Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗

ликою любов'ю учнів і був для них прикладом невтом-

ної праці.

У період Першої світової війни 1914-1918 років ху-

дожник публікує в журналах окремі рисунки із Захід-

ного і Південного фронтів.

У 1918 році Самокиш виїхав у Крим для лікування.

Громадянська війна перешкодила йому повернутися в

Петроґрад. У цей час він створює ряд картин про бої в

Криму.

З 1921 року Самокиш жив у Сімферополі, де прой-

шло майже все його подальше творче життя. Тут він

викладав рисунок в загальноосвітніх школах, брав

участь у створенні художнього технікуму і викладав

у ньому. У 1936-1941 роках працював у Харківсько-

му художньому інституті професором-керівником

ба-

тального та історичного живопису.

У 1929-1939 роках Самокиш створює серію історич-

них картин і малюнків, присвячених визвольній бо-

ротьбі українського народу на чолі з Богданом Хмель-

ницьким проти польської шляхти. Одночасно працює

294

в галузі книжкової ілюстрації до історичних повістей і

романів українських письменників.

У 1940 році українська громадськість широко від-

значила 80-річчя з дня народження Самокиша. У Хар-

кові відбулася велика ювілейна виставка його творів.

На ній експонували твори, створені художником про-

тягом творчого життя.

18 січня 1944 року, незадовго до визволення Криму

від німецько-фашистської окупації, Микола

Семено-

вич Самокиш помер у Сімферополі.

Він був великим трудівником, чарівною людиною і

найвидатнішим майстром українського батального та

історичного живопису. Про свій потяг до батального

живопису він сказав: «Я вибрав своєю спеціальністю

батальний живопис тому, що вважаю війну величез-

ною трагедією людства».

295

МИХАЙЛО ТКАЧЕНКО

(1860 — 1916)

український і французький живописець

Малюнок і колір нероздільні, усе у

природі забарвлене. Чим більша гар-

монійність кольору, тим точніший

малюнок. Чим більша різноманіт-

ність фарб, тим досконаліша фор-

ма. Увесь секрет колориту у кон-

трастності і співвідношенні тонів.

Поль Сезанн141

Майже все творче життя художника Михайла Сте-

пановича Ткаченка минуло у Франції, де він постійно

жив у Парижі з весни 1888 до літа 1914 року. Його тво-

ри присвячені природі Франції і України, куди він що-

літа приїжджав писати етюди. Свій творчий шлях ми-

тець почав як пейзажист, пізніше захопився морем і

став одним з кращих мариністів свого часу.

Художник народився в Харкові 18 листопада 1860

року в родині прикажчика, який потім служив управите-

лем крамниці однієї з торгівельних фірм міста. Початкову

художню освіту здобув у 2-й харківській гімназії у вчи-

теля малювання Д.Безперчого, а потім у реальному учи-

лищі. Батьки були проти того, щоб син став художником,

але Безперчий переконав їх у покликанні юнака і вони до-

зволили Михайлу залишити реальне училище й поїхати

в Петербурґ складати вступні екзамени до Академії ху-

дожеств. Влітку 1879 року його зарахували вільним слу-

хачем Академії, а у листопаді 1880 року він став її учнем.

296

Педагогами Ткаченка були видатні діячі російської

школи живопису П.Чистяков142, М.Клодт і В.Орловсь-

кий. У Чистякова він навчався рисунку, під керівницт-

вом Клодта і Орловського досяг великих успіхів у пей-

зажному живописі.

Після закінчення Академії Ткаченко тривалий час

підтримував близькі стосунки зі своїм вчителем Ор-

ловським. З Ткаченком в Академії навчалися його зем-

ляки П.Мартинович, М.Самокиш, В.Беклемішев143, С.Ва-

сильківський, П.Левченко, О.Бекетов144, М.Уваров145,

І.Крачківський, К.Первухін. Їх об'єднувала любов до рід-

ної землі і традицій українського народу, вони підтриму-

вали один одного, а в літні канікули часто разом їздили

на етюди в мальовничі місця України.

1886 року Ткаченко одержав Малу золоту медаль за

картину «Під сонцем», яка була відзначена в числі кра-

щих на черговій академічній виставці. За конкурсну

картину «Сільське кладовище» (1887) Ткаченку було

присуджено Велику золоту медаль, а разом з нею і

право пенсіонерської поїздки за кордон. За правилами,

запровадженими у 1879 році, пейзажистам належало

два роки провести за кордоном, а два роки в Росії.

У травні 1888 року Ткаченко виїхав за кордон. Він

вирішив працювати в Парижі, який приваблював до

себе молодих талановитих художників з різних кра-

їн Європи своїми музеями, розмахом і напруженістю

художнього життя. У Парижі відбувався безперерв-

ний пошук нових художніх прийомів передачі реаль-

ної дійсності. Сміливість цих пошуків була невіддільна

від високої художньої культури, створеної попередні-

ми майстрами.

297

Ткаченко порівняно легко звик до нових для ньо-

го умов і почав напружено працювати. З цього часу

Франція стала для нього другою батьківщиною. Він

вивчає багаті паризькі колекції творів мистецтва, ко-

піює картини, пише етюди, компонує. Наприкінці

19-го і на початку 20-го століття в Парижі виникло ба-

гато приватних студій та майстерень, які стали назива-

тися академіями. Серед них популярними були акаде-

мії Кормона, Жульєна, Рансома, Сюіса. Ткаченко зразу

вступив до академії Кормона, яка користувалася успі-

хом у молодих російських і українських художників за

реалістичний рисунок і уважне вивчення натури.

Студію Кормона Ткаченко регулярно відвідував

півроку. Професор Кормон вважав його одним із кра-

щих своїх учнів, цінував його пленерні етюди, ціка-

вився подальшими планами. Через деякий час Тка-

ченко змушений був взятися за виконання копії однієї

з відомих пейзажних картин, що входило в обов'язки

художника на першому році пенсіонерства. Це стало

перешкодою для навчання в студії, але він не поривав

з нею зв'язку і в наступні роки. У цей час художник

створив декілька жанрових картин. Найбільш відомі

з них: «У майстерні скульптора», «Мученик полюван-

ня», «Рибалка». Свої картини він виставляв на акаде-

мічних виставках і вони мали успіх. Картину «У май-

стерні скульптора» (1891) придбав Російський музей

у Петербурзі, де вона зберігається і зараз. Він писав

матері у січні 1892 року: «Майже всі мої літні роботи

я виставляв в академії Кормона і одержав шанобливу

похвалу».

У Парижі Ткаченко зустрів своїх земляків: С.Ва-

298

сильківського, М.Самокиша, І.Крачківського, познай-

омився з художниками О.Боголюбовим146, І.Похито-

новим, А.Харламовим, М.Гриценком147 та іншими. Він

відзразу потоваришував із талановитим художником-

мариністом Миколою Гриценком, який постійно жив у

Парижі і був учнем і помічником першого живописця

Головного морського штабу Росії Олексія Боголюбо-

ва. Творчість Гриценка в маринному живописі ставила

його в один ряд з кращими акварелістами реалістич-

ного напрямку в російському мистецтві другої полови-

ни 19-го століття.

Дружба з Гриценком мала великий вплив на твор-

чий розвиток Ткаченка. Працюючи з ним, він захопив-

ся морем і морським батальним живописом. Вони ра-

зом їздили на етюди на північне узбережжя Франції у

Вьоль. З цієї пори море полонило Ткаченка своєю мо-

гутністю, грою фарб і постійною мінливістю, безкраїм

водяним простором і хвилями з клекочучою піною. Він

не раз працював у Вьолі та в інших місцях французь-

кого узбережжя, їздив до Середземного і Чорного мо-