Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
— Почекай, — наказала Верна. Хлопець зупинився і повернувся до неї. — Я передумала. Я піду з тобою.
Нерозумно було переводити даремно камені, які вони тримали напоготові: вони можуть стати в нагоді, якщо почнеться повномасштабна атака через прохід. Неправильно розбазарювати таку зброю на дрібниці.
Вона пішла за солдатом туди, де чекали інші. Чоловіки вдивлялися в темряву за деревами. Дорога попереду і внизу здавалася посрібленою в світлі місяця, що висів в небі.
Верна насолоджувалася цілющим ароматом ялин, спостерігаючи за повільним наближенням воза по срібній дорозі. Розхитаний віз ледь пересувався зусиллями самотнього робочого коня. Лучники стояли напоготові. Вони загороджували від вітру ліхтар з відкритим вогнем, призначеним для підпалювання стріл.
Верна не бачила нікого у візку. Віз виглядав підозріло нешкідливим. І вона згадала про дивне послання від Енн, попереджаюче, що треба пропустити порожній віз.
Але одного разу вони вже послухалися повідомлення Книги подорожей. Верна згадала дівчинку, яка привезла послання Джегана. Вона прибула в табір тією ж дорогою і таким же способом. Серце Верни забилося від думки, що, можливо, Джеган надіслав нове послання. Раптом це голови Зедда і Еді?
— Стійте, — наказала вона стрільцям. — Пропустіть його, але будьте напоготові на випадок непередбачених обставин.
Верна спустилася по вузенькій стежці між деревами. Вона зупинилася під прикриттям великої ялини і спостерігала. Коли візок під'їхав достатньо близько, аббатиса звеліла відкритися невеликому пролому в захисних закляттях, які перегороджували прохід. Переплетення магії щетинилися найогиднішими хитрощами, які вони з Сестрами змогли створити. Прохід був досить вузький, так що його можна було утримати тільки за допомогою магічних щитів. Навіть якби вороги прийшли, місця було занадто мало, щоб всі вони могли напасти одночасно. Так що і без магічних захистів утримати прохід було порівняно легко.
Коли візок проминув щити, Верна закрила прохід. Зачекавши, поки візок підійде досить близько, з-за дерев вибіг чоловік і взяв коня за вуздечку. Поки коня вели до місця привалу, кілька лучників ззаду і з іншого боку, за спиною Верни, тримали напоготові зброю. Аббатиса сплела магічну павутину і приготувалася використати її, як тільки виникне найменший привід для занепокоєння.
Брезент в задній частині возу зрушився в сторону. Звідти висунулося личко маленької дівчинки. Вона була тою дитиною, що принесла в минулий раз повідомлення. Оченята засяяли, коли дівчинка побачила знайоме обличчя Верни.
Серце жінки скажено закалатало від думки, що за повідомлення вона отримає на цей раз.
— Я привезла з собою кількох друзів, — повідомила дівчинка.
Лежачі в задній частині возу люди відсунули брезент і стали сідати. Схоже, це були батьки та їхні перелякані діти.
Верна приголомшено закліпала, побачивши, як кілька людей допомагають піднятися Еді. Чарівниця виглядала змученою. Чорні з сивиною пасма її волосся вже не були акуратно розділені посередині проділом, а перебували в ще більшому безладді, ніж зазвичай у Зедда.
— Еді! О, Еді, як я рада тебе побачити! — Рвонула вперед Верна, нахиляючись, щоб допомогти старій жінці зійти на землю.
— Я теж страшенно рада тебе бачити, Верна, — посміхнулася чарівниця.
Погляд Верни ковзнув по сидячих у візку людях. Її серце все ще стискалося в поганому передчутті.
— Де Зедд? — Запитала вона, не побачивши старого.
— Він теж втік.
Верна прикрила очі в подячною молитві.
Її очі раптово відчинилися.
— Якщо він втік, тоді де він? — Стривожено запитала Верна.
— Він направляється назад в Замок, в Ейдіндріл, — дратівливо відповіла Еді. — Ворог захопив його.
— Ми чули.
— Старий збирається відвоювати свій Замок, — з гордістю повідомила Еді.
— Знаючи Зедда, я можу тільки поспівчувати кожному, хто встане у нього на шляху.
— З ним Ріккі.
— Ріккі! Що вона там робить? Я заборонила їй робити це! — Верна усвідомила, наскільки абсурдно це прозвучало. — Ми вирішили, що це безглуздо, що у неї не буде жодного шансу на успіх, і ми лише втратимо її…
— Ріккі — Морд-Сіт. Вони завжди собі на умі, — знизала плечима стара чаклунка.
— Ну, хоча їй і було заборонено соватися в табір Джеганя, зараз я знову бачу тебе і знаю, що Зедд теж втік, — похитала головою Верна. — Загалом, я рада, що ця вперта мене не послухалася.
— Капітан Зіммер теж повертається.
— Капітан Зіммер! — Ахнула аббатиса.
— Так. Він і його люди теж вирішили прийти до нас на допомогу. Вони повернуться під покривом ночі, — Еді обвела рукою оточуючі їх дерева. — Вони знаходилися навколо і охороняли нас. Капітан побоювався, що ворог може зупинити віз і знову захопити нас. Він хотів бути впевненим в нашій безпеці.
У капітана і його людей були спеціальні сигнали, які дозволяли їм пересуватися без небезпеки бути помилково атакованим своїми або Сестрами. Специфіка загону капітана Зіммера полягала в тому, що він діяв далеко від постійного командування. Келен вирішила створити такий підрозділ, надавши його командиру можливість проявляти власну ініціативу. Часом це дратувало, але очікування виправдалися. Люди Зіммера робили більше, ніж хто-небудь міг уявити.
— Зедд хотів, щоб я допомогла цим людям втекти, — Еді багатозначно глянула на молодшу подругу. — Були ще люди, кому ми не змогли допомогти.
Верна оглянула скупчених біля возу змучених і заляканих людей.
— Я можу тільки уявити, що Джеган робить з рештою.
— Ні, — вимовила Еді. — Сумніваюся, що зможеш. — Верна змінила тему на менш страхітливу.
— Джегану вдалося знайти в Башті яку-небудь магічну зброю, яку він міг би застосувати проти нас?
— На щастя, ні. Зедд визволив заклинання, яке знищило всі вкрадені з Замку речі. У центрі їх табору стався страшенний вибух, — Еді закотила очі, наче віддавшись особливо приємному спогаду.
— Як той, що вбив багатьох з них біля Ейдіндріла?
— На жаль, ні, — похитала головою чаклунка. — Але цей теж наніс великі руйнування і вбив кілька важливих персон — навіть, як я вважаю, багатьох Сестер Джегана.
Верна ніколи не думала, що доживе до того дня, коли зрадіє, почувши про смерть Сестер Світу. Цих жінок контролював соноходець, і навіть коли їм пообіцяли свободу, вони занадто боялися повірити тим, хто намагався їх звільнити. Її колишні подруги воліли залишатися рабинями соноходця.
Осінена раптової думкою, Верна схопила Еді за рукав мантії.
— Чи могло заклинання Зедда убити Джегана?
Абсолютно білими очима Еді подивилася назад на Кінський проїзд, у бік табору Імперського Ордена.
— Хотілося б почути таку звістку, аббатиса, але по дорозі капітан Зіммер розповів мені, що поки ми вибиралися, глибоко у внутрішній табір міг проникнути підісланий вбивця.
— Вбивця? Хто він? Звідки?
— Ніхто з нас не знає. Він, як і багато інших, прийшов зі Старого світу. Вбивця мав тільки одну мету, яка рухала ним — дістатися до Джегана і вбити його. Він пробрався повз внутрішню охорону, вбив кілька людей і надів форму елітного стражника, щоб змогти добратися до Джеганя. Але стражники якось виявили, що він не з їх числа. Вони порубали цю людину на шматки, перш ніж той зміг наблизитися до імператора. — Еді зітхнула. — Джеган покинув табір, поки його люди не перевірили охорону і не переконалися, що вбивць більше немає. Багато хто з Сестер пішли з ним, забезпечуючи його безпеку. Це сталося приблизно в той час, коли Зедд привів у дію заклинання заходу сонця. Ми не знали, що Джеган покинув табір, але це було для нас тоді не важливо. Зедд вивільнив заклинання, коли воно лежало перед ним на столі. Річ спрацювала при заході сонця.
Верна кивнула. Якусь мить назад вона ще сподівалася…
— Але ви з Зеддом втекли, поки все це відбувалося. Хвала за це Творцеві, — сказала вона.
— В якись момент з'явилася велика кількість людей, що прийшли рятувати нас, — Еді іронічно підняла брову. — Не пригадую, що бачила серед них Творця.
