Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗
Вдалині, на півночі, виднілася гірська гряда, яка знижувалася, переходячи в більш низький, але масивний хребет, що нагадував гребінь величезного чудовиська. Схоже, це був один з відрогів тих самих гір, уздовж яких вони стільки днів рухалися на південь. Можливо, там вона не будуть відкриті будь-чиєму погляду на милі навколо. Не те, що на рівнині, де вона відчувала себе голою і вразливою. А гори чомусь вселяли їй почуття надійного притулку, і їй хотілося знову там опинитися. Вона сама не розуміла, звідки взялося таке почуття, адже важко уявити становище гірше, ніж її положення рабині Сестер, про яку забувають, ледь побачивши.
Біля самого підніжжя Келен розгледіла щось схоже на будови. Судячи з усього, це були руїни древніх будівель — у багатьох з них не було дахів. По мірі наближення безглузде нагромадження каменів почало набувати форми: то були зруйновані багато століть тому стіни. Так ось чому вони виглядали так дивно… І ніяких ознак присутності людей… Напевно, про них теж всі давно забули.
Але ні покинуті поселення, ні безкраї спокійні рівнини нітрохи не притупляли пильності Сестер. Настороженість, схоже, стала вже основною рисою їхньої натури. Хоча тут, у цьому місці, Келен повністю розділяла їхні почуття.
Сестри по більшій частині мовчали, обмежуючись лише необхідними короткими фразами. Плече Келен все ще пульсувало від болю там, куди її несподівано вдарила Сестра Юлія. Це не було покаранням за якийсь проступок — реальний чи уявний — швидше рішучим нагадуванням, що не слід плутатися під ногами. Сестри часто прагнули продемонструвати свою перевагу над іншими, даючи зрозуміти Келен, що в їх владі заподіяти їй біль просто тому, що її тюремницям так захотілося.
Келен довелося навчитися приховувати свої думки так, щоб жодна з Сестер навіть не запідозрила, що в дійсності думає їх рабиня. Щодня, заховавши подалі і власну гордість, і свої думки, вона тільки повторювала «так, Сестра» у відповідь на всю їх жорстокість.
Келен здавалося нерозумним рухатися в темряві. Особливо тепер, коли вони спустилися з передгір'їв і на дорозі почали траплятися глибокі вибоїни. Неміцні краю канав обсипалися, і коні запросто могли переламати собі ноги. Але, в своєму прагненні скоріше дістатися в Каска, Сестри не бажали зупинятися навіть з настанням ночі. А Сестри завжди отримували те, що хотіли. В кінці кінців, у Келен теж не було бажання розбивати табір в темряві.
— Здається, там хтось є, — приглушеним голосом сказала Сестра Ерміна, вдивляючись у темряву.
— Я теж відчуваю, — прошепотіла сестра Цецилія.
Сестра Ерміна з нетерпінням глянула вперед.
— Можливо, це Тові.
— А може дикий осел?!
Сестра Юлія, була не в настрої стояти і будувати припущення.
— Пішли.
Вона озирнулася на Келен.
— Не відставай.
— Так, Сестра, — сказала Келен і подала Сестрам поводи.
Цецилія, старша з усіх, щось буркнула, влаштовуючи в сідлі втомлене тіло.
— Наскільки я пам'ятаю старі карти з підвалу Палацу Пророків, ми повинні бути вже зовсім близько.
— Я теж бачила цю карту, — сказала Сестра Юлія, вже сидячи на коні.
— Там це місце називалося Долиною Небуття. Вважаю, руїни біля підніжжя он того виступу — це і є Каска.
Сестра Ерміна нетерпляче зітхнула, понукаючи свого коня йти за іншими.
— Там ми, нарешті, знайдемо Тові.
— І коли ми зустрінемося, — сказала Сестра Цецилія, — їй доведеться багато чого пояснити.
Сестра Ерміна махнула рукою в бік виступу.
— Ви ж знаєте, Тові завжди нехтує своїми обов'язками, тому що вважає, що знає все краще за інших. Людини впертішої, ніж вона, я ще не зустрічала.
На думку Келен, про це слід було б говорити кому завгодно, тільки не Сестрі Ерміні.
— От і подивимося, наскільки вона вперта, коли мої пальці зімкнуться у неї на горлі, — сказала Сестра Цецилія.
Сестра Ерміна підстьобнула свого коня і порівнялася з Сестрою Юлією.
— Ти ж не думаєш, що вона зрадила нас? А, Юлія?
— Тові? — Сестра Юлія озирнулася через плече. — Думаю що ні. Часом вона буває нестерпною, але у нас спільна мета. Тові не гірше за нас знає, що нам необхідні три шкатулки. Вона чудово розуміє, у що ми вплуталися, і що поставлено на карту. Скоро всі шкатулки будуть у нас — це єдине, що має значення. До того часу ми вже будемо на місці. Навіть якщо б ми і нагнали Тові раніше, це нічого б не змінило. Нам у будь-якому випадку довелося б їхати в Каска.
— Але тоді, чому вона зникла таким чином? — Наполягала Сестра Цецилія.
Сестра Юлія знизала плечима. На відміну від двох своїх супутниць, вона відчувала полегшення від того, що до Каска залишалося рукою подати.
— Можливо, вона всього-навсього виявила неподалік війська Імперського Ордена, захотіла уникнути проблем і покинула той район. Вона могла побачити шанс вислизнути і використала його — просто попрацювала головою, тільки й всього. Нам навіть краще від такої обережності. Адже вона знає, що ми повинні прийти сюди, От і зробила все так, як ми і планували. Тому я взагалі-то не бачу в її діях ніякої шкоди.
— Що ж… Можливо, — Сестра Цецилія здавалася злегка розчарованою, не знайшовши жертви, на яку могла б вилити свій гнів.
Вони їхали в мовчанні ще майже годину. Нарешті Сестрам стало ясно, що, пересуваючись у темряві по такій місцевості, вони ризикують переламати не тільки ноги коням, але й шиї їх вершниць. Наскільки могла судити Келен, за цілий день вони не набагато наблизилися до мети. На рівнині всі відстані здавалися набагато меншими, ніж були насправді. Те, що спочатку здавалося розташованим в якійсь парі миль, могло зажадати кількох днів шляху. Сестри, незважаючи на своє бажання дістатися до Каска та Тові, стомилися, і вже були готові зупинитися на нічліг.
Сестра Юлія спішилася, простягаючи поводи Келен.
— Розбивай табір тут. Ми зголодніли.
Келен схилила голову.
— Так, Сестра.
Стриноживши верхових, щоб не розбрелися, Келен почала знімати поклажу з в'ючних коней. Вона смертельно втомилася, але знала, що пройде ще чимало часу, перш ніж вдасться хоч трохи поспати. Потрібно було розбити табір, приготувати їжу, нагодувати, напоїти і почистити на ніч коней.
Юлія притримала за руку Ерміни і потягнула до себе.
— Я хочу, щоб ти роззирнулася довкола, поки ми розбиваємо табір. Перевір тут все. Потрібно впевнитися, що це був всього лише осел.
Ерміна кивнула, тут же піднялася на ноги і пішла у темряву.
Цецилія подивилася услід, Ерміні, яка наче розчинилася в ночі.
— Ти й насправді вважаєш, що то був осел?
Сестра Юлія обдарувала її похмурим поглядом.
— Навряд чи — він витримує дистанцію. Можливо, хтось стежить за нами. Якщо так — Ерміна його знайде.
Сестри не побажали сидіти на голій землі, і Келен першою справою розпакувала їх ковдри. Потім дістала казанок, збираючись готувати вечерю.
— Сьогодні ніяких багать, — наказала Сестра Юлія, побачивши казанок в руках Келен.
Келен підняла очі.
— Що ж ви тоді хочете на вечерю, Сестра?
— У нас ще залишилися коржі. Ми можемо повечеряти ними і сушеним м'ясом. Ще є кедрові горіхи. — Юлія говорила в темряві.
— Не вистачало ще розпалювати багаття на відкритій місцевості, де нас може побачити хто завгодно від горизонту до горизонту. Дістань маленький ліхтар.
Келен не уявляла, про що можуть турбуватися Сестри. Вона подала ліхтар Ерміні. Сестра, запалила його, клацнувши пальцями, і поставила на землю між собою і Юлією. Світла було недостатньо, щоб допомогти Келен розпакувати речі, але все ж краще, ніж нічого.
Раніше на їх шляху вже зустрічалися військові патрулі. Подібні несподівані зіткнення Сестер ніколи особливо не лякали — вони легко розправлялися з солдатами, не проявляючи ні краплі милосердя. Стикаючись з патрулями, Сестри завбачливо не дозволяли втекти ні одному свідкові. Основним силам не слід було знати про їх присутність, щоб слідом за мандрівницями не відправилася орда розлючених солдатів. Подібна можливість Сестер не дуже хвилювала, але в них була важлива справа, і їм не хотілося, щоб щось перешкодило її виконанню.
