Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
Ці, хоч і нещадні, були не такі, як ті. Він побоювався, що вони викликані даром.
Раніше у нього вже були болі, викликані даром. Річарду говорили, що, коли він виросте, його здібності теж зростуть, він почне більше розуміти, але час від часу йому доведеться стикатися з головними болями, принесеними даром. Спосіб лікування був по суті простим. Йому було необхідно всього лише знайти іншого мага, що володіє достатнім рівнем знань і розумінням природи дару, і просити його про допомогу. Ментальна обізнаність і розуміння дасть такій людині можливість контролювати і через це знищити біль, швидко припинивши загострення. Принаймні, так говорили Річарду.
Звичайно, якщо він не знайде іншого мага, Сестри Світла охоче надінуть ошийник йому на шию, щоб допомогти контролювати вислизаючу силу дару.
Річарду говорили, що подібні болі, при відсутності належного лікування, смертельні. У нього не було підстав сумніватися в істинності цих слів; принаймні, більша частина зі сказаного була правдою. Але не було і можливості зараз вирішувати цю проблему, що впала в буквальному сенсі слова йому на голову в довершення до всіх інших. Прямо зараз він нічого не міг вдіяти; поблизу не було нікого, хто міг би допомогти йому саме з цим головним болем: жодного мага і жодної Сестри Світла, щоб знову надіти нашийник, хоча він ніколи б цього не дозволив. Річард нагадав собі, що ця біль не така, яку привносив дар. Він вирішив, що не варто вигадувати можливо і неіснуючі причини. У нього достатньо реальних, справжніх неприємностей.
Раптом пролунав розсікаючий повітря посвист, і низько над його головою на бриючому польоті промчали величезні птахи. Чорнокрилі хижаки кружляли в повітрі, щоб розгледіти його, закручуючи нові вихрові потоки. За першим хижаком послідував другий, за ним — третій, і четвертий, і п'ятий. Вони безшумно ковзнули геть, перетинаючи відкритий простір, слідуючи один за іншим, ніби вишикувавшись в лінію. Важкі крила тріпотіли, коли вони намагалися зберегти рівновагу в бурхливому вітрі. Відлетівши на деяку відстань від Річарда, вони злетіли вгору, повертаючи назад.
Але перед тим, як остаточно повернутися, птиці зімкнулися, утворивши щось схоже на щільне кільце. Коли вони махали величезними крилами, Річард міг чути шурхіт пір'я в повітрі, але зараз це було неможливо через шум вітру. Чорні очі грізних птахів стежили за тим, як він спостерігає за ними.
Річард хотів, щоб птахи знали, що йому про них відомо, і він спостерігав за їх нічними маневрами.
Якби він не був настільки заклопотаний розгадуванням причини появи птахів і значенням цього, то, напевно, вважав би прекрасними їх лискучі чорні силуети на тлі світліючого неба.
Але скільки Річард не спостерігав за птахами, він не міг уявити собі, що вони роблять. Чорнокрилі вели себе як і раніше, але і тоді їх поведінка була незбагненна для нього. Раптом він зауважив, що і в колишні рази, коли птахи збивалися в кільце таким же дивним чином, він також знав про них. Знав не завжди, але знав, будучи не в силах передбачити точний час їхнього повернення… Але ця особлива головна біль починала мучити Річарда перед прильотом птахів і зникала, коли вони з'являлися.
Гарячий вітер куйовдив волосся чоловіка, поки він пильно вдивлявся в пустиню, затемнену брудною передсвітанковою імлою. Йому не подобалося це мертве місце. Світанок тут не віщував життя, а захід не обіцяв спокою. Йому хотілося знову опинитися з Келен в своїх лісах. Він не міг стримати посмішки, пригадавши про містечко в горах, де рік тому вони разом провели літо. Це місце було настільки дивним, що навіть Кара стала більш м'якою і майже ніжною.
У перших променях світанку, який поступово набирав сили, перед очима Річарда розвернулося дійство, зміст якого був поки схований від нього. Чорні птахи кружляли на звичайний манер, раз за разом повторюючи свій дивний маневр. Сьогодні все це відбувалося не над ним, а злегка вдалечині, прямо над голою, позбавленою рослинності пустелею, де вітер завішував небеса ніби подвійною вуаллю зернистого піску. В інші рази це траплялося над покритими лісом пагорбами, або над лугом. На цей раз, спостерігаючи за птахами, йому доводилося щулити очі, щоб захистити їх від летячого назустріч піску.
Раптово нахиливши широкі крила, птахи ще щільніше збилися в круг і кинулися на когось, майже торкаючись крилами пустельного грунту. Він знав, що вони роблять це коло перед тим як напасти на нього, з усією силою вкладеної в них ненависті і злоби.
І тепер, коли чорнильні тіні танцювали навколо чогось, стягуючись в тугому вихорі, Річард зрозумів, що потоки піску під крилами не просто звивалися і безцільно закручувалися здійнятим вітром, але як би набрякали чимось, що перебуває далеко звідси.
Волосся на його руках стало дибки.
Річард примружився, намагаючись розгледіти це щось крізь бурю і протяжний шторм піщаної бурі. Пориви палючого урагану відірвали від землі величезну масу пилу поблизу. Як тільки закручені у спіралі вихори, зметнулись над поверхнею землі, і пройшли повз птахів, хижаки знову закружляли над чимось під ними. І це зробило істоту більш помітною.
Мабуть, це були обриси людини.
Пісок кружляв навколо незаповненої порожнечі, окреслюючи якийсь силует, окреслюючи, виявляючи щось невидиме. Хоча вітер, здіймаючи від землі і тягнучи важкий вантаж змішаного з брудом піску, заважав Річарду розгледіти це щось, він швидше вгадав, ніж побачив обриси фігури. Ніби обведена відскакуючим від неї піском, вона була схожа на силует людини, закутаної в плащ з капюшоном.
Права рука Річарда намацала руків'я меча.
Він не зміг би підібрати іншого слова, щоб назвати те, що постало перед його очима, але це не було «фігурою» в звичайному сенсі. Це не було нічим, крім піску, який бився до контурів чогось відсутнього в цьому світі, подібно до того, як брудна вода струмує по прозорому склу пляшки, виявляючи її приховані контури. І хоча це щось було невидиме, здавалося, воно стоїть і спостерігає за ним.
Очей в порожньої фігури, звичайно, не було видно, але Річард відчував її погляд.
— Що це? — Запитала, раптово опинившись поруч з ним, Дженнсен тривожним шепотом. — Що відбувається? Ти бачиш що-небудь?
Лівою рукою Річард відштовхнув сестру з шляху. Йому доводилося діяти стрімко, і тому довелося напружитися, щоб постаратися зробити це м'якше. Долоня стискала руків'я меча так міцно, що воїн відчував опуклі букви слова ІСТИНА, викладені кучерявою золотою в'яззю по сріблу.
Всією силою свого духу Річард звернувся до меча, викликаючи до битви сенс його існування, суть його призначення. У відповідь вся магічна міць меча задзвеніла.
За завісою гніву, в тіні власної свідомості, коли в ньому набирала сили лють меча, Річард неясно розрізнив несподіваний опір з боку потоку магії меча прийняти виклик.
Це було подібно до того, як якщо б він зібрався вийти з дверей в бурю, нахиливши тіло проти бурхливого, завиваючого вітру, і спіткнувся на першому кроці, раптово виявивши менший опір, ніж чекав.
Але перш ніж Річард засумнівався в своїх відчуттях, в його руку ринула сила меча — хвиля люті наповнила його, пронизавши холодним шаленством бурі.
Птахи кружляли, їх кільце все наближалося. Вони робили це і раніше, але цього разу фігуру, що рухалася під ними, видавали завихрення піску і бруду. Здавалося, ніби вихори, створені чорнокрилими птицями, закутану в плащ невидиму людину підтягують до Річарда.
Характерний дзвін сталі сповістив про появу Меча Істини в жаркому світанковому повітрі.
Дженнсен скрикнула, коли він зробив різкий випад, і відстрибнула назад.
Птахи відповіли пронизливими усміхненими криками, які одразу відніс завиваючий вітер.
Кара і Келен були в таборі. Але як тільки почули, що Річард оголив меч — такий звук вони не переплутали б ні з чим, — не роздумуючи, кинулися до нього. Кара могла б перестрибнути через його голову і встати перед ним стіною, але вона знала, що коли меч у руках Річарда, краще не стояти у нього на шляху. Тому Морд-Сіт міцніше стиснула кулаки і різко зупинилася в стороні, напружена і зібрана, як сильна кішка, готова до стрибка.
