Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (электронные книги бесплатно .TXT) 📗
Дженнсен сіла на п'яти:
— От уже справді, діра в світі!
— У Палаці Пророків я зустрілася з пророком по імені Натан. — Алтея знову помовчала. — І дещо дізналася про свій дар. В основному, наскільки він обмежений. Зрештою, речі, які я дізналася там, стали для мене прокляттям.
— Що ви хочете цим сказати?
— Палац Пророків був створений багато тисячоліть тому. Він не схожий ні на одне відоме мені місце. Унікальні чари оточують палац. Ті, хто потрапляє під їх дію, по-іншому старіють.
— І вас це теж змінило?
— О так!… Це змінює всіх. Для тих, хто живе під чарами, якими оточений Палац Пророків, старіння сповільнюється. За десять чи п'ятнадцять років звичайного житті у Палаці проходить всього рік.
Дженнсен подивилася на чаклунку недовірливо:
— Як таке можливо?
— Світ змінюється. Під час війни три тисячі років тому він багато в чому був іншим. Коли був встановлений великий бар'єр на півдні від Д'хари, чародії були зовсім іншими. У них була більш потужна влада.
— У Даркена Рала теж була величезна сила.
— Ні. Даркен Рал, з усією своєю могутністю, був, у порівнянні з чарівниками минулих часів, ніщо. Вони могли підпорядковувати собі такі сили, про яких Даркен навіть і не мріяв.
— Отже, з тих пір більше не народжувалося чародіїв такої сили?
Алтея відвела погляд убік і відповіла сумним голосом:
— Так, з часів тієї великої війни такі не народжувалися. Навіть звичайних чародіїв народжувалося все менше і менше. Але вперше за три тисячі років один такий з'явився. Це твій зведений брат, Річард.
Дженнсен була вражена. Виявляється, її переслідувач повинен вселяти їй набагато більше страху. Чи варто тоді дивуватися, що мати вбита, що люди Рала буквально йшли по п'ятах Дженнсен? Адже виходить, що нинішній лорд Рал більш могутній і небезпечний, ніж їх батько…
— Оскільки це епохальна подія, деякі з віщунів у Палаці Пророків знали про нього задовго до того, як твій брат з'явився на світ. З приводу Річарда — бойового чарівника — було багато застережень.
— Бойовий чарівник? — Дженнсен зовсім не сподобалося це словосполучення.
— Так. Було багато гарячих суперечок з приводу значення цього пророцтва. Навіть з приводу самого терміну «бойовий чарівник». Будучи в Палаці Пророків, я двічі мала змогу дуже ненадовго зустрітися з пророком Натаном, про якого вже згадувала. З Натаном Ралом.
Дженнсен навіть рот відкрила:
— Натан Рал? Ви маєте на увазі, справжній Рал?
Алтея посміхнулася не стільки спогадам, скільки здивуванню Дженнсен.
— Куди як справжній!.. Владний, могутній, розумний і неймовірно небезпечний. Вони тримали його під замком, за непроникним щитом магії, де він нікому не міг заподіяти шкоди, хоча іноді він все ж примудрявся це зробити. Так, він був справжній Рал. Йому було більше дев'ятисот років.
— Це неможливо! — Вирвалося у Дженнсен перш, ніж вона встигла подумати.
Фрідріх, що підійшов до них хмикнув. Він вручив чашку з паруючим чаєм дружині, а іншу подав Дженнсен.
— Мені майже двісті років, — сказала Алтея.
Дженнсен дивилася на неї мовчки. Звичайно, Алтея виглядала старою, але не настільки ж!..
— Частково через те, що трапилося зі мною і моїм старінням, я і познайомилася з твоєю матір'ю і з тобою, коли ти була дитиною. — Алтея важко зітхнула і надпила ковток чаю. — І це веде нас до того, про що ти хотіла дізнатися, — чому я не можу допомогти тобі чаклунством.
Дженнсен теж приклалася до чашки, потім глянула на Фрідріха, який здавався ровесником Алтеї.
— Вам теж стільки років?
— Ні, — відповів він. — Алтея качала люльку зі мною.
Вони обмінялися тими поглядами, якими зазвичай дивляться один на одного дуже близькі люди. І було видно, що вони розуміють один одного без слів. Це був вид спілкування, в якому відчувалося не тільки хороше знання один одного, але і любов, і повага.
— Я зустріла Фрідріха, коли повернулася зі Старого світу. І після цього ми старіємо разом. Повернувшись, я зайнялася деякими речами. У тому числі і тими, що допомогли тобі.
Дженнсен жадібно втягувала в себе кожне слово чаклунки.
— Саме тоді ви зустріли мою матір?
— Так. Бачиш, я роздумувала на чарами у Палаці Пророків, і в мене з'явилася ідея, як я можу допомогти таким, як ти. Я знала, що звичайне накидання чаклунської мережі на подібних тобі нічого не дасть. Інші намагалися це зробити, але безрезультатно: всі нащадки Рала були вбиті. Я натрапила на іншу ідею: накинути мережу чар не на тебе, а на тих, хто входив у контакт з тобою і твоєю матір'ю.
Дженнсен в нетерпінні подалася вперед, впевнена, що зараз вона підібралася до тієї допомоги, яка їй потрібна.
— Що ви зробили? Якого роду чаклунством скористалися?
— Я використовувала магію, щоб змінити тимчасове сприйняття людей.
— Не розумію… Що ви зробили?
— Ну, я вже говорила, що Даркен Рал міг шукати тебе єдиним способом — використовуючи звичайні засоби. Я зробила так, щоб ті, хто знав тебе, сприймали по-іншому час.
— Все одно не розумію. Як… Що ви могли змусити їх сприймати? Час є час. Алтея нахилилася до неї з хитрою посмішкою:
— Я змусила їх вважати, що ти тільки що народилася.
— Коли тільки що?
— Завжди тільки що. Коли б вони не отримували відомості про тебе, як про дитя, народжене від Даркена Рала, вони сприймали тебе, як новонароджену дитини. Тобі було два місяці, десять місяців, чотири роки, шість років, а вони все ще шукали новонароджену дівчинку.
У цьому сенсі я ховала тебе до шестирічного віку, прямо у них під носом. Всі їх підрахунки збиті на шість років. Саме з того часу вони відраховують твій вік. І до теперішнього часу, всі, хто підозрює про твоє існування, вважають, що тобі близько чотирнадцяти, тоді як насправді тобі двадцять. Дженнсен знову встала на коліна:
— Але ж це може подіяти ще раз. Якби ви наклали зараз закляття, як в дитинстві, воно б подіяло, правда? І вони не дізнаються, що я виросла. Вони не будуть переслідувати мене. Вони будуть шукати новонароджену дитину… Будь ласка, Алтея, зробіть це ще раз.
Краєм ока Дженнсен побачила, як Фрідріх, який сидів тепер на лаві в іншій кімнаті, відвернувся від них. Побачивши, як змінилося обличчя Алтеї, Дженнсен зрозуміла: вона сказала саме те, чого чаклунка очікувала. І сказавши це, попала в пастку.
— Тоді я була молода і вправна у своєму чаклунстві. — У темних очах Алтеї спалахнула іскра. — За тисячі років мало кому вдавалося перетнути бар'єр і повернутися. Мені це вдалося. Я вчилася з сестрами Світла, мала аудієнції у їх аббатиси, у великих пророків. Я могла робити такі речі, які вдавалися небагатьом. Мені було далеко за сто років, але я була все ще молода, в мене був чарівний чоловік, з яким ми щойно одружилися, і він вірив, що я можу пройти до місяця і назад, якщо мені спаде це на думку. — Алтея зітхнула. — Так, мені було далеко за сто, однак виглядала я молодо, і переді мною було ціле життя. Я була мудра за віком, але молода тілом. Я була розумна і сильна в своєму мистецтві. Я була досвідчена і приваблива, у мене було багато друзів і знайомих, які прислухалися до кожного мого слова. — Довгими витонченими пальцями Алтея підвела поділ своєї спідниці, що прикривали ноги.
І Дженнсен відсахнулася від відкрилося видовища.
Тепер вона зрозуміла, чому Алтея жодного разу не встала зі стільця: її ноги були деформованими, криві кістки вкриті сухим нальотом мертвотно-блідої плоті, так, ніби вона померла багато років тому, але їх не поховали, тому що все інше залишалося живим.
«Як же ця жінка не кричить від постійних страждань!», — Подумала приголомшена Дженнсен.
— Тобі було шість років, — сказала чаклунка цілком спокійним голосом, — коли Даркен Рал, нарешті, виявив, що я зробила. Він був дуже винахідливий чоловік. І, як з'ясувалося, набагато більш проникливий, ніж молода чаклунка ста з гаком років від роду. У мене часу вистачило лише на те, щоб попередити свою сестру й матір. А потім він схопив мене.
