Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗
Ніккі досить добре знала Річарда. Вона помітила, як напружене його тіло, а роблено-спокійна поза Кари в точності відображає стан Річарда. Ніккі придушила занепокоєння, що піднімалося десь глибоко всередині.
У височині безладно громадилися синяво-сірі хмари, які час від часу сердито плювалися великими краплями дощу. Над гірськими перевалами, передрікаючи бурю до ночі, гуркотів далекий грім. Незважаючи на кипіння темних хмар, повітря було дивно нерухомим. Денне тепло раптово зникло, немов його злякала гроза, готова вибухнути кожну хвилину. Ніккі зупинилася, поклала руку на зубчасту стіну і глибоко вдихнула вологе повітря.
— Рікка передала, що ти хотів мене бачити. Вона говорила, це терміново.
Річард і сам нагадував зароджувану бурю.
— Я повинен виїхати. Негайно.
Чомусь Ніккі чекала саме цих слів. Вона подивилася повз Річарда, на Кару, але Морд-Сіт залишалася безпристрасною. Річард роздумував кілька днів. Він хотів побути на самоті, щоб обміркувати все, що дізнався від Джебр і Шоти. Зедд порадив Ніккі залишити Річарда в спокої, дати йому можливість спокійно все зважити. Ніккі не потребувала подібних порад; вона й сама, як ніхто інший, розуміла його похмурий настрій.
— Я йду з тобою, — сказала вона, даючи зрозуміти, що будь-які заперечення виключаються.
Він неуважно кивнув.
— Добре, якщо ти будеш поруч. Особливо в цьому випадку.
Ніккі з полегшенням відчула, що сперечатися з ним не доведеться; але від останньої фрази, сказаної ним, знову затягнувся вузол занепокоєння. Відчуття небезпеки немов висіло в повітрі. Зараз її робота полягатиме в тому, щоб захистити Річарда — незалежно від його намірів. І він буде в безпеці! Наскільки це залежить від неї.
— І Кара теж піде.
Він завмер, пильно дивлячись у далечінь.
— Так, звичайно.
Він дивився на південь.
— Тепер, коли Том і Фрідріх повернулися, Том наполягатиме, що відправиться з нами. Його таланти нам знадобляться.
Том був членом елітного загону захисників лорда Рала. Незважаючи на дружелюбну зовнішність, у всьому, що стосувалося його служби, хлопець був більш ніж зразковий. Люди, подібні йому, не досягали положення довірених захисників лорда Рала лише за допомогою милої посмішки. Як істинний д'харіанець, Том палко бажав служити лорду Ралу і захищати його.
— Він не зможе, — вимовив Річард. — Ми вирушимо в Сильфіді. А цей шлях відкритий лише для тебе, Кари й мене.
Ніккі сковтнула, обдумуючи майбутню поїздку.
— І куди ж ми прямуємо?
Нарешті Річард повернувся до неї. Він пильно подивився їй вочі, немов бажаючи заглянути прямо в душу.
— Я все зрозумів, — сказав він.
— Що зрозумів?
— Зрозумів, що я повинен робити.
Ніккі відчула, як пальці поколює від смутного страху. В його сірих очах була така рішучість, що у неї ослабли коліна.
— І що ж ти зрозумів? Що ти повинен зробити, Річард?
На мить він зам'явся.
— Я вже дякував тобі за те, що ти зупинила Шоту? Ти дуже допомогла, коли вона торкнулася мене.
Різка зміна теми не збентежила Ніккі — вона вже звикла до цієї манери Річарда вести розмову. Ця властивість особливо виявлялося, коли він сильно хвилювався. А зараз він був більш ніж схвильований. Здавалося, він намагається одночасно обміркувати неймовірну безліч різних речей. Думки в його голові немов злилися в єдиний безладний вихор.
— Дякував, Річард. Приблизно, разів сто.
Він злегка схилив голову.
— Спасибі.
Його голос знову став відсутнім, далеким… Річард немов знову занурився в темну глибину якоїсь внутрішньої проблеми, від вирішення якої залежало все їх майбутнє.
— Вона заподіяла тобі біль, так?
Це не було питання — скоріше твердження, в яке Ніккі, після візиту Шоти, починала вірити все більше і більше. Ніккі не знала, що зробила з Річардом Шота, але шкодувала, що допустила навіть цей короткий контакт. Невідомо, що відьма могла вкласти в той дотик, яким би коротким він не був. Зрештою, удар блискавки теж буває коротким. Річард ніколи не розповідав, що показала йому Шота — це була область, в яку Ніккі чомусь боялася ступати.
Річард зітхнув.
— Так, заподіяла. Вона показала мені істину. І істина полягає в тому, що я, нарешті, зрозумів, що повинен зробити. Як би я не страшився цього…
Він знову замовк, але Ніккі наполегливо підштовхнула його.
— Що ти зрозумів? Що повинен зробити?
Пальці Річарда стиснули камінь. Він знову обвів поглядом оповиті сірим поля далеко внизу, потім перевів погляд на похмурий гірський ланцюг, що підносився за полями.
Його погляд звернувся до Карі.
— Я був правий із самого початку. Коли відвіз тебе і Келен подалі в гори. В Вестланд.
Кара насупилася.
— Я пам'ятаю. Ви говорили, що ми вирушаємо в ті безлюдні гори, тому що ви зрозуміли: ми не зможемо виграти війну. Не зможемо перемогти, б'ючись з армією Імперського Ордена. Ви сказали, що не можете вести армію на битву, яка приречена на поразку.
Річард кивнув.
— І я був правий. Тепер я це знаю. Ми не зможемо вистояти проти їх армії. Шота допомогла мені побачити це. Можливо, вона намагалася переконати мене, що я повинен битися в тій битві. Але я переконався, що нам не перемогти. Я зрозумів це в тому числі і через те, що вони з Джебр показали мені. І тепер я знаю, що повинен зробити.
— І що ж? — Наполягала Ніккі.
Річард, нарешті, відсунувся від кам'яного зубця.
— Ми повинні йти. Немає часу пояснювати.
Ніккі рушила слідом.
— Я зібрала деякі речі. Все готово. Річард, чому ти не можеш розповісти мені, що вирішив?
— Я розповім, — відповів він. — Пізніше.
Кара, вже прямуючи слідом за Річардом, помітила, як Ніккі зітхнула.
— Ти даремно витрачаєш час, — сказала Морд-Сіт. — Сперечатися з ним все одно що гребти проти течії. Я вже намагалася, але швидко зрозуміла, що мені це не під силу.
Почувши зауваження Кари, Річард взяв Ніккі під руку і потягнув за собою.
— Я ще не вирішив остаточно. Мені потрібно зв'язати все воєдино. Ви отримаєте свої пояснення, коли ми доберемося на місце — кожен з вас. Але зараз у нас немає на це часу. Домовилися?
— Куди доберемося? — Перепитала Ніккі.
— У Д'хару. Туди скоро увійдуть головні сили Джегана. Я повинен повідомити нашій армії, що у нас немає шансів виграти битву, яка передбачається.
— О, це, безсумнівно, підніме їм настрій, — вставила Кара. — Ніщо не змушує солдата почувати себе краще напередодні битви, ніж вождь, який провіщає, що належить програти битву і загинути.
— Ти хочеш, щоб я збрехав? — Запитав Річард.
У відповідь Кара лише понуро промовчала.
Річард потягнув стулку важких дубових дверей в підніжжі вежі. Всередині вже горіли лампи. Ніккі розчула кроки — хтось квапливо піднімався до них по кам'яних сходах.
— Річард! — Зедд поспішав слідом за Томом, величезним світловолосим д'харіанцем.
Річард призупинився, чекаючи, поки дід добереться до верхніх щаблів, і поверне в просторий кам'яний зал. Зедд підбіг до них, важко дихаючи.
— Річард! Що трапилося? Прибігла Рікка, в страшному поспіху, говорить, що ти від'їжджаєш?
Річард кивнув.
— Вірно, я повинен поїхати. Але це не надовго — я повернуся через кілька днів. Сподіваюся, до того часу ти, Натан і Енн зможете відшукати в книгах щось корисне, щоб впоратися з заклинанням Вогняного Ланцюга. Можливо, ви зможете навіть знайти спосіб вплинути на пошкодження, завдане шимами.
Зедд роздратовано відмахнувся.
— Може, заодно я вилікую небеса від цієї грози? Раз вже я тут!
— Прошу тебе, Зедд, не злися на мене. Я повинен.
— Ну, і куди ж тизібрався? І навіщо?
— Я готовий, лорд Рал, — сказав Том, квапливо входячи в кімнату.
— Мені шкода, — сказав йому Річард, — але ти не можеш піти з нами. Ми збираємося подорожувати в Сильфіді.
Зедд скинув руки до стелі.
— У Сильфіді! Ти намагаєшся переконати мене, що магія не працює, а сам вирішив віддати своє життя в руки магічного створіння? Ти здурів, Річард? Що взагалі відбувається?
