Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
— Що таке? — Запитала Келен, як тільки підбігла до нього, прорвавшись крізь вітер.
— Це птахи, — пролунав тривожний голос Дженнсен. — Вони повернулися.
Келен недовірливо втупилася в неї:
— Птахи — далеко не найгірше, що тут є.
З мечем у руці Річард спостерігав за тим, що таїлося під кружляючими птахами. Відчуваючи міцно стиснуту зброю, відчуваючи силу Меча Істини, киплячу в кожній його жилі, він на якийсь момент завагався. Але часу на роздуми не було. Річард повернувся до Тома, який біг до нього з усіх ніг, і зобразив стрільбу з лука. Вмить зрозумівши посланий знак, юнак різко зупинився і кинувся назад до воза. Вистрибнувши на віз, Том розкидав всі речі і тільки на самому дні знайшов лук і сагайдак, які чекав Річард.
Дженнсен вдивлялася то в одне, то в інше невблаганне лице:
— Що значить: «птахи — не найгірше»?
Кара вказала ейджем на стовп піску:
— Це… це фігура людини.
У замішанні Дженнсен переводила погляд з Кари на пісок.
— Що бачиш ти? — Запитав її Річард.
— Черних птахів. Тільки п'ять чорних страховиськ, — розчаровано сплеснула руками Дженнсен. — Тільки це, ну і ще проклятий пісок. І все. Хіба є ще щось? То що ви бачите? яку фігуру?
Дівчина не бачила дивної фігури.
Том дістав сагайдак і стріли з воза і побіг до них. Два птахи, помітивши Тома, який нісся з луком, піднялися вище. Вони зробили величавий коло над ними і зникли у темряві. Три, що залишилися, продовжили ковзати по колу, направляючи пливучу під ними фігуру в вихорах піску.
Птахи наближалися, і фігура рухалася разом з ними. Річард не міг уявити, чим було це щось, але відчуття породженого ним побожного жаху перевершувало будь-який нічний кошмар. Сила меча, що заволоділа всім його єством, вже не відала ні страху, ні сумнівів. Але від чого ж вони все таки виникли? Вихор з зануреною в ньому неясною фігурою був єдиним рухом на поверхні пустині. І цей вихор, по мірі того, як наближався, поступово наростав, намагаючись вивільнитися. Рішучим зусиллям волі Річард стримав прагнення звільнити силу меча. Адже він був господарем меча і повинен був усвідомлено користуватися його майстерністю. По реакції меча на контури, показані піском, у Річарда не залишилося сумнівів у тому, що стоїть перед ним. А що ж говорить йому меч?
З-за возу пронизливо заіржав кінь. Кинувши швидкий погляд через плече, він побачив, що Фрідріх намагається заспокоїти їх. Всі три коні піднялись дибки, намагаючись скинути накинуті на них поводи. Краєм ока Річард відмітив подвійну чорну смугу, яка стрімко метнулась у пітьмі прямо над землею. Бетті видала жахливий крик.
Птахи зникли так само швидко, як і виникли, розчинившись у густому мороці.
— Ні! — Закричала Дженнсен, побігши до тварин.
Том спробував зупинити дівчину, але вона вирвалася з його рук. На мить Річард занепокоївся, що Том може піти за нею, але хлопець вже біг до Річарда, перед яким далі маячила нерухома тінь.
Раптово з оточуючого мороку, зовсім поруч із ним виникли два птахи. Вони були так близько, що Річард зміг розгледіти найдрібніші пір'їни їхніх крил, широко розпростертих на вітрі. Чорні хижаки летіли в вихорі піску, щоб знову з'єднатися в кільце, і кожен з них ніс у потужних пазурах маленьку ніжну білу фігурку.
Том підбіг, тримаючи лук в одній руці і сагайдак в іншій. Зважившись, Річард з шелестом вклав меч у піхви і схопив лук.
Одним плавним рухом він зігнув лук і надів тятиву. Потім дістав стрілу зі шкіряного сагайдака, який Том тримав у кулаку.
Коли Річард повернувся до цілі, стріла вже була на місці і тятива натягнута. Це було приємне відчуття — відчувати напругу в м'язах, опір натягнутої тятиви, відчувати наповненість силою, що вимагає звільнення. Було приємно покладатися на власну силу, власні вміння, на бойовий досвід, на нескінченні години практики, а головне — не залежати від магії!
Здавалося, фігура людини, якої тут не було, все ще стоїть і спостерігає. Вихори піску, що надавали її форму, промальовували контури тіла. Річард пильно дивився на голову фігури, що знаходилася під прицілом гострого, як бритва, наконечника стріли. Як і всяка зброя, вона додавало Річарду впевненості. З луком у руках він був у своїй стихії, і не важливо, у що забарвиться наконечник стіли — кров чи кам'яний пил. Металеве вістр'я було спрямоване точно на те порожнє місце у вихорі піску, яке вимальовувало голову.
Пронизливий крик птахів пронісся над пустинею, вторгшись в виття вітру.
З тятивою біля щоки Річард насолоджувався напругою м'язів, вагою лука, оперенням, що торкалося шкіри, відстанню між вістрям і фігурою, опором вітру, луком і стрілою. Кожен з цих факторів, а також сотня інших, з'єдналися разом, склавши одну загальну картину, де не було часу свідомому розрахунку. Ціле життя практики дало тверду впевненість. Наконечник стріли ще до того, як тятива була відпущена, вже ніби встромився в свою ціль. Фігура все так само нерухомо спостерігала. Весь світ затих в очікуванні. Відстань, здавалося, скоротилася. Тіло Річарда було натягнуте подібно до лука, стріла стала втіленням його стремлінням виконати призначення всього його життя, мета — сенсом його існування. Мозок воїна інстинктивно проробляв масу розрахунків, необхідних, щоб стріла і ціль з'єдналися.
Кружляючий пісок, здавалося, сповільнився, коли широко розпростерті крила птаха повільно ковзнули в густому повітрі. Річард знав, що політ стріли закінчиться, ледь почавшись. Він відчув, як тятива вдарила по зап'ястку, і побачив, що оперення торкнулося лука над його напруженою рукою. Древко стріли злегка зігнулося, варто було їй вискочити і полетіти.
Річард діставав наступну стрілу з сагайдака, коли перша вже наздогнала ціль. Чорне пір'я зметнулися вибухом в малиновому заході. Птах некрасиво звалилася і з глухим стуком ударився об землю неподалік від фігури, що плила майже над землею. Закривавлене біле тільце звільнилося від кігтів, але для нього було вже надто пізно.
Чотири ще кружляючі птиці видали крик жаху. Вони били крилами, намагаючись набрати висоту, а одна з них з пронизливим криком кинулася на Річарда.
Воїн вибрав наступну ціль. Друга смертоносна стріла помчала назустріч противнику.
Вона влетіла в роззявлену пельку птиці і вийшла зі зворотного боку голови, перервавши їїзлісний крик. Тіло, обірвавши політ, звалилося на землю.
Фігура, позбувшись підтримки двох грізних хижаків, почала розчинятися в вихорі кружляючого піску.
Три птахи, що залишилися в живих, кинули окреслювати фігуру піском і колами носилися навколо Річарда, виливаючи злобу і лють. Він незворушно перелічив їх крізь оперення чергової стріли і наніс третій вивірений удар. Птах у центрі підняв праве крило, намагаючись змінити напрямок, але не встиг вивернутися, і стріла пронизала йому серце. З останніх сил змахуючи крилами, птах, крутячись, почав падати крізь піщану бурю і нарешті впав на землю прямо перед Річардом.
Два останніх птахи, видаючи зухвалі верескливі крики, пірнали в потоках піщаного вітру і як і раніше намагалися напасти на Річарда.
Він туго, майже торкнувшись щоки, натягнув тятиву і направив четверту стрілу прямо в ціль. Відстань стрімко скорочувалася. Стріла занурилася глибоко і розірвала тіло чорної птиці, яка все ще стискала в пазурах закривавлене тільце ніжного козеняти. Але битва ще не закінчилася.
Склавши крила, остання птаха кинулася на Річарда. Поруч з ним скелею стояв Том, який здавався настільки ж незворушним, як і його господар. Як тільки Річард вихопив стрілу з сагайдака, який тримав юнак, д'харіанець вихопив ніж. І перш, ніж Річард натягнув тятиву, кинутий ніж вцілив хижака. Воїн ледве встиг зробити крок в сторону, коли величезний хижак млявою краплею пролетів мимо і глухо вдарився об землю за ним. Як тільки птах звалився, кров хлинула по відполірованому вітром камінню, всюди розлетілося чорне пір'я.
Світанок, якийсь мить назад був наповнений леденячими кров криками чорних птахів, раптово став майже беззвучний. Тільки стогони стихаючого вітру порушували тишу. Чорне пір'я носилися по вітру, повільно пливло у відкритому просторі на тлі жовто-помаранчевого неба.
