Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗

кого козацтва, яка втілена в картинах «Козацький пі-

кет» (1888), «Козаки в степу» (1891) і в монументальних

панно для Полтавського земського будинку: «Чумаць-

кий Ромоданівський шлях», «Козак Голота» і «Обран-

ня полковником Мартина Пушкаря» (1903-1906).

Українській давнині і народній творчості Василь-

ківський із Самокишем присвятили два альбоми: «З ук-

раїнської давнини» (1900) і «Мотиви українського ор-

наменту» (1912).

Свій образ він залишив нам у картині «Козак Ма-

май» (1911).

Васильківський створив близько трьох з половиною

тисяч картин. Майже всі твори експонувалися у Пе-

тербурзькій академії художеств, у паризьких

Сало-

нах, на художніх виставках у Петербурзі, Москві, Пол-

таві, Харкові, Нижньому Новґороді, Римі. Його твори

є в Петербурзі, Москві, Парижі, Римі, Києві, Полтаві,

Харкові.

Сергій Васильківський, Петро Левченко, Михайло

Ткаченко, Михайло Беркос і Панас Сластіон створили

самобутню харківську пейзажну школу, душею якої

був Васильківський.

Перед смертю він заповів Харківському художньо-

му музею близько 1500 картин, у тому числі 1348 сво-

їх робіт, а також 130 тисяч карбованців на створення в

Харкові великого національного художнього музею.

283

8 жовтня 1917 року Сергій Іванович Васильківський

помер, його поховали на міському кладовищі в Харкові.

На превеликий жаль, більшої частини спадщини

художника зараз не існує. Під час Другої світової вій-

ни понад 1000 його творів згоріло разом із Харківським

музеєм, зникло багато його картин, які перебували в

приватних зібраннях. Нині відомо близько п'ятисот

творів митця.

284

МИКОЛА САМОКИШ

(1860 — 1944)

український живописець-баталіст, графік

Мить зникає і не повторюється.

Правдиво передати її в живопису!

І заради цього забути про все...

Поль Сезанн

Видатний

український

живописець-баталіст і гра-

фік

Микола

Семенович

Самокиш

народився

25

жовтня 1860 року в мі-

сті Ніжині на Чернігівщи-

ні. Батько майбутнього

ху-

дожника

Семен Захарович

Самокиш походив з бідно-

го безземельного

дворян-

ства,

яке Самокиші здобу-

ли у другій половині 18-го

століття, коли їх предок до-

служився до офіцерсько-

го чину. Семен Захарович

служив листоношею в Ромнах,

Хоролі,

Городні,

а

з

1856

року в Ніжині. Він узяв за дружину Марію Дмитрівну

Сіник — дівчину із заможної селянської родини села

Носівка поблизу Ніжина.

Родина, в якій було п'ятеро дітей, жила бідно, але

батько мріяв дати дітям освіту, сподівався побачити

первістка-сина Миколу добре забезпеченим адвока-

285

том. Тому рано пробуджена любов сина до малюван-

ня не знаходила підтримки в родині, і пізніше батько

категорично заперечував проти його вступу до Петер-

бурзької академії художеств.

У дитинстві Микола жив у своїх дідуся Дмитра Іва-

новича і бабусі Марини Іванівни Сіників, яких дуже лю-

бив. Спогади про роки, проведені в Носівці, залишили-

ся в його пам'яті на все життя. Дід знав багато народних

переказів і легенд про героїчне минуле України і часто

розповідав їх онуку. Ці розповіді і побачені в оселі даль-

нього родича діда відставного ротмістра І.Д. Собецько-

го літографії із зображенням баталій, коней, гармат і

прапорів пробудили у вразливого хлопця велике заці-

кавлення до рідної історії, армії і зброї. У своїх спога-

дах Самокиш писав: «Через це у мене вперше з'явилось

бажання малювати війну, коней, гармати, дим і зброю.

Може це був той поштовх, який спрямував мої здібно-

сті в цілком певному напрямку. Я, повертаючись від Со-

бецьких, марив цими картинами і пробував малювати на

клаптиках паперу вугіллям через відсутність олівця».

Коли Миколі виповнилося вісім років, батьки відда-

ли його до Ніжинської двокласної міської школи. На

цей час припадають перші його спроби в малюванні.

У шкільних зошитах з'являється безліч малюнків ко-

ней, яких він дуже любив. У десять років він вступає

до класичної гімназії при Ніжинському ліцеї, де ко-

лись навчалися М.Гоголь і Є.Гребінка.

Малювання в гімназії викладав художник Родіон

Музиченко-Цибульський, який відразу помітив над-

звичайні здібності Самокиша і протягом кількох років

був його наставником.

286

Закінчивши у 1878 році гімназію, Самокиш напе-

рекір батькові поїхав до Петербурґа, щоб вступити до

Петербурзької академії художеств і назавжди присвя-

тити себе мистецтву. Але вступити в Академію того ж

року йому не пощастило, і він рік відвідував її як віль-

ний слухач, наполегливо працюючи над малюнком.

Навчання в Академії (1879-1885) йшло успішно. По-

тяг до батального живопису привів Самокиша до май-

стерні професора Б.Віллевальде. Він високо шанував

його як гарного педагога, добру і чесну людину, але не

сприймав властивої йому академічної умовності, офі-

ціальності, парадності. Самокиша не міг задовольнити

такий напрям, він захоплювався правдивими, глибоко

реалістичними творами. Маючи величезну працездат-

ність, гостру зорову пам'ять, молодий художник ба-

гато малював, імпровізуючи різні бойові сцени, робив

етюди і малюнки з натури.

Під час літніх канікул Самокиш багато малював з

натури на кінних заводах. Привезені з канікул етю-

ди відзначалися великою правдивістю, і він одержу-

вав за них срібні медалі. Одна з його робіт, невеликий

жанровий етюд «Прогулянка» (1883), була придбана

П.М. Третьяковим для своєї галереї.

В Академії Самокиш захопився графікою і досяг

значної майстерності в офорті і малюванні пером під

керівництвом відомого офортиста Дмитрієва-Кав-

казького. Його офорт «Перед ярмарком» був відзначе-

ний Великою срібною медаллю Академії. У 1883 році

12 офортів Самокиша були видані окремим альбомом.

Навчаючись в Академії, Самокиш на все життя под-

ружився з Сергієм Васильківським. «Це була надзви-

287

чайно обдарована людина з душею чутливою до всього

прекрасного, витончений художник, музикант, чудо-

вий оповідач з дивовижно чистим українським гумо-

ром», — писав про нього Самокиш у своїх спогадах.

Вже в першій самостійній роботі «Бій під Малим

Ярославцем у 1812 році» (1884) художник правдиво

відтворив драматизм епізоду бою, героями якого були

рядові солдати. У 1885 році за дипломну роботу «По-

вернення російських кавалергардів після атаки під

Аустерліцем у 1805 році» Рада Академії присудила

Самокишу Велику золоту медаль, звання класного ху-

дожника першого ступеня і право на академічне пенсі-

онерство впродовж чотирьох років за кордоном і в Ро-

сії для подальшого удосконалювання в мистецтві.

У березні 1886 року Самокиш разом із Васильківсь-

ким вирушив у закордонне пенсіонерське відрядження

до Франції. Самокиш захоплювався творчістю фран-

цузького баталіста Невіля. Після закінчення Академії

він мав на меті досягти такої майстерності в живопису,

як у французьких художників. У своїх спогадах Само-

киш писав: «Для мене мій шлях був очевидний. Я праг-