Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (электронные книги бесплатно .TXT) 📗
— Ти не маєш права говорити з нами так. Ти не знаєш, які жертви їй довелося принести. Настав час тобі…
— Фрідріх, — сказала м'яко Алтея. — Чому б тобі не приготувати нам чаю?
— Алтея, немає причини, чому ти все повинна пояснювати… Тим більше їй!
Алтея підняла очі і посміхнулася йому:
— Все добре.
— Що пояснювати? — Запитала Дженнсен.
— Напевно, мій чоловік здається тобі різким, але це тому, що він не хоче, щоб я покладала цю ношу на тебе. Він знає, що деякі люди, отримавши від мене знання, йдуть звідси нещасними. — Темні очі Алтеї знову кинулися вгору, на чоловіка. — Зробиш нам чаю?
Лице Фрідріха перекосилося від страдницької гримаси, але він мовчки кивнув.
— Що ви маєте на увазі? — Запитала Дженнсен. — Яке знання? Що ви не договорили?
Фрідріх відійшов до буфету, дістав чайник і чашки і взявся розставляти їх на столі. А чаклунка жестом покликала Дженнсен, показавши, щоб та влаштовувалася на подушці.
23
Дженнсен влаштувалася зручніше на подушці, що лежала перед чаклункою.
— Багато років тому, — сказала Алтея, поклавши стиснуті руки на коліна, — так давно, що ти можеш не повірити, я вирушила зі своєю сестрою в Староий світ, той, що за великим бар'єром на півдні.
Дженнсен вирішила, що до пори до часу буде мовчати про те, що знає про прагнення нового лорда Рала напасти на Стародавній світ. Краще послухати чаклунку, а потім знову спробувати умовити Алтею допомогти.
— Я ходила в Стародавній світ, щоб потрапити в місце під назвою Палац Пророків, — сказала Алтея. Це Дженнсен теж чула від Себастяна.
— У мене є дуже примітивний дар пророцтва. Я хотіла дізнатися, що можна з ним зробити, а моя сестра мріяла дізнатися про способи лікування. Крім того, мені хотілося дізнатися про таких, як ти.
— Я? — Здивувалася Дженнсен. — У якому ж це розумінні?
— Всі нащадки Даркена Рала повинні були бути такими ж, як він. Він, виявивши, що на світ з'явилися необдаровані нащадки, знищував їх. Ми з Латеєю були молоді і повні палкого бажання допомогти тим, хто цього потребував, кого, як ми відчували, несправедливо переслідують. Ми хотіли використовувати свій дар, щоб змінити світ на краще. Хоча ми збиралися вивчати різні речі, причина нашої появи там була однаковою.
Дженнсен подумала, що саме так вона все і уявляла і саме такої допомоги чекала від Алтеї. Але говорити зараз про це було не час.
— А чому знадобилося їхати в Палац Пророків, щоб все це дізнатися?
— Чаклунки там відомі тим, що мають справу з багатьма чарівниками, з різною магією і, що найголовніше, часто пов'язані з цим світом і іншими світами.
— Іншими світами? — Дженнсен показала рукою на дошку із зображенням Благодаті. — Ви маєте на увазі світ мертвих?
Алтея відкинулася назад, на спинку стільця:
— Загалом, так, але не зовсім. Ти розумієш зміст Благодаті? — Алтея дочекалася кивка Дженнсен. — Чаклунки з Палацу Пророків знають про дії дару, про взаємні відносини між світами, про те, як все це поєднується один з одним. Їх називають сестрами Світла.
Дженнсен згадала раптово, що Себастян говорив, ніби сестри Світла зараз з імператором Джеганем. Себастян пропонував Дженнсен відправитися до сестер Світла. Він сказав, що, можливо, вони допоможуть їй. Напевно, вони мають якесь відношення до Світла Творця. Тут їй прийшла в голову ще одна ідея.
— Це має відношення до того, що говорила Латея? Ніби ви можете бачити діри в світах?
Алтея посміхнулася, як учитель, який відчуває задоволення від того, що учень починає робити власні відкриття.
— Це тільки сама верхівка гори. Бачиш, не володіючі даром нащадки лорда Рала — будь-якого лорда Рала за останнє тисячоліття — відрізняються від решти людей. Ви — діри в світі для тих з нас, хто має дар.
— А що це значить — діри в світі?
— По відношенню до вас ми сліпі.
— Сліпі? Але ж ви бачите мене. Латея теж могла мене бачити. Я не розумію…
— Ми не очима сліпі. Ми сліпі з точки зору нашого дару. — Чаклунка махнула рукою в бік вікна. — Всюди знаходяться живі істоти. Ти їх бачиш за допомогою очей — як зараз Фрідріха і ці дерева. Я теж можу бачити, як всі ви, але… — Алтея підняла вказівний палець. — Але за допомогою мого дару я бачу і по-іншому. І з тобою виходить так, що по-іншому, за допомогою дару, я тебе не бачу. І Даркен Рал не міг тебе бачити. Не може цього і новий лорд Рал. Для тих, хто має дар, ти — дірка в світі, невидимка.
Вражена Дженнсен навіть заїкатися почала:
— Але… але… але… це абсолютно не зрозуміло. Він же весь час переслідував мене. Він послав до мене вбивць. В одного з них на аркуші паперу було записано моє ім'я.
— Вони могли шукати тебе, але тільки в самому звичайному сенсі цього слова. За допомогою магії вони виявити тебе не можуть. Його дар щодо тебе сліпий. Йому доводиться використовувати шпигунів, підкуп і загрози, щоб виявити твоє місцеперебування. Якби було інакше, він би послав магічних створінь, і ті розгризли би твої кістки на пил, і з тобою було б покінчено. Для нього це набагато простіше, ніж посилати людей з листочком паперу, на якому написано твоє ім'я.
— Ви маєте на увазі, що для нього я невидима?
— Ні. Я бачу тебе. Я пам'ятаю твоє руде волосся. Я впізнаю тебе, бо знаю твою матір, а ти схожа на неї. Я знаю тебе так, як усі люди взнають і запам'ятовують один одного. Даркен Рал, якби він був живий, міг би упізнати тебе, якби пам'ятав твою матір. А знаючі Даркена Рала могли б розгледіти в твоєму обличчі його риси. Лорд Рал може впізнати тебе самим звичайним способом, як людину без дару. І може знайти тебе звичайними засобами. Але за допомогою магії йому тебе не знайти. Це не в його силах.
Дженнсен, насупившись, задумалася. Мовчала і чаклунка. Фрідріх возився біля вогнища. Нарешті Алтея сказала:
— Коли я була у Палаці Пророків, я познайомилася там з чаклункою на ім'я Еді. Вона приїхала в Старий світ, щоб навчитися новому. Вона була сліпа.
— Сліпа?.. Як же вона подорожувала одна, раз була сліпою?
Алтея посміхнулася:
— Вона бачила за допомогою свого дару, а не очей. Всі чаклунки… взагалі всі люди з даром мають свої здібності. У когось дар сильніший… як сильніший тебе той, у кого більш могутні мускули. Приміром, Фрідріх. Він більш м'язистий. У тебе волосся таке ж, як у всіх людей, але — руде. А у інших — світле, чорне або каштанове. Кожна людина чимось відрізняється від інших. Те ж саме і з даром. Він розрізняється не тільки по своїх аспектах, але і по силі свого прояву. У когось він дуже сильний, у когось слабкий. Кожен з нас індивідуальний. Всі чаклунки унікальні по своїх здібностях.
— А що трапилося з вашою подругою Еді? — Алтея знову деякий час помовчала, розмірковуючи. І сказала:
— Очі в Еді були абсолютно сліпими, але вона навчилася бачити за допомогою свого дару. Дар говорив їй про світ більше, ніж я могла побачити за допомогою очей. Це схоже на звичайних сліпих людей, які привчаються чути краще, ніж я чи ти. Еді проробила те ж зі своїм даром. Вона бачила, відчуваючи найменші іскри від дару Творця, які знаходяться в будь-якій речі навколо нас. Вона бачила саме життя, і більше того: саме Творіння. — Алтея знову помовчала. — І для мене, і для Даркена Рала, і для Еді ти не існуєш. Ти — дірка в світі.
Дженнсен обгорнув незрозумілий жах. Але поступово образ цього жаху став приймати певні обриси. З очей її бризнули сльози.
— Творець дав мені не таке, як у інших, життя? Я існую якимось іншим способом? Я свого роду… чудовисько, так? Мій батько хотів вбити мене, тому що я жахлива за своєю природою?
— Ні, дитино. — Алтея нахилилася і заспокійливо погладила Дженнсен по волоссю. — Я зовсім не це мала на увазі.
Дженнсен відчайдушно намагалася стримати знову підступилу хвилю жаху. Сльози застили їй очі, і обличчя Алтеї було розмитим і нереальним, як діра в світі.
— Я навіть не частина Творіння. Ось чому обдаровані не можуть відчувати мене. Лорд Рал просто хотів позбавити світ від помилки природи, від зла…
