Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗
Васильківського, Порфирія Мартиновича129
і Панаса
Сластіона130. До неї входили майбутні відомі українсь-
кі художники Петро Левченко, Михайло Ткаченко,
Костянтин Крижицький, Микола Самокиш, Геннадій
Ладиженський131, Михайло Беркос. Особливо приязні
стосунки склалися у Васильківського із Самокишем,
який вступив до Академії у 1879 році. Їх дружба була
тривалою, міцною й плідною.
Ґрунтовна підготовка у Безперчого та Раєвської-
Іванової, старанність і наполегливість давали добрі на-
слідки. Щоосені Васильківський привозив з України
до Петербурґа багато етюдів і начерків, з яких писав
красиво побудовані краєвиди: левади, степ, вибалки із
струмочками і деревами, види на село. Народжував-
ся неабиякий майстер пейзажу з надзвичайно лірич-
ною душею. За ці роботи він одержував медаль за ме-
даллю — спочатку срібні, а потім і золоті. 1884 року
278
за краєвид «Отара в степу. Ранок» Васильківський
одержав Малу золоту медаль, а в листопаді 1885 року
на конкурсі кращих робіт вихованців Академії він за
краєвид «По Донцю» одержав Велику золоту медаль,
звання класного художника першого ступеня і право
на академічне пенсіонерство впродовж чотирьох ро-
ків за кордоном і в Росії. Це було визнання його талан-
ту. Разом з Васильківським такої ж честі удостоїли і
його друга Самокиша, якого визнали кращим молодим
баталістом.
Навесні 1886 року Васильківський разом із Само-
кишем виїхав до Парижа, який вважався столицею
мистецтв. У Парижі завжди були тисячі приїжджих
художників із різних країн. Цілу колонію складали ху-
дожники з Росії, серед них був і його вчитель профе-
сор Орловський.
Працюючи у Луврі і Люксембурзькому музеї, відві-
дуючи паризькі Салони, Васильківський вивчав твор-
чість видатних майстрів живопису. Нове французьке
мистецтво експонувалося у Люксембурзькому музеї,
де його особливо цікавили твори художників-пейзажи-
стів барбізонської школи живопису132 — Руссо133, До-
біньї134, Міллє135, а також картини Мейсоньє136 і Рози
Боннар. У роботах барбізонців він досліджував техні-
ку виконання, прагнув збагнути особливості сполучен-
ня фарб, зрозуміти як одна з них підсилює чи глушить
іншу, придивлявся до характеру мазка. З картини Рози
Боннар «Воли на оранці» він зробив копію для Акаде-
мії. У цій картині художниця чудово передала світло
сонячного дня. Сподобалися йому також віртуозно і фі-
лігранно виконані картини Мейсоньє.
279
У Люксембурзькому музеї Васильківський і Само-
киш познайомилися з українським художником Іва-
ном Похитоновим137, який запропонував землякам по-
їхати разом на південь Франції, побувати на Піренеях,
в Іспанії і там з натури писати краєвиди. Самокиш від-
мовився, а Васильківський охоче погодився працюва-
ти на натурі з таким віртуозним майстром, яким був
Похитонов.
Васильківський і Похитонов побували у приаль-
пійському місті Безансоні, поблизу містечка
Байон-
на на Біскайській затоці, там Васильківський написав
краєвид «Дорога до моря» і картину «Хвиля». З Бай-
онна поїхали в містечко По під Піренеями, а потім на
пароплаві прибули в Іспанію. У Сен-Себастьяні він на-
писав «Панораму Піренеїв» і «Степову долину», що
нагадувала Україну.
У звіті Академії за перший рік свого перебування за
кордоном Васильківський 27 грудня 1886 року писав:
«Вирушивши із С.-Петербурґа в останніх числах квіт-
ня місяця поточного 1886 року, я прибув до Берліна, де
близько двох з половиною тижнів оглядав Кунстлер-
гаус, Національну галерею, затримавши свою увагу
на видатних речах Дюрера, Андрія і Освальда Ахен-
бахів, Е.Люго, О.Брахта, Штурма та інших, і оскіль-
ки ювілейної виставки не було... я поїхав у Париж до
Салону, який складав для мене найбільший інтерес...
Зустрівшись там із вельмишановним професором
В.Д. Орловським, я скористався з його порад та вказі-
вок, які високо ціную й постараюсь виконати їх точно, —
і тепер вивчаю: Коро, Руссо, Міллє, Тройона, Добіньї і
сучасних Ґартіньї, Бретоні та інших, а для відчутного
280
вивчення їх я вирішив зробити кілька невеликих ко-
пій. Закінчивши цю роботу, маю намір вирушити для
написання етюдів з натури...»
Наступного року Васильківський продовжував з
Похитоновим подорож по Франції, побував в Англії,
Італії, Алжирі.
У звіті Академії від 23 лютого 1888 року Василь-
ківський писав: «Я продовжував вивчати видатних
французьких майстрів у Парижі, працюючи в Луврсь-
кому і Люксембурзькому музеях, а також у деяких
приватних галереях, і зробив близько сорока копій з
Коро, Руссо, Добіньї, Тройона, Діаза, Маріля, Шан-
трейля, Ґартіньї, Реньйо, Пелуза, Декатта, Демона,
Віллета та інших. Закінчивши цю роботу, я вирушив
у подорож півднем Франції, був у Піренеях, Іспанії, а
також на півночі Франції — в Бретані, Нормандії, на
острові Джерсі і в Лондоні; результатом цих подоро-
жей є п'ятдесят закінчених етюдів».
У звітах не згадується про поїздку в Дрезден, до
Італії та в Алжир. Художник побував там без дозволу
академічної адміністрації.
На другому році перебування у Франції Васильківсь-
кий наважився запропонувати три своїх етюди паризь-
кому Салону. Експонуватися на цій виставці вважало-
ся не менш почесним, ніж бути учасником Всесвітньої
виставки. Твори до Салону відбирало суворе журі із
славетних французьких художників під головуванням
Мейсоньє. Навіть знамениті майстри мали право пода-
ти одну, у крайньому випадку дві роботи. Васильківсь-
кий подав три своїх етюди, сподіваючись, що хоч один
з них пройде. Журі ухвалило прийняти в Салон 1887
281
року всі три його роботи і надало йому право надалі ви-
ставляти в Салоні без журі будь-яку кількість робіт. Це
означало, що Васильківський став славнозвісним ху-
дожником, його визнав Париж — найбільший худож-
ній центр світу. Такої честі з українських і російських
художників удостоївся тільки Похитонов.
У квітні 1888 року закордонний період пенсіонер-
ства Васильківського закінчився і він виїхав на бать-
ківщину. Після короткої зупинки у Петербурзі він
приїхав до рідного Харкова і останні два роки ака-
демічного пенсіонерства присвятив подорожам по
Україні.
За картини, створені під час пенсіонерського ві-
дрядження за кордон («У Піренеях», «Полювання на
куріпок», «Ранок у Безансоні», «Булонський ліс взим-
ку», «Панорама Піренеїв», «Околиці Сен-Себастьяна»
та інші), Рада Петербурзької академії художеств по-
винна була присудити Васильківському звання ака-
деміка. Але, незважаючи на високу оцінку цих робіт
художньою критикою, французькими і вітчизняними
знавцями живопису, Академія не спроможна була по-
долати академічний консерватизм і не присудила це
звання одному із кращих своїх вихованців.
У наступні роки художник створює у барвах поетич-
ний образ України. Його картини схожі на мудрі опові-
ді про красу природи рідного краю. Вони сповнені по-
езії, їм властиві витонченість кольорових сполучень,
багатство барв, яскрава образотворча мова. Художня
критика називала його роботи шедеврами, піснями та
думами в фарбах. Їх купували любителі, колекціоне-
ри, музеї. До нього прийшла слава співця України.
282
Окрасою галереї українського живопису стала кар-
тина «Козацька левада» (1896). Цей краєвид назвали
портретом ясноокої України.
Васильківський був не лише пейзажистом. В його
творчості присутня й тема героїчної історії українсь-
