Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗
тербурзька академія художеств надала Орловському
звання академіка, а з 1878 року він став її професором.
Орловський любив рідну українську природу і розви-
вав у своїх земляків, які навчалися в нього, розуміння
особливостей українського пейзажу. Великий ерудит і
блискучий лектор, він змістовно оповідав про пробле-
ми пов'язані з творчою практикою художника-пейза-
жиста і естетикою пейзажу. У педагогічній діяльності
Орловський широко використовував пленерні (живо-
пис на вільному повітрі) досягнення барбізонської пей-
зажної школи й імпресіоністів. Його вихованцями були
видатні українські художники Петро Левченко121, Ми-
кола Пимоненко122, Сергій Васильківський, Костян-
тин Крижицький123, Михайло Ткаченко, Михайло Бер-
кос124 та багато інших.
Розквіт творчості та популярності Орловського при-
падає на восьмидесяті роки 19-го століття, коли були
створені картини «Жнива» (1880), «Стадо у лісі» (1881),
«Туманний ранок у лісі» (1882), «Літній день» (1884),
«Відпочинок у степу» (1884) та інші. Він став «зіркою
першої величини нарівні з Айвазовським», «художни-
ком, який стоїть на чолі нового реалістичного напрямку
в російському пейзажному живопису». Популярність
Орловського пов'язана з використанням кольорових
273
та світлових ефектів, які справляють велике вражен-
ня на глядача. Особливо яскраво проявився кольоро-
вий та світловий прийом в його знаменитій картині
«Березовий гай» (1886). Він майстерно передавав зо-
браження хмар, дощу, туману, денного та вечірнього
освітлення. Цікаві його морські пейзажі «Грозові хма-
ри над морем» (1883), «Віднесений баркас» (1887), «Пе-
ред грозою» (1888) та інші.
Орловський користувався репутацією пейзажи-
ста, який «перевершував інших художників чудовим
знанням природи, могутнім та гармонійним колори-
том, вільним рухом пензля». Його різноманітні за мо-
тивами пейзажі відображають своєрідну красу Украї-
ни та Росії. Він малював картини для аристократичних
салонів Петербурґа та Києва, заміських палаців імпе-
раторської родини, музею Академії художеств.
Орловський брав участь у діяльності Київської ри-
сувальної школи М.Мурашка (1875-1901), яка відігра-
ла велику роль у підготовці українських національних
художніх кадрів. Він був одним із організаторів Ки-
ївського художнього училища (1900-1920).
Його картини експонуються в музеях України, Ро-
сії, Молдови, Азербайджану, знаходяться у приват-
них колекціях.
Орловський кілька разів відвідував Францію. По-
мер Володимир Донатович 19 лютого 1914 року в іта-
лійському місті Нерві. Похований на Лук'янівському
кладовищі в Києві.
274
СЕРГІЙ ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ
(1854 — 1917)
український живописець-пейзажист
Твори Васильківського — це пое-
ми на честь сонця, повітря,
ніжних кольорів України.
Микола Бурачек
Видатний український
художник
Сергій
Іванович
Васильківський,
якого
на-
зивають
співцем
України,
народився
19
жовтня
1854
року
в
місті
Ізюмі
на
Хар-
ківщині
в
родині
службов-
ця
окружної
лікарні
Іва-
на
Федоровича
і
Параски
Урилівни Васильківських.
275
Батько
Сергія
походив
із
старовинного
козацького
роду,
за
молодих
літ
вий-
шов
у
відставку
в
чині
пра-
порщика,
оселився
на
бать-
ківщині, одружився і став працювати писарем. Мати
рано залишилася без батьків і виховувалася в роди-
ні свого дядька, місцевого священика і поета Степана
Александрова. Вона росла із своїм двоюрідним братом
Володимиром Александровим125, майбутнім українсь-
ким письменником і композитором, з дитинства люби-
ла українську пісню і гарно співала.
276
Невеличке місто Ізюм розташоване під горою
Крем'янець в долині річки Сіверський Донець, яка, об-
гинаючи гору, тече степовою рівниною. Тут, у мальов-
ничому і пісенному краю, під впливом батьків Сергій
захопився малюванням і на все життя полюбив укра-
їнську пісню. Він був дуже музикальним, змалку грав
на бандурі, співав пісні, любив слухати кобзарів.
1861 року родина Васильківських переселилася до
Харкова, який був першим університетським містом
на Лівобережній Україні. У Харкові Сергій почав на-
вчатися у гімназії. Вчився добре, багато читав. Книжки
брав у свого дядька, лікаря Володимира Александро-
ва, який мав чудову бібліотеку. У гімназії на обдарова-
ного хлопця звернув увагу вчитель малювання Дмитро
Безперчий126. З 1869 року Сергій починає відвідувати
приватну школу малювання й живопису Марії Раєвсь-
кої-Іванової127.
У 1872 році Васильківський закінчив п'ять класів
гімназії і на вимогу батька вступив до Харківського
ветеринарного інституту. Провчившись рік, покинув
інститут і став працювати молодшим канцеляристом
харківського казначейства. Але довго такої служби не
витримав і менш як через рік залишив її, знову захо-
пившись малюванням. У березні 1875 року їде до Киє-
ва і стає молодшим канцеляристом удільної конто-
ри. В Києві він остаточно вирішив стати художником
і продовжити навчання в Петербурзькій академії ху-
дожеств.
Повернувшись до Харкова, Васильківський, щоб
заробити грошей на подорож до Петербурґа, пішов
у помічники до свого вчителя Безперчого, який най-
277
нявся поновити іконостас у Кам'яній Балці під Чугу-
євом. У лютому 1876 року Васильківський виїхав до
Петербурґа і вступив вільним слухачем до Академії,
а в серпні склав екзамени і став її учнем з живопису.
Його вчителями були Михайло Клодт128 і Володимир
Орловський.
Навчання забирало багато часу, а треба було ще й
заробляти на життя. Васильківський ночами ретушу-
вав фотографічні портрети в ательє Фішера на Невсь-
кому проспекті. Суботніми вечорами академісти збира-
лися у когось на квартирі і обговорювали свої справи,
малювали один одного, читали книжки, сперечалися,
співали пісні. Такі групи складалися переважно із зем-
ляків. Українська група гуртувалася навколо Сергія
