, і повернувся до підбігаючого ззаду противника. Той послизнувся, намагаючись ухилитися від меча, але отримав удар в серце.
Битва люто вирувала, рухаючись між будинками по мірі того, як вони знищували противника. Ще більше солдатів, в шкірі і кольчугах, бігли до місця бою від бараків, почувши брязкіт і крики. Ці люди з жорстокими обличчями відповідали образу вбивць більш, ніж будь-хто раніше бачений Річардом.
Коли вони наблизилися, лорд Рал кинув погляд, намагаючись виділити з їх натовпу офіцера або командира. Але нікого схожого на офіцера на очі не потрапило. Ніхто з них не в змозі дати йому відповідь. Ніхто з них не знає, де Ніколас або Келен.
Річард боровся із запамороченням так само завзято, як і солдатами. Зосередившись на танці смерті і використовуючи те, чому меч навчив його раніше, він зміг подолати дію отрути. Лорд Рал розумів, що він не зможе утримати необхідну витривалість таким способом надовго, але на деякий час він був здатний люто битися з ворогом.
Йому було радісно бачити, як добре діють його люди. Вони допомагали один одному, просуваючись углиб ворожих ліній. Б'ючись таким чином, використовуючи силу один одного і задіявши взаємовиручку, вони могли вижити разом там, де по одному загинули б.
Деяким з його людей не вдалося вийти з-під разючих ударів ворога. Річард побачив кілька своїх людей, що лежали мертвими на землі. Але загарбників продовжували бити. Солдати Імперського Ордена не відчували справедливої і твердої рішучості. А людьми Річарда рухав затятий і праведний гнів. Солдати Ордену були всього лише зграєю розбійників, сп'янілих від вседозволеності. Тепер вони зіткнулися з людьми, які прийшли порахуватися з ними. Люди Ордена робили неорганізовані спроби врятувати власні життя, не думаючи скоординувати дії і організувати захист, тоді як люди лорда Рала були ведені єдиною думкою і метою — знищенням гвалтівників і вбивць, які вторглися в їх край.
Річард почув наполегливий крик Кари з вузького простору між будинками. Спочатку він подумав, що Морд-Сіт потрапила в біду, але, повернувши за ріг, побачив що на колінах перед нею стоїть здоровенний чолов'яга. Дівчина міцно тримала його за брудне чорне волосся. В одному з його вух стирчав ряд посріблених кілець. Кара притиснула ейдж до його горла. Кров стікала по підборіддю солдата.
— Скажи йому! — Закричала вона полоненому, коли Річард підбіг.
— Я не знаю, де вони!
У нападі люті Кара вдарила його рукояткою ейджа в основу черепа. Чоловік сіпнувся, його руки затремтіли від больового шоку, з грудей вирвався швидше свист, ніж крик. Очі вояки закотилися. Тримаючи його за волосся, Кара струснула і підняла на ноги.
— Розкажи йому! — Прогарчав вона.
— Вони виїхали, — пробурмотів солдат. — Ніколас виїхав вночі. Вони забрали жінку з собою, але я не знаю, хто вона.
Річард опустився на одне коліно і схопив людину за сорочку.
— Як вона виглядала?
Очі чоловіка все ще блукали.
— Довге волосся.
— Куди вони поїхали? — Допитував Річард.
— Не знаю. Пішли. Квапилися.
— Що Ніколас тобі сказав, перш ніж піти?
Очі людини зосередилися на обличчі Річарда.
— Ніколас знав, що ви збираєтеся атакувати на світанку, — доніс паруб'яга. — Він розповів мені, якою дорогою ви ввійдете в місто.
Річард насилу повірив в почуте.
— Але як він зміг дізнатися?
Чоловік вагався. Вид ейдж Кари змусив його говорити.
— Я не знаю, — зізнався він. — Перед тим як піти, Ніколас розповів мені, скільки у вас людей, коли ви будете атакувати, і з якого боку. Він наказав мені привести людей в місто, щоб захиститися від вашої атаки. Ми зібрали наших самих фанатичних послідовників. Я сказав їм, що ви збираєтеся прийти і вбити нас. Ці люди відразу повірили, ніби ви хочете почати війну.
— Коли поїхав Ніколас? Куди він забрав жінку? — З відчайдушним завзятістю запитував Річард.
Кров капала з підборіддя чоловіка.
— Я не знаю. Вони швидко зникли минулої ночі. Це все, що мені відомо.
— Якщо ти знав, що ми прийдемо, чому не організував оборону як слід?
— Але ми все зробили. Ніколас наказав мені подбати про місто. Я переконав його, що з такими маленькими силами ви не зможете розбити нас.
Річард стривожився. Щось він не врахував.
— Чому ні?
— Тому що ви не знаєте, скільки у нас насправді людей, — вперше за весь час допиту чоловік криво посміхнувся. — Як тільки я дізнався, де почалася ваша атака, я зміг віддати наказ усім нашим силам. — Чоловік посміхнувся ще ширше. — Чуєте ці сурми на віддалі? Вони йдуть, — легкий смішок вирвався з його горла. — Ви майже небіжчики.
— Ти будеш першим, — заскрипів зубами Річард.
Сильним випадом він пронизав серце офіцера і для впевненості повернув меч.
— Нам краще відвести людей звідси, — Річард взяв Кару за руку і побіг до кута будівлі.
— Схоже, ми запізнилися, — крикнула дівчина, коли вони вискочили з? За рогу і побачили легіони, які запрудили все навколо.
Як Ніколас дізнався, де і коли вони збираються атакувати? Навколо нікого не було — ні птахів, ні миші, коли вони обговорювали свої плани. Як він дізнався?
— Великі духии! — Вигукнула Кара. — Я і не думала, що у них стільки людей в Бандакарі.
Крики солдатів оглушали. Річард майже вибився з сил. Кожен глибокий подих приносив біль. Він знав, що вибору немає.
Він повинен знайти спосіб дістатися до Келен. Повинен протриматися.
Річард просвистів сигнал, що наказував його людям зібратися. Коли Енсон і Оуеном підбігли, Річард огледівся і побачив решту.
— Ми потрапили в оточення і повинні постаратися пробитися. Їх занадто багато. Тримайтеся разом. Спробуємо прорватися. Якщо не вийде — розсіюйтеся і повертайтеся в ліс.
Супроводжуваний Карою з одного боку і Томом з іншого, Річард очолив групу і повів людей до ворожих ліній. Тисячі солдатів Імперського Ордена заповнили місто. Це було жахливе видовище. Ворогів було так багато, що здавалося, ніби земля рухається.
Перш ніж Річард дістався до солдатів, вогненний вибух освітив ранок. Жахливий спалах полум'я прорідив ворожі ряди, вбиваючи солдат сотнями. Земля, дерева і люди злетіли в повітря. Люди в палаючому одязі, з палаючими волоссям і плоттю каталися по землі, волаючи від жаху і болю.
Річард почув виття, що доносилося ззаду. Воно звучало лякаюче знайомо. Воїн повернувся якраз вчасно, щоб побачити кулю з рідкого жовтого полум'я, що крутячись, летіла до них по повітрю. Кипляче і смертоносне, полум'я наближалося, підстрибуючи. Чаклунський вогонь.
Блискаюче полум'я інферно проревло над головою. Проминувши Річарда і його людей, воно опустилося серед ворожих солдатів і вибухнуло, розкидаючи навколо смертельні бризки. Чаклунський вогонь пропалював все, до чого торкався, палаючи жаром з неймовірною силою. Єдиною краплі було достатньо, щоб пропалити ногу людини до кістки. Це жахлива смерть. Це настільки сильний біль, що ті, хто ще живий, мріють про смерть.
Питання в тому, звідки прийшла допомога? На іншій стороні щось косило ворожі ряди. Немовби невидимі меі валили їх на землю сотнями, знищуючи з кривавою жорстокістю. Але хто це робить?
