Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
— У мене рукави не такі, як у тебе. Я його загублю.
— Уоррен, дакрилу абсолютно все одно, де ти будеш його носити. Поклади в кишеню, якщо хочеш. Тільки не сядь на нього ненароком. Зітхнувши, Уоррен взяв дакрил.
— Ну, якщо це принесе тобі задоволення… Тільки сумніваюся, що в мене вистачить духу когось заколоти.
Відпустивши його, Верна спрямувала погляд удалину.
— Ти сильно здивуєшся, виявивши, на що ти здатний, якщо змушує необхідність.
— І ти прийшла тільки тому? Тому що знайшла зайвий дакрил?
— Ні. — Верна дістала з потайної кишені дорожній щоденник і поклала перед Уорреном. — Я прийшла через це.
Він скоса подивився на неї.
— Збираєшся в подорож?
Не витримавши, Верна стукнула його по плечу.
— Та що з тобою, врешті-решт?! — Уоррен відсунув книгу.
— Я просто втомився. Так що ж особливого в цьому дорожньому щоденнику?
Верна знизила голос.
— Аббатиса Аннеліна залишила мені послання, в якому веліла піти в її таємний будиночок в саду. Двері було закрито щитом, сплетеним з льоду і духу. Уоррен запитально підняв брову. Верна показала перстень. — Вони відкрилися ось цим. А всередині я знайшла щоденник. Він був загорнутий у папір, а на ньому було написано «храни його, як зіницю ока».
Уоррен взяв щоденник книжечку і перегорнув порожні сторінки.
— Напевно, через нього вона збирається передати тобі інструкції.
— Вона мертва!
— І ти думаєш, це її зупинить? — Уоррен. глузливо вигнув брову.
— Може, ти і правий, — мимоволі посміхнулася Верна. — Може, другий щоденник ми спалили разом з нею, і вона буде слати вказівки зі світу мертвих.
Обличчя Уоррена одразу стало серйозним.
— А ти що, не знаєш, де його пара? Підібравши сукню, Верна сіла, підсунув стільця ближче.
— Поняття не маю. Це якийсь ребус. Може, Енн таким чином хотіла мені сказати, що якщо я знайду другий, то знайду і нашого ворога.
Брови Уоррена зрушилися до перенісся.
— Повна нісенітниця. Як тобі тільки могло прийти це в голову?
— Я не знаю, Уоррен! — Верна провела долонею по обличчю. — Це єдине, до чого я змогла додуматися. Може, тебе осінить? Чому вона не повідомила, де знаходиться інший? Якби він був у когось, кому можна довіряти, вона цілком могла просто написати ім'я, або хоча б натякнути, що другий щоденник — у друга.
— Мабуть. — Уоррен знову втупився на стіл.
— В чому справа, Уоррен? — М'яко спитала Верна. — Ти сьогодні зовсім не такий.
Уоррен подивився на неї. Погляд у нього був тривожним.
— Я прочитав пророцтво, яке мені дуже не подобається, — промовив він нарешті.
— І що в ньому?
Уоррен довго мовчав. Потім він двома пальцями підштовхнув до Верни листок паперу. Повагавшись, вона взяла його в руки і почала читати вголос.
Коли аббатиса і Пророк підуть до Світла в священному обряді, на тому вогні скипить котел обману і піднесеться лжеаббатиса, яка буде правити до самої загибелі Палацу пророків. На півночі ж оперезаний мечем залишить його заради срібної сильфіди, яку поверне до життя, і вона ввергне його в обійми зла.
Верна боялася зустрітися поглядом з Уорреном. Впустивши папір на стіл, вона склала руки на колінах, щоб не було видно, як тремтять її пальці. Вона мовчки сиділа, втупившись в підлогу і не знаючи, що сказати.
— Це пророцтво істинної гілки, — порушив нарешті мовчання Уоррен.
— Смілива заява навіть з боку такого талановитого тлумача, як ти. Скільки років цьому пророцтву?
— Немає і дня. — Верна підняла на нього круглі від подиву очі.
— Що?! — Пошепки вимовила вона. — Уоррен, ти хочеш сказати, що… що це твоє? Що ти нарешті сам склав пророцтво?
Погляд Уоррена був спрямований в далечінь.
— Так. Я впав у якийсь транс, і в цьому стані мене відвідало видіння.
Разом з ним прийшли й слова. Напевно, те ж саме відбувалося і з Натаном.
Пам'ятаєш, я казав тобі, що недавно почав розуміти пророцтва, як ніколи до цього не розумів? Істинне розуміння їх приходить через видіння.
— Але в книгах записані слова, а не видіння, — розвела руками Верна.
— Слова — тільки спосіб їх передати і викликати видіння у того, хто володіє даром пророцтва. Все, що сестри вивчили за останні три тисячі років, лише в малому ступені наближає вас до розуміння пророцтв. Слова — це всього лише свого роду вимикач. Я це зрозумів, коли до мене прийшло пророцтво, яке ти прочитала. У моїй голові наче відкрилися замкнені до того двері. Скільки років витрачено, а ключ до розгадки, виявляється, був весь час в мені!
— Ти хочеш сказати, що можеш прочитати будь-яке пророцтво, і в видінні тобі з'явиться його справжнє значення?
Уоррен похитав головою:
— Я лише дитина, яка робить перші кроки. Мені треба буде пройти довгий шлях, перш ніж переді мною відкриється все.
Верна глянула на лежачий на столі аркуш паперу, потім відвела погляд і почала крутити перстень на пальці.
— А це, яке прийшло до тебе, означає саме те, що написано?
Уоррен провів язиком по пересохлі губи.
— Як і перший крок дитини, воно дуже нерівне. Це не найточніше з пророцтв. Можна сказати, це свого роду проба пера. Тепер, до речі, я розумію, що і багато інших, які я читав, теж з цієї категорії, але…
— Уоррен, це правда чи ні?! — Він задумливо опустив рукава.
— Все правда, але слова, як і у всіх пророцтвах, не обов'язково виражають те, що нам здається. — Рипнувши зубами, Верна нахилилася до чарівника.
— Відповідай на питання, Уоррен! Ми з тобою в одному човні. Я повинна знати!
Він з удаваною недбалістю відмахнувся, немов хотів показати, що все це не так вже й важливо, але Верна сприйняла цей жест як попередження.
— Слухай, Верна, я знаю, що було в видінні, але я новачок і не все розумію, хоча це пророцтво і зроблено мною.
Верна твердо дивилася на нього.
— Розповідай, Уоррен.
— Аббатиса в пророцтві — не ти. Не знаю, хто це, але не ти.
Верна, зітхнувши, прикрила очі.
— Що ж, все не так погано, як я було подумала. У всякому разі, не я погублю Палац. Так що можна спробувати перетворити це пророцтво в помилкову гілку.
Уоррен відвернувся і, схопивши зі столу листок з пророцтвом, сунув його в книгу.
— Верна, щоб хтось інший став аббатисою, ти повинна вмерти.
23
По його тілу пробігла хвиля бажання, і він зрозумів, ще не бачачи її, що вона увійшла до кімнати. Його ніздрі затріпотіли, безпомилково відчувши властивий тільки їй запах, і він знову відчув, що не в силах протистояти спокусі.
Разом з тим Річард відчував якусь загрозу, невловиму, як ніби промайнула в тумані тінь, але від цього спокуса ставала тільки сильніше.
З відчаєм людини, яка атакована численними ворогами, він схопився за руків'я меча, сподіваючись відстрочити своє падіння, яке було майже неминуче.
Втім, зараз він сподівався не на оголену сталь, а на лещата магічної люті, яка дасть йому силу встояти. Він витримає. Повинен витримати.
Від цього залежить все.
Річард вчепився в руків'я меча і дозволив хвилям всепоглинаючої люті затопити його душу.
Піднявши очі, він побачив голови Докаса і Ігана, що пливли над натовпом. Її не було видно за спинами стоячих перед ним людей, але він знав, що вона тут.
Солдати і дворяни почали розступатися, даючи дорогу величезним д'харіанцам і тій, кого вони супроводжували. Натовп захвилювався, наче поверхня озера, в яке кинули камінь. Річарду пригадалося пророцтво, в якому його самого називали «каменем, кинутим у ставок», — творцем хвиль в світі живих.
І тут він побачив її.
Від довго стримуваної пристрасті у нього перехопило подих. Вона була в тому ж рожевому шовковому платті, що і минулої ночі, оскільки не взяла з собою іншого одягу. Річард раптом виразно пригадав її слова про те, що вона спить голою, і відчув, як важко закалатало його серце.
Неймовірним зусиллям волі він примусив себе зосередитися на справі. Вона широко розкритими очима дивилась на солдатів, яких так добре знала. Це була кельтонська палацова гвардія, тільки тепер всі вони були одягнені в д'харіанську форму.
