Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
У людей вирвалося єдине вражене зітхання.
На деревах навколо них, на кожній гілці, розташувалися чорнокрилі птиці. Їх були сотні. Чорні бусинки очей спостерігали за людьми.
Якусь мить після того, як спалахнуло світло, всі залишалися нерухомі і мовчазні, освітлені нерівним полум'ям.
З дикими криками птиці пішли в атаку.
Хижаки налетіли на них з усіх боків. Нічне повітря наповнилося метлянням блискучих чорних пір'їн, помахами величезних крил та дзьобами і блискаючими кігтями. Після довгої тиші їх крики, які здавалося свердлили вуха, і свист оглушали.
Але попереджені люди зустріли атаку чорнокрилих ворогів з суворою рішучістю. Деяких птиці штовхнули на землю, або вони спіткнулися і впали самі. Інші кричали, намагаючись сховатися від ударів руками. Чоловіки розрубували птахів, що атакували їх друзів, і поверталися до наступних верещачих чудовиськ, які налітали на них з іншого боку.
Келен побачила червоно-смугасті груди птаха, який раптово з'явився прямо перед нею. Вона змахнула мечем, відрубуючи крило, і різко розвернулася, заносячи меча, щоб вдарити птаха, що заходив з іншого боку. Жінка пришпилила до землі лежачого біля її ніг птаха, який своїм хижим дзьобом, схожим на дзьоб грифа, намагався вирвати шматок плоті з її ноги.
Клинок Річарда перетворився на розмиту сріблясту пляму, що прорубувалась через місиво крилатих нападників. Його оточувала хмара з чорного пір'я. Птахи нападали на всіх, але більша їх частина зібралася навколо Річарда. Було схоже на те, ніби птахи намагалися відтіснити людей від Річарда, щоб більша частина зграї могла дістати саме лорда Рала.
Дженнсен з несамовитою люттю скажено рубала оточуючих її птахів. Келен розтинала інших, збиваючи їх, поранених або мертвих, на землю. Майже з таким же успіхом Кара ловила птахів прямо в польоті і швидко звертала їм шиї. Всюди навколо люди кололи, різали і рубали, прагнучи відбити натиск лютуючих хижаків. Ніч наповнили крики агонії птахів, ляскання крил і глухі звуки зброї, що разила ціль. Птахи падали там, де їх наздоганяли мечі. Велика їх частина ретирувалася і повернулася на вихідні позиції. Усі дерева навколо вкрилися сидячими на них жахливими птахами. Лежачі на землі мертві і поранені птахи перетворили поверхню в лісі в рухоме море чорного пір'я.
Лютість нападу лякала.
І раптом напад припинився.
Кілька птахів, що лежали з розпростертими крилами, намагалися піднятися. Їх пір'я тихо скрипіли, чіпляючись за пір'я лежачих під ними мертвих птахів. Тут і там люди добивали лежачі біля їхніх ніг тіла. Це тривало недовго — вцілілі птахи відлетіли геть.
Навколо Річарда, подібно заметам після хуртовини, височіли купи мертвих птахів.
Піднявши вгору смолоскипи, люди переводили дух. Вони вдивлялися в відігнану вогнем темряву, вишукуючи ознаки небезпеки з боку неба. Але ніч була тиха. Було чути тільки шипіння факелів. Гілки оточуючих їх дерев були порожні.
Келен бачила подряпини і порізи на руках Річарда. Вона пробралася через море мертвих птахів до його мішка, який лежав на найближчому камені. Землю навколо Річарда по коліно всіювали тіла мертвих птахів. Вона змахнула один з трупів з мішка чоловіка. Запустивши туди руку, вона порилася на дотик, поки її пальці не наткнулися на загорнутий у вощений папір цілющого бальзаму, яким зазвичай лікували рани.
Побачивши, що Річард нетвердо стоїть на ногах, Кара підбігла до нього. Вона підхопила його під руку, даючи йому спертися.
— Що це, чорт візьми, було? — Важко дихаючи і хапаючи ротом повітря, запитала Дженнсен, змахуючи руді локони волосся з розпаленого обличчя.
— Я вважаю, вони нарешті вирішили спробувати дістатися до нас, — відповів Оуен.
Дженнсен поплескала по голові Бетті, яка йшла по тілах птахів, тремтячи від страху і прагнучи швидше притиснутися до своїх друзів.
— В одному можна бути впевненими. Вони знову нас знайшли.
— На цей раз є одна важлива відмінність, — поволі промовив Річард. — Вони не переслідували нас. Вони нас чекали.
Всі втупилися на нього.
— Що ти маєш на увазі? — Келен відірвалася від змазування його порізів бальзамом. — Вони переслідували нас і раніше. Вони, мабуть, бачили нас.
Бетті підійшла ближче, нахилилася до ноги цілительки і стала спостерігати за розмовою. Жінка була не в настрої чесати їй вуха і відштовхнула козу.
Річард сперся на плече Кари, намагаючись знайти рівновагу. Тільки тепер Келен помітила, як сильно хитало чоловіка. Часом йому було важко стояти.
— Ні. Вони не переслідували нас. На небі було порожньо. — Річард показав на лежачих навколо нього птахів. — Ці птахи не летіли за нами. Вони чекали нас. Їм було звідкись відомо, що ми йдемо сюди. Вони чекали в засідці.
Ця думка лякала — якщо була правдою.
Келен випросталась. Однією рукою вона стискала папір, на іншій були ліки.
— Як вони змогли дізнатися, куди ми прямуємо? — Завмер в очікуванні палець з цілющим бальзамом.
— Про це я теж хотів би дізнатися.
Ніколас повернувся в своє тіло, його рот був відкритий в позіху, який не був справжнім позіхіом. Він хитнув головою спершу в один бік, потім — в інший і посміхнувся від насолоди затіяної ним гри. Вона була блискучою. Вона була чудовою. Його посмішка стала ширше, оголивши зуби.
Ніколас похитнувся на ногах, ще не відновивши рівновагу. Це нагадало йому про нетвердо стоячого на ногах Річарда Рала, який відчуває запаморочення від отрути, що невблаганно продовжує свою смертоносну роботу.
Бідному Річарду Ралу так потрібна остання доза протиотрути!
Чародій знову відкрив рот в позіху, закидаючи голову, прагнучи вийти, прагнучи більше пізнати. Він досить скоро повернеться. Він буде спостерігати за ними. Спостерігати за занепокоєнням цих людців, як вони марно намагаються зрозуміти, що трапилося, спостерігати, як вони наближаються. Вони прийдуть до нього всього через кілька годин. Наближаються справжні веселощі.
Ніколас пройшов через кімнату, обходячи розкидані всюди трупи. Всі ці люди раптово померли, коли знищили птахів. Тут і там мертві громадилися один на іншого, подібно тому як лежали в цих темних лісах птиці навколо Річарда Рала.
Така жахлива смерть. Їхні душі встигли нажахатися побоїщем, але нічого не могли зробити, щоб зупинити його.
Ковзаючий керував їх душами, їх долею. Тепер вони вже були не в його владі, тепер вони належали Володарю підземного світу. Ніколас запустив пальці у волосся кольору воронячого крила, здригаючись від насолоди, відчуваючи, як краплі олії течуть по його пальцях і долоні.
Йому довелося відтягнути в сторону три тіла перш, ніж вдалося дістатися до дверей. Відкинувши важку клямку, він штовхнув масивні двері.
— Наджар! — Крикнув Ніколас в морок коридору.
Людина стояла і чекала неподалік, притулившись до стіни. Його мускулиста фігура випросталась.
— У чому справа?
Чарівник, показуючи, легко відвів руку назад. Його пальці з чорними накладними нігтями були широко розсунуті.
— Тут безлад, який слід прибрати. Візьми кілька людей і винеси ці тіла, — наказав він.
Наджар підійшов ближче і зазирнув у кімнату.
— Цілу юрбу? — Страшне видовище здивувало навіть його.
— Так, — відрізав Ніколас. — Мені були потрібні вони всі.
Кожен з нападаючих птахів підпорядковувався душі одного з цих спустошених людей, а кожна людська душа підпорядковувалася Ніколасу. Це було приголомшливе досягнення — одночасне керування такою кількістю душ з такою точністю і узгодженістю. Але, коли гинули птахи, в кімнаті з увійшлим у транс Ніколасом вмирали бездушні люди.
Він припустив, що колись зможе навчитися призивати душі назад, коли їх ведені гинуть. Це врятує його від необхідності кожного разу брати нових людей. Але поки що людей в його розпорядженні багато. Крім того, якщо вдасться знайти спосіб повертати душі, то йому доведеться мати справу з тими особистостями, в тіла яких душі повернуться. А вони вже будуть розуміти, що він використовує їх. Можуть виникнути труднощі. Але все це в майбутньому.
