Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗

— Знаю, це небезпечно, але я повинен ризикнути. — Річард вказав на стіну. — Тобі знайомий символ над дверима башти Першого Чарівника? Он та зірка?

Коли Зедд кивнув, Річард показав срібний символ на браслеті.

— Точно такий же, як цей.

— І що? — Запитав Зедд.

— Пам'ятаєш, я казав тобі, що він означає? Це — застереження, щоб не дозволити вашій увазі зациклюватися на одній речі. Це — порада дивитися на все відразу, щоб не випустити з уваги повної картини. Ми не повинні дозволяти ворогу притягнути свою увагу і змусити зосередитися на тому, що він бажає тобі показати. Інакше ми станемо сліпими до всього іншого. Так і вийшло. Джеган змусив мене — змусив всіх нас — зосередитися на єдиній речі. І я, як дурень, йшов у нього на поводу.

— Його армія… — припустила Ніккі. — Ти це маєш на увазі? Те, що ми всі зосередилися на його вторгненні, на силі його армій?

— Правильно. Зірка означає, що ти повинен бути відкритий всьому, що тебе оточує. Не можна звертати увагу на щось одне, коли битися з ворогом. Це означає, що потрібно тримати відкритою свою свідомість усьому, навіть коли необхідно весь час тримати в центрі уваги головну загрозу.

Зедд скинув голову.

— Річард, ти повинен зосередитися на загрозі, яка збирається знищити тебе. Його армія складається з мільйонів сильних солдатів. Вони прийшли, щоб придушити будь-який опір і поневолити нас усіх.

— Я знаю. Саме тому ми не можемо боротися з ними, ми програємо.

Обличчя Зедда почервоніло.

— Так ти пропонуєш, дозволити їх армії прокотитися по Новому Світу, не зустрівши опору? Твій план полягає в тому, щоб дозволити армії Джегана безперешкодно захоплювати міста і допустити все те, про що розповідала Джебр? Щоб скрізь було те ж, що і в Ебінісі? Ти хочеш дозволити загарбникам влаштувати загальну бійню? З легкістю поневолити нас?

— Думай про рішення, — нагадав дідові Річард. — Не про завдання.

— Не дуже втішна порада тим, кому от-от переріжуть горло.

Річард, вражений словами Зедда, застиг, пильно вдивляючись у нього.

— Послухай, — нарешті заговорив Річард, пальцями відкидаючи назад волосся, — Зараз у мене немає часу. Коли я повернуся, ми з тобою про все поговоримо. Час підтискає. Я вже витратив його даремно занадто багато. Сподіваюся тільки, що часу у нас залишилося достатньо.

— Достатньо для чого?! — Заревів Зедд.

Ніккі почула на сходах квапливі кроки і в зал влетіла Джебр.

— Що трапилося? — Запитала вона в Зедда.

Зедд махнув рукою в напрямку Річарда.

— Мій онук прийшов до висновку, що ми не повинні боротися з армією Джегана, оскільки все одно програємо.

— Лорд Рал, ви ж це не серйозно? — Запитала Джебр. — Ви ж не можете справді думати, що можна дозволити тим тварюкам… — голос Джебр затих, вона ступила вперед, не зводячи очей з Річарда, і зупинилася. А потім відступила на крок. Кров, відринула від її обличчя, рот широко відкрився, щелепа затремтіла, вона безуспішно намагалася щось сказати, обличчя було спотворене жахом. Потім сині очі закотилися, бідолаха знепритомніла.

Том встиг підхопити жінку сильними руками і м'яко опустив на гранітну підлогу. Всі наблизилися до жінки, яка втратила свідомість.

— Що з нею? — Спитав Том.

— Не знаю, — Зедд став на коліна біля жінки, приклавши пальці до її лоба. — Вона зомліла, але не розумію, чому.

Річард попрямував до дверей, що вели углиб башти до залізних сходах.

— Подбай про неї, Зедд — ти прекрасний цілитель. Впевнений, вона в хороших руках. А я не можу більше даремно витрачати час.

У дверях він обернувся.

— Я повернуся, як тільки зможу — обіцяю. Це не повинно зайняти більше декількох днів.

— Але Річард…

А він уже спускався по залізним сходам.

— Я повернуся, — прокричав він, і його голосу вторувала у темряві луна.

Кара без вагань пішла за ним, вниз.

Ніккі не хотіла дозволити йому відійти дуже далеко. Але на виклик сильфіди вимагалося час, так що, кілька хвилин у неї в запасі було. Поки Зедд досліджував точки на голові Джебр, Ніккі присіла навпочіпки навпроти нього.

Ніккі потрогала лоб жінки.

— У неї жар.

Зедд подивився в її бік так, що серце Ніккі завмерло.

— У неї було видіння.

— Звідки ти знаєш?

— Я дещо знаю про віщунів, і добре знаю цю жінку. У неї було сильне видіння. Джебр більш чутлива, ніж більшість провидців. Іноді її видіння супроводжуються сильними емоціями. Напевно видіння було настільки сильним, що її свідомість не витримала.

— Ти думаєш, бачення було про Річарда?

— Не можу сказати, — Відповів старий чарівник. — Вона сама повинна розповісти нам.

Можливо, Зедд не хотів завчасно будувати здогадки, але прямо перед тим, як втратити свідомість, Джебр дивилася в очі Річарду. У Ніккі не було часу на чекання. Вона не могла дозволити Річарду піти без неї. А вона знала, що він піде один, якщо вона не поспіє вчасно, але в той же час, вона не могла піти, не довідавшись, що бачила Джебр. А якщо видіння могло розкрити щось важливе?

Ніккі ковзнула своєю рукою під шию Джебр, стиснувши пальцями основу черепа.

— Що ти робиш? — Підозріло запитав Зедд. — Якщо це — те, що я думаю, то це не тільки необачно, а й небезпечно.

— Як і незнання, — відповіла Ніккі, випускаючи потік сили.

Очі Джебр раптово відкрилися. Вона задихалася.

— Ні…

— Все, все, — заспокоював жінку Зедд. — Все в порядку, дорога. Ми — тут, з тобою.

— Що ти бачила? — Запитала Ніккі, переходячи прямо до справи.

Повні паніки очі Джебр звернулися до Ніккі. Вона дотяглася і схопила чаклунку за поділ сукні.

— Не залишай його одного!

Ніккі не потрібно було питати, про кого говорила Джебр.

— Чому? Що ти бачила?

— Не залишай його одного! Не випускай його з свого поля зору — ні на мить!

— Чому? — Знову запитала Ніккі. — Що буде, якщо він залишиться один?

— Якщо ти залишиш його одного, він буде втрачений для нас.

— Чому? Що ти бачила?

Джебр підвелася і обома руками притягнула особа Ніккі ближче до себе.

— Іди. Не залишай його одного. Не має значення, що я бачила. Якщо він не залишиться один — нічого не станеться. Ти розумієш? Якщо ти дозволиш йому звільнитися від себе і від Кари, моє видіння не буде значити нічого. Ні для кого з нас. Не можу сказати тобі, як це відбудеться, тільки ти не повинна дозволити цьому траплятися. Це — все, що важливе. Іди! Залишайся з ним!

Ніккі сковтнувши, кивнула.

— Ти повинна зробити так, як вона говорить, — сказав Зедд Ніккі. — Тут я нічим не зможу допомогти. Все залежить від тебе.

Він потягнувся і схопив її за руку — з нею говорив не Перший Чарівник, з нею говорив дідусь Річарда.

— Будь з ним, Ніккі. Захисти його. Звичайно, він — Шукач, лорд Рал, владика Д'харіанской Імперії, і все таке, але багато в чому він все ще лісовий провідник. І керується серцем. Це — наш Річард. Захисти його, прошу тебе. На тебе вся наша надія.

Ніккі втупилася на нього, почувши це несподівано особисте звернення, цей заклик, який був сповнений любові до Річарда. Здавалося, він піднімався над всіма більш нагальними потребами: і над захистом від загарбників, і над свободою Нового Світу. І в цю мить жодна з проблем, крім простого і щирого неспокою за людину на ім'я Річард, не мала значення.

Коли Ніккі почала підніматися, Джебр знову притягнула її до себе.

— Це було видіння не про те, що ймовірно відбудеться. Видіння показує те, що точно станеться. Не дозволяй йому залишатися одному або він опиниться в її владі.

— У чиїй владі?

Джебр закусила губу, з синіх очей хлинули сльози.

— У владі темної відьми.

Ніккі здригнулася, відчувши на своїх плечах хвилю крижаного страху.

— Швидше, — прошепотіла Джебр. — Будь ласка, поспіши. Не дай йому піти без тебе.

Ніккі схопилася і побігла через зал. У дверному отворі вона призупинилася і обернулася. Її серце билося так важко, що його удари тремтінням віддавалися в ногах.

— Клянуся, Зедд. Поки я дихаю, він буде під моїм захистом. До останнього подиху.