Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (электронные книги бесплатно .TXT) 📗
— Як це сталося? — Запитала Алтея.
— Врешті-решт вони напали на наш слід.
— Напали на ваш слід? — Брова алтеї піднялася вгору. — Хто?
— Д'харіанські солдати. Люди лорда Рала! — Дженнсен відкинула поли плаща, показуючи господарям руків'я ножа. — Це належало одному з них.
Алтея уважно подивилася на ніж, потім перевела погляд на обличчя Дженнсен.
— Мені так шкода, дорога!
Дженнсен кивнула:
— Але я повинна попередити вас. Я ходила до вашої сестри Латеї…
— Ти бачила її перед тим, як вона померла?
Дженнсен здивовано подивилася на чаклунку:
— Так, бачила.
Алтея з сумною усмішкою похитала головою:
— Бідна Латея!.. Як вона жила? Я маю на увазі, вона добре жила?
— Не знаю. У неї був гарний будинок, але я бачила її дуже недовго. У мене склалося враження, що вона жила одна. Я пішла до неї, тому що мені потрібна була допомога. Я згадала, як мама згадувала ім'я чаклунки, яка колись допомогла нам, але, гадаю, я переплутала імена. І в результаті пішла до вашої сестри. Вона навіть не захотіла зі мною розмовляти. Вона сказала, що нічого не може зробити, що саме ви в ті часи допомогли мені. Ось чому я прийшла сюди.
— Як ти добралася? — Запитав Фрідріх, вказуючи на стежку перед будинком. — Ти, мабуть, збилася зі шляху?
— Я прийшла іншою дорогою. Через озера. Тепер навіть Алтея насупилася:
— Але там немає дороги.
— Ну так, стежки там немає… Але я пройшла.
— Ніхто ніколи не приходив з того боку! — Алтея насупилася ще більше. — Там є істоти, які охороняють ті місця.
— Я знаю. Я натрапила на величезну змію…
— Ти бачила цю змію? — Швидко запитав Фрідріх. Дженнсен кивнула:
— Я випадково наступила на неї. Вирішила, що це корінь. Мені довелося несолодко, і я навіть викупалася у воді.
Господарі, вражені, дивилися на неї так, що Дженнсен занервувала.
— Справді? — Сказала Алтея таким голосом, наче не дуже повірила в цю змію, і махнула рукою. — Але тобі напевно повинні були зустрітися і інші істоти.
Дженнсен перевела погляд з Фрідріха, який все ще зачудовано дивився на неї, на Алтею:
— Я не бачила нікого іншого, крім змії.
— Змія ця — не просто змія, — сказала Алтея, знову відмахуючись рукою від відомостей про страшну тварюку, немов це було щось незначне. — І там є дійсно небезпечні речі. Ті, які нікого не пропустять. Нікого!.. Як же, ім'ям Творця, ти змогла пройти повз них?
— Якого роду речі?
— Зачарованого роду речі, — похмуро сказала Алтея.
— Прошу вибачення, але я не бачила нічого. Тільки змію. — Дженнсен насупилася і подивилася в стелю. — Хоча… я помітила щось у воді.
— Рибу, — посміхнувся Фрідріх.
— І в заростях… Я бачила якісь істоти в заростях. Ну, тобто… явно я їх не бачила, але зарості ворушилися, і я розуміла: там щось є. Але вони там так і зачаїлися.
— Ці істоти, — сказала Алтея, — не таяться в заростях. Вони нічого не бояться. Вони ні від кого не ховаються. Вони повинні були вийти із заростей і розірвати тебе на частини.
— Н-ну… Я не знаю, чому вони цього не зробили, — сказала Дженнсен і подивилася у вікно, на нерухому воду, смутно помітну під переплетенням виноградних лоз.
Вона раптом з жахом подумала про те, що треба буде повертатися. І відчула роздратування від безглуздого розмови з чаклункою про те, що відбувається на болоті. Життя Себастяна під загрозою, а вони тут базікають!.. Зрештою, вона пройшла через болото, і значить, це не настільки неможливо, як намагаються переконати її ці двоє.
— Чому тоді ви живете тут? Я хочу сказати, якщо ви так мудрі, чому живете на болоті зі зміями?
Брови Алтеї піднялися вгору.
— Я віддаю перевагу змій без рук і ніг.
Дженнсен зітхнула і повернулася до початку розмови:
— Алтея, я прийшла сюди, тому що мені необхідна ваша допомога.
Алтея хитнула головою, наче не хотіла слухати:
— Я нічим не можу допомогти тобі.
Дженнсен була вражена тим, що її прохання відкидають з ходу.
— Але ви повинні!
— Повинна?.. Насправді повинна?
— Будь ласка, ви ж допомогли мені раніше. Мені знову потрібна ваша допомога. На цей раз лорд Рал підійшов зовсім близько. Я вже кілька разів ледве-ледве врятувалася від його людей. Я не збагну, що мені ще зробити. Я навіть не знаю, чому для мого батька так важливо було вбити мене.
— Тому що ти його нащадок, якому не дано дару.
— Ось саме. Ви тільки що назвали причину, яка нічого не пояснює. Я не маю дару. Що ж за погрозу я можу представляти? Якщо він був могутнім чарівником, якої шкоди я могла завдатити йому? Чому він хотів убить мене?
— Лорд Рал вбиває своїх нащадків, коли виявляє, що вони не мають дару.
— Але чому? Вбивство — результат, а не причина. Повинна існувати якась причина. Якби я знала її, я б могла зміркувати, що робити.
Алтея знову хитнула головою:
— Я не знаю. Навряд чи лорд Рал прийшов би сюди і став обговорювати зі мною цю причину.
— Коли я зустрілася з вашою сестрою, вона не захотіла допомогти мені. Потім я повернулася, щоб знову поставити їй запитання, але вона була вбита тими ж людьми, що переслідують мене. Вони, мабуть, боялися, що вона мені розкаже щось важливе, тому її і вбили. — Дженнсен пригладила волосся. — Я дуже співчуваю вам через вашу сестру, правда! Але хіба ви не бачите, в чому справа? Ви ж теж у небезпеці через те, що вам відомо.
— Звідки тобі знати, чому її вбили? — Було видно, що Алтея посилено розмірковує. — Ти помиляєшся, вважаючи, ніби вона щось знала. Вона ніколи не мала до всього цього ніякого відношення. Латея знала менше мене. Вона й уявити не могла, чому лорд Рал хотів зжити тебе з поверхні землі. Вона не могла б тобі нічого розповісти.
— Добре, — переконано сказала Дженнсен. — Нехай він вважав, що ті з нас, хто народився без дару, є людьми нижчого сорту, а то й просто марні. Нехай він хотів знищити нікчемне сміття, так би мовити… Але чому ж тоді його син, мій зведений брат, також хоче вбити мене? Я не могла нашкодити батькові, не можу я нашкодити і синові, проте Річард підсилає до мене кводи.
Алтею, схоже, слова Дженнсен не переконали.
— Ти впевнена, що це зробили люди лорда Рала? Камені мені це не показали…
— Вони прийшли в мій будинок. Вони вбили мою матір. Я їх бачила… Мені довелося вступити з ними в сутичку. Це були д'харіанські солдати. — Дженнсен витягла ножа з піхов і простягнула вперед руків'ям чаклунки. — В одного з них було це.
Алтея глянула на зброю таким поглядом, ніби перед нею виявилося щось мертве. І нічого не сказала.
— Чому знадобилося лорду Ралу вбивати мою матір? Чому Дім Ралів не дозволяє мені жити?
— Я не знаю відповіді. — Алтея здійняла і опустила руки. — Пробач, але це правда.
Дженнсен впала перед господинею на коліна:
— Алтея, ну будь ласка… Навіть якщо ви не знаєте відповіді, мені все одно потрібна ваша допомога. Ваша сестра не схотіла допомогти мені, вона сказала — тільки ви здатні. Вона сказала, що тільки ви здатні бачити діри в світі. Я не знаю, що це означає, але знаю, що це має відношення до чаклунства. Прошу вас, мені потрібна допомога!
Чаклунка виглядала здивованою.
— А що ти хочеш, щоб я зробила?
— Сховайте мене. Як ви зробили, коли я була маленькою. Накладіть на мене чари, так, щоб солдати не знали, хто я і де мене можна знайти. І тоді вони не зможуть переслідувати мене. Я просто хочу, щоб мене залишили в спокої. Мені потрібне закляття, яке сховає мене від лорда Рала. — Дженнсен стиснула руки. — Але це ще не все. Мені необхідно допомогти другу. Мені потрібно таке закляття, щоб я могла повернутися в Народний Палац та визволити його звідти.
— Кого визволити? Що ти маєш на увазі? Як його ім'я?
— Його звуть Себастян. Він допоміг мені, коли підіслані бандити вбили матір. Він врятував мені життя. Він привів мене сюди. Ваша сестра сказала, що ми зможемо дізнатися у Палаці, де вас знайти. Він пройшов зі мною весь шлях і допоміг мені сюди дістатися. Ми пішли до Палацу, щоб знайти Фрідріха, тоді я б дізналася, де ви живете… Але поки ми були там, охорона схопила Себастяна. Вони напевно будуть допитувати його. Він допомагав мені, і це моя вина, що він потрапив в біду. Будь ласка, Алтея, мені необхідна ваша допомога. Мені потрібно закляття, щоб я могла повернутися і звільнити Себастяна. Алтея недовірливо розглядала її.
