Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
На кожних дверях був витиснути простий мотив у вигляді зображення одного кола всередині іншого. Сестра Грета потягнула одні двері і запросила решту увійти, причому, Ніккі пішла першою.
Увійшовши всередину, Сестри скористалися своїм Даром, щоб підпалити єдиний факел. Прикрашена орнаментом труна лежала на узвишші підлоги по центру маленької кімнати.
Стіни вище рівня висоти труни були покриті каменем зі звивними прожилками коричневого і жовтувато-коричневого відтінку. Чорний граніт, який у світлі факела мерехтів мідними відблисками, покривав нижню частину стін.
Немов з негласної домовленості, верхня частина поверх рівня труни символізувала світ життя, в той час, як частина нижче, покрита чорним каменем, нагадувала про підземний світ.
Те, що було висічено поверху на більш світлому камені, було базисними заклинаннями на древнєд'харіанській мові. Вони рядами оббігали периметр кімнати.
Ніккі проглянула напис, і зрозуміла, що це, швидше за все, досить звичайне звернення до добрих духів з проханням прийняти цього лорда Рала в ряди добрих духів, поряд з іншими, які примкнули до них раніше. Він оповідав про життя людини і про те, що він зробив для своїх людей.
Нічого незвичайного і ніякого специфічного сенсу в цьому посланні Ніккі не виявила. Було схоже, що ця могила належала лорду Ралу з далекого минулого, який служив своїм людям, правлячи в досить мирний час в історії Д'хари. У написах на стінах цей час було названо «Переходом».
Написи на чорному граніті, які охоплювали більш низьку частину стіни, були досить дивним застереженням про те, що необхідно пам'ятати основу, що в основі всього і лежить за гранню їх можливостей. Та основа, говорилося в вислові, була створена всіма тими незліченними душами, які були давно забуті.
Сам труна, зроблена з гладкого каменю в простій формі, була покрита написами, що давали настанови тим, хто відвідає це місце, зберегти в пам'яті всіх, хто перейшов з цього життя в наступне.
Сестра Ерміна несподівано налягла своєю вагою на одну із сторін труни. Захрипіши від зусилля, вона відштовхнула її, і труна змістилася на кілька дюймів, оголюючи важіль. Вона засунула руку у вузьку щілину внизу, схопила важіль, і повернула його до характерного клацання.
Труна повернулася, видавши лише легкий шерех. Як тільки труна відкинулася в сторону, Ніккі здивувалася, коли помітила темний прохід. Ніяка це була не могила. Це був прихований прохід під нею.
Коли Сестра Джулія пхнула її, Ніккі полізла вперед під підняту платформу і йшла поки не помітила грубо висічені в скелі сходинки, ведучі в морок.
Сестра Грета теж увійшла в прохід. Вона запалила один з дюжини факелів, встановлених по лінії видовбаних дірок в грубій кам'яній стіні, потім взяла його і почала спускатися разом з ним вниз. Сестра Джулія попрямувала слідом, теж захопивши факел.
— Ну, — сказала Сестра Ерміна, — Чого чекаєш? Рухайся.
Піднявши поділ свого чорного плаття, Ніккі ступила на підведений край п'єдесталу, на якому лежала кришка. Почавши спускатися по сходинках, вона вхопилася за стінку, намагаючись зберегти рівновагу.
Перші дві сестри вже спускалися вниз. У мерехтливому світлі їх факелів нічого крім практично прямовисної низки ступенів не було видно.
Сестра Ерміна послідувала за Ніккі, знову повернувши важіль до стіни і теж взявши собі факел. Над ними встала на своє місце кришка люка, закриваючи хід. Ніккі здалося, що вони зібралися зійти в саме пекло.
Сходинки нерівномірно йшли вниз. Ширина їх дозволяла спускатися тільки по одному. Круті сходинки раз у раз переходили в невеликі майданчики, щоб потім знову кинутися в безодню, здавалося, в безладному напрямку.
Самі сходинки були грубо висічені; нерівні і всі різного розміру, вони робили спуск досить небезпечним. Нібито невідомий каменяр попросту вирізав ступені там, де пролягали більш м'які породи каменю. В Внаслідок цього шлях був звивистий і заплутаний.
Сходи спускалися так різко, що Ніккі доводилося дихати димом двох смолоскипів сестер, які йшли попереду.
Перебираючи в думці варіанти дій, вона було вирішила кинутися вниз по крутому прольоту в надії зламати собі шию, а по можливості прихопити з собою двох нижніх, але при тому, настільки вузький був прохід, вона швидше всього застрягла б перш, ніж впала б достатньо далеко.
І потім, було занадто багато майданчиків, так що сходи, хоча і були крутими, часто зупинялися і змінювали напрямок. Так що, зламати руку вона ще могла, а шию — навряд чи.
Їй здавалося, що вони вже не одну годину деруться вниз. Від стрімкого спуску її стегна занили. По дорозі вони раз у раз зупинялися перепочити, мабуть, три сестри теж відчували втому. Вони явно не були готові до важких навантажень і швидко втомлювалися.
Хоча і Ніккі не оминула втома, у неї не виникало таких складнощів, як у решти. Сестрам доводилося часто зупинятися на короткий привал. Зупинившись, щоб перевести подих, вони всідалися на сходинки, притулившись до стіни і відсапуючись. Ніккі вони примушували стояти.
Ніхто з цієї трійці не плекав дружніх почуттів до Ніккі. Як вона і говорила Енн, вона відрізнялася від інших Сестер Тьми. Вони завжди вважали, що заслужили вічну нагороду. Ніккі ж вважала, що заслужила вічну муку.
Гірка усмішка долі — зараз, коли вона нарешті усвідомила істинну цінність свого життя, вона отримала покарання, яке, як вона вважала, вона заслужила, і про яке Джеган подбає особисто.
Коли їй здалося, що вона більше не в змозі здолати жодного прольоту, вони вийшли на рівну ділянку. Спочатку Ніккі подумала, що це черговий проміжний майданчик, але вони виявилися в прямому коридорі.
Подальший шлях йшов майже в тому ж напрямку, що і сходи, але, принаймні, ступенів тут не було. Подекуди тісний тунель був такий вузький, що їм доводилося наприсідки пробиратися під нависаючою скелею.
Нерівні стіни були висічені з того ж каменю, що робило коридор схожим на печеру. Деякі ділянки були настільки тісними, що ледь можна було пробратися. У замкнутому просторі дим факелів роз'їдав очі.
Потім вузький коридор раптом розширився так, що можна було йти удвох пліч-о-пліч. Стіни тепер були складені з кам'яних блоків, а не висічені в скелі. Низька задимлена смолоскипами стеля з величезних кам'яних балок на всю ширину коридору все-таки дозволяла Ніккі йти, не згинаючись.
Почали попадатися перехрестя і відходячі в боки зали. Незабаром стало ясно, що це мережа тунелів, що розгалужуються в різних напрямках.
Коли вони проходили через розвилки, світло смолоскипів на короткі миті висвітлювало довгі темні зали. Правда, в деяких з бічних ходів Ніккі помічала невеликі ніші, вирізані в стінах.
Її цікавість узяла верх. Вона озирнулася через плече на сестру Ерміну.
— Що це за місце?
— Катакомби.
Ніккі і не підозрювала, що під Народним Палацом є катакомби. Цікаво, чи знав про це бодай хтось нагорі — Натан, Енн, Верна, Морд-Сіт. Разом з питанням прийшла і відповідь. Ніхто.
— І що ми тут робимо?
Сестра Джулія обернулася, адресувавши Ніккі вбивчу беззубу усмішку.
— Скоро дізнаєшся.
Тепер, знаючи, що це за місце, Ніккі зрозуміла — те, що вона бачила складеним біля стін деяких кімнат, було насправді тілами — тисячами тіл, загорнутих в саван і покритих пилом темних німих століть.
Пройшовши кілька тісних кімнат, вона стала розрізняти ніші в стіні, де лежали не останки окремої людини, а купи кісток. Приголомшуюча кількість кісток була акуратно складена точно за розміром цих ніш, повністю заповнюючи їх.
У світлі смолоскипів, падаючому в кімнати по обидва боки від проходу, Ніккі розрізнила черепи, що заповнювали простір від підлоги до стелі. Правильні ряди черепів тяглися наскільки вистачало світла. А на скільки ще ці вимощені черепами кімнати йшли в непроглядну темряву?
Ніккі страшно було навіть уявити, скільки ж людей вона бачила. Всі вони колись були живі — народилися, виросли, прожили життя, ймовірно, оточені родиною та любов'ю. А тепер лише кістки свідчили про те, що вони колись існували.
