Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Ніккі придушила думку про те, що і її власний череп дуже скоро може опинитися в числі цих безіменних, і так само хтось одного разу побачить його, зацікавившись так само, як вона зараз.
Їй нічого не було відомо про цих людей, про їх мрії, переконання, про те, що вони любили за життя і навіть, як виглядали, вона сама тепер могла стати безіменними кістками, що повільно розсипаються в прах.
Зовсім недавно вона була оточена красою палацу, буйством кольорів і життя. І ось зараз навколо немає нічого, крім пилу, бруду і смерті на шляху до її власного кінця.
Дві попереду ідучі сестри вели їх через заплутану низку перехресть. Деякі коридори, якими вони слідували, йшли вниз. Подекуди їм доводилося спускатися на кілька сходових прольотів в ще більш глибокі зали.
І всюди — заповнені кістками кімнати — де черепи, де інші кістки, акуратно складені скрізь, де тільки можливо — мовчазні свідоцтва про колись кимось прожиті життя. Частина пройдених ними коридорів була викладена з цегли, але більшість — з каменю.
По зміні розмірів каменів і стилю зведення стін можна було припустити, що вони будувалися покоління за поколінням, і кожне вибирало свій особливий метод будівництва для розширення катакомб для своїх померлих.
Наступний поворот вивів їх у приміщення з абсолютно особливим входом. Масивні кам'яні плити, що закривали нішу, були зміщені вбік. Ніккі неабияк здивувалася, помітивши ще одну сестру, що стояла на сторожі.
За нею, в тіні, вона побачила громил Імперського Ордена. Судячи з їх розмірів, кольчуг, шкіряних ременів, перехрещених на грудях і татуювання на голених головах, це були одні з найбільш довірених і майстерних солдатів Джегана.
За їхніми спинами Ніккі розгледіла невелику кімнату, суцільно заставлену полицями з незліченною безліччю книг. Тут і там за рядами полиць лампи висвітлювали силуети людей, які копалися в книгах.
Джеган тримав команду вчених, що займалися для нього вибіркою з книгосховищ. Вони були спеціально навчені і знали, якого роду речі цікавили Джегана.
Це місце, як ніяке інше, нагадало Ніккі катакомби в Каска. Саме там за допомогою Джилліан Річард знайшов книгу про Вогняний Ланцюг. Ніккі зрозуміла, що в цих катакомбах теж напевно була незліченна кількість кімнат з книгами.
— Гей ти, — окликнула сестра Ерміна одного з вартових, — іди сюди.
Коли він зайшов до зали і встав, спершись на спис, вона вказала рукою туди, звідки він прийшов.
— Збери кілька робітників і…
— Яких ще робітників? — Перервав її солдат. Таких, як він, не надто лякали сестри Тьми — прості полонянки, рабині імператора.
— Людей, які знають, як працювати з каменем, — відповіла вона, — з мармуровою плиткою. Сестра Грета проведе вас і покаже, що потрібно зробити. Його Превосходительство не хоче, щоб хтось знав про те, що ми знайшли шлях до палацу.
Джеган, будучи соноходцем, нерідко вивідував думки сестер. Солдат все більше упевнювався, що сестра Ерміна діяла під прямим управлінням самого імператора, тому він без заперечень кивнув, і вона продовжила:
— Майже там, де ми увійшли, є місце, прямо над тим, де був розбитий камінь. Звідти відходить менша мережа галерей. Вам потрібно зняти з найближчих стін кілька цілих плит і закласти ними хід в цю гілку тунелів.
Зі зворотного боку це має виглядати, як стіна основного коридору. Хто б не спускався по цьому коридору, не повинно виникати жодних сумнівів у тому, що тут немає проходу. І зробити це потрібно негайно, — вона кивнула в бік Ніккі. — Перш ніж хтось відправиться шукати її і виявить пролом.
— А якщо буде хтось, хто знає це місце, і помітить, що перехрестя замуроване?
— Не помітить, якщо зробите акуратно, ніби так і було. Це гробниці палацу. Сюди лорд Рал приходить для спілкування з предками, якщо у нього виникне таке бажання. Сюди рідко заходить хто-небудь ще, так що, немає нікого, хто б помітив, що прохід закритий — по крайній мірі до тих пір, поки для цього не буде занадто пізно.
Чоловік кинув загрозливий погляд у бік Ніккі.
— А ця що тут робить в такому випадку?
Коли сестра Ерміна запитально глянула на неї, Ніккі відчула несподіваний напад болю, викликаний нашийником.
Сестра Ерміна підняла брову.
— Ну що? Відповідай на питання.
Ніккі ловила ротом повітря, борючись з різким болем, обпалюючим спину і ноги.
— Просто вирішили пройтися… для спокійної бесіди… де б нас ніхто не турбував, — видавила вона між спалахами агонії.
Сестрі, здавалося, її пояснення було неважливе. Вона обернулася до солдата.
— Бачиш? Сюди практично ніхто не ходить. Але до тих пір, поки її й вбиту нами жінку почнуть шукати, все повинно бути закінчено. Працюйте, і як можна швидше.
Чоловік пригладив рукою потилицю своєї голеної татуйованої голови.
— Добре. Правда, нелегко буде приховати деякі пошкодження, — він знизав плечима. — Втім, навіть якщо вони їх помітять, вони не дізнаються, звідки ці пошкодження взялися. Ну, можливо, подумають, що так і було раніше. У палаці ж не так давно йшли бої.
Сестру Ерміну навряд чи порадувало, що солдат передбачив її пояснення.
— Його Високоповажність не хоче, щоб хто-небудь знав, що ми знайшли вхід. Це справа виняткової важливості. Хочеш, щоб я сказала йому, що ти вважаєш роботу не вартою праці і що йому просто нема про що хвилюватися?
Чоловік прочистив горло.
— Ні, звичайно, ні.
— Крім того, у нас з'явиться місце, де ми зможемо збирати сили і готуватися, щоб ніхто не знав, що ми тут, за тонкою стінкою з мармуру.
Він опустив голову.
— Я зараз же простежу за цим, сестра.
Ніккі стало недобре. Закривши прохід мармуровою плитою, Орден зможе сконцентрувати тут пристойний загін для атаки, захований від живучих у Палаці.
Ніхто й не припускає, що ворог знайшов спосіб пробратися всередину. Вони не чекають нападу Ордена зсередини. Захисники будуть застигнуті в палаці несподівано.
Черговий удар болю змусив Ніккі рухатися. Сестра Ерміна направляла її болем замість того, щоб просто сказати, куди їй повертати.
Вони спускалися по незліченних коридорах з кам'яних блоків зі склепінчастими стелями, які, здавалося, об'єднували суміжні кімнати та мережі коридорів.
Завернувши за ріг, вдалині Ніккі побачила загін людей, освітлених смолоскипами. У міру наближення, їй відкрилася сходи, що йшли у темряву вгору. Вона зовсім не розуміла, де вони знаходяться і куди прямують.
Імператорська стража юрмилася навколо діри в зводі стелі. Це була елітна гвардія. Вони відмінно знали свою справу.
При думці про те, куди веде ця драбина, Ніккі до того злякалася, що її ноги підкосилися. Один з вартових, явно впізнавши Ніккі, відступив убік, не зводячи з неї очей.
— Лізь, — вимовила сестра Ерміна.
Ніккі вийшла, як виявилося, в обширний котлован, видовбаний на території Рівнини Азеріта. Їй не було видно, що лежало за стіною землі і каменю, але їй і не потрібно було бачити — вона і так знала, що було там.
За котлованом піднімався в холодне нічне небо величезний штучний схил, освітлений смолоскипами. На деякому віддаленні темний привид плато, на якому розташовувався Народний Палац, виглядав так, немов торкавсяся самих зірок і ширяв над цим схилом, побудованим з гравію і землі.
Дно викопаної ями збивало з пантелику лабіринтом різних висот, які, очевидно, з'явилися в результаті роботи різних бригад робітників, які готували будівельний матеріал для схилу.
Цих робочих зараз ніде не було видно. По всій видимості, вони копалися в цьому районі, де зараз стояла вона, і натрапили на підземелля з безліччю ходів.
В той час, як чорнороби, швидше за все, давно пішли, тепер тут посюду були солдати. Причому ті, кого вона могла бачити навколо, були не з числа регулярної армії Імперського Ордена — вони були більш організовані в порівнянні з тією юрбою головорізів.
Це були професійні солдати, навчені досвідом чоловіки, самі наближені до Джегана. Вони були з самого довіреної кола чоловіків, хто протягом останніх років бився разом з ним в різних кампаніях.
