Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗
гімназій, університету для підготовки національної ін-
телігенції, яку називав «сіллю землі».
У празький період життя Пулюй вів величезну про-
світницьку роботу, створивши для цього товариство
«Українська громада», де не раз виступав з політич-
ними доповідями. Для матеріальної підтримки сту-
дентів-українців, які навчалися за межами України,
він заснував «Фонд Пулюя», який проіснував до 1939
року. У створенні товариства і фонду йому допомагав
його друг і земляк, видатний вчений, професор і рек-
тор Карлового університету у Празі Іван Якович Гор-
бачевський (1854-1942).
Як член Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка
(Львів), Пулюй видавав українською мовою науково-
популярні книги і статті, розробляв українську термі-
нологію, організовував святкування ювілейних дат ви-
датних діячів української культури.
Його називали «впертим українцем», таким він і
був. Багаторічна невпинна боротьба з австро-угорсь-
кою владою за створення українського університету у
Львові завершилась перемогою Пулюя. Відкриття уні-
266
верситету повинно було відбутися восени 1915 року,
але цього не сталося через початок у 1914 році Першої
світової війни.
Громадсько-політична
діяльність
вченого
була
спрямована на консолідацію національних сил для бо-
ротьби за відродження Української держави. У цій бо-
ротьбі Пулюй був продовжувачем місії гетьмана-емі-
гранта Пилипа Орлика (1672-1742) і віддав їй усі свої
сили й життя. Пулюй, як вчений зі світовим ім'ям,
прагнув привернути увагу Європи до українського пи-
тання, попереджаючи про небезпеку, яка загрожує
їй з боку Росії. З цією метою він пише ряд політичних
праць, що характеризують його як талановитого полі-
тика, який розуміє політичне значення України в су-
часній і майбутній Європі і світі. У 1915 році він видав
німецькою мовою статтю «Україна і її міжнародне по-
літичне значення».
У цій статті Пулюй переконливо довів, що Моско-
вія стала могутньою Російською імперією тільки після
поневолення України. Завдяки багатствам, географіч-
ному положенню території і населенню України Росія
безперервно вела політику загарбання чужих земель
і збагачувалася за рахунок гноблення підкорених на-
родів. Пулюй стверджував, що прагнення Росії до сві-
тового панування створює загрозу для Європи і всього
світу. Тому для користі світової культури і цивіліза-
ції необхідно встановити міцний бар'єр проти руйнів-
ної сили європеїзованого російського монголізму. Для
цього необхідно звільнити духовні сили пригноблених
у Російській імперії народів і прокласти шлях до віль-
ного розвитку їх національного життя, культурної і
267
державної самостійності. Пулюй робить висновок, що
для здійснення цієї великої мети і встановлення три-
валого миру в Європі Україна повинна стати самостій-
ною державою. Незалежна Україна — ключ для миру
в Європі.
За політичні погляди, за бажання бачити українсь-
кий народ вільним і самостійним серед освічених на-
родів Європи ім'я Пулюя було заборонено в Росії, а по-
тім у СРСР. Тепер ім'я вченого зайняло достойне місце
в незалежній Україні.
Помер Іван Павлович Пулюй 31 січня 1918 року у
Празі, де й похований. У пресі повідомлялось, що 5 лю-
того його відспівали о 4-й годині після полудня в капли-
ці Мальвазінка і поховали на Сміховському кладовищі
до того часу, коли будуть умови, які дозволять знайти
йому вічний спокій у рідній землі. Пам'ятні дошки Ве-
ликому Українцю встановлені у Відні і Празі на будин-
ках, де він жив. У селі Гримайлові на Тернопільщині у
1995 році відкрито пам'ятник Пулюю (скульптор Ми-
кола Обезюк). Тернопільському приладобудівному ін-
ституту надано ім'я вченого. 1996 року у видавництві
«Рада» вийшов збірник «Іван Пулюй», куди ввійшли
вибрані праці вченого з фізики і електротехніки, а та-
кож його публіцистичні твори.
268
ВОЛОДИМИР ОРЛОВСЬКИЙ
(1842 — 1914)
український живописець-пейзажист
269
Українсько-французькі
зв'язки
в особах, подіях та легендах
Один із славнозвісних
представників
українсько-
го пейзажного живопису
дру гої половини 19-го сто-
ліття Володимир Донато-
вич Орловський народився
1 лютого 1842 року в родині
поміщика в місті Києві. По-
чаткову художню освіту
здобув у 2-й київській гім-
назії. Його захоплення жи-
вописом помітив
худож-
ник Іван Сошенко119, який
викладав у гімназії малю-
вання.
270
Українсько-французькі
зв'язки
в особах, подіях та легендах
28 жовтня 1860 року директор гімназії Михайло Ча-
лий120 написав листа до Тараса Шевченка, в якому
просив прийняти під свою опіку випускника гімназії
Орловського, який виявив здібності до малювання. До
цього прохання приєднався й Іван Сошенко. З цим ли-
стом Орловський наприкінці 1860 року приїхав до Пе-
тербурґа, де зустрівся з великим українським поетом і
професором Академії художеств.
Строк вступу до Академії вже пройшов, але здіб-
ний молодий земляк сподобався Шевченкові, і він по-
чав давати йому уроки живопису. Тяжко хворий поет
271
за кілька днів до смерті (10 березня 1861 року) реко-
мендував свого учня конференц-секретарю Академії
Ф.Ф. Львову. Переглянувши малюнки Орловського,
Львов без іспитів зарахував його до Академії.
Орловський виправдав надії своїх вчителів. У 1868
році він став художником першого ступеня і отримав
право на подорож за кордон для удосконалювання
майстерності.
У своїй творчості Орловський поєднав академізм із
реалізмом, вніс в умовну академічну схему реалістич-
не зображення природи. Художній метод «нового ре-
алістичного мистецтва» Орловського проявився вже
в його випускній роботі («Вид села Кокоз у Криму»,
«Кримський пейзаж» та інші, 1868), за яку художник
був удостоєний Великої золотої медалі Академії.
У 1869-1871 роках він удосконалював майстерність у
Німеччині, Франції, Швейцарії та Італії. У Парижі його
увагу привернули твори Едуарда Мане (1832-1883),
Альфреда Сіслея (1839-1899), Клода Моне (1840-1926),
Оґюста Ренуара (1841-1919) та інших французьких
художників, які вразили його «рішучою свободою у
фарбах і малюванні». Ці художники виступали проти
офіційного ідеалістичного академізму, протиставляю-
чи йому зображення реальної дійсності. Вони вважа-
ли, що художник повинен змальовувати навколишнє
життя так, як він його бачить та відчуває і утворили
новий напрямок у мистецтві, який дістав назву «ім-
пресіонізм» (від французького impressionnisme — вра-
ження).
Повернувшись з-за кордону до Петербурґа, Ор-
ловський продовжував розвивати свій художній ме-
272
тод, правдиво та поетично передаючи красу рідної
української природи. Він використовував досвід ім-
пресіоністів у правдивому зображенні світлоповітря-
ного середовища, різноманітного стану природи та її
мінливість.
У 1874 році за картини «Перед шквалом», «Болото»,
«У степу», «Вечір», «Сівба», «Зруб лісу», «Піски» Пе-
