Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗

(Чехія), Ференц

Кемень (Угорщина), генерал Віктор Балк (Швеція).

У 1900 році Бутовський пішов у відставку з посади

члена МОК, запропонувавши замість себе від Росії дві

кандидатури на вибір: князя Сергія Білосельського-

Білозерського та графа Георгія Рібоп'єра. Президент

МОК Кубертен, для якого його соратник був великим

авторитетом, затвердив одразу обох і вони входили до

складу МОК з 1900 до 1908 року.

Після завершення повноважень члена МОК Бу-

товський і далі активно працював на ниві фізичного

виховання та спорту. Він брав участь у Третьому Між-

народному Олімпійському конгресі в Брюсселі (1905),

був учасником міжнародних конгресів 1910 року в Па-

256

рижі з проблеми шкільної гігієни та Брюсселі з про-

блеми фізичного виховання та спорту в школі.

Бутовський вважав, що «навчати фізичних вправ

може тільки людина, яка сама вміє їх виконувати».

Тому він багато років домагався створення спеціаль-

них навчальних закладів із фізичного виховання та

спорту, в яких би готували професійних педагогів. І за-

вдяки його зусиллям у 1909 році була створена Голов-

на гімнастично-фехтувальна школа в Петербурзі, яку

згодом реорганізовано у Військовий інститут фізичної

культури та спорту.

Бутовський чимало зробив для пропаганди олім-

пійських ідеалів в Росії, зокрема в Україні. Він прагнув

створити Національний Олімпійський Комітет Росії,

але уряд Російської імперії довгі роки був байдужим

до цієї ідеї. Створити ж Національний Олімпійський

Комітет України в ті часи, коли Україна була провін-

цією Росії, взагалі було неможливо.

Час спливав і старіючий генерал відійшов від ак-

тивної громадської і спортивної діяльності. Він май-

же весь час проживав у родовому маєтку на Полтав-

щині, в Україні, яку щиро любив. Тут він написав свої

спогади «В родном гнезде. Летопись рода Бутовских»,

в яких писав, що Україна дала йому на весь вік «за-

пас фізичної і духовної наснаги» та виплекала любов

до рідного степу, за яким він «довго потім тужив, відір-

ваний від домівки подальшою службою». Він сподівав-

ся, що колись і про нього згадають нащадки.

Його сподівання здійснилися. В суверенній та неза-

лежній Україні у 1990 році був створений Національ-

ний Олімпійський Комітет (НОК України), і з цього

257

часу стало можливим вільно та самостійно на основі

національних традицій розвивати фізичну культуру

і спорт. Українські спортсмени з успіхом розвивають

олімпійський рух згідно з Олімпійською хартією.

Помер Олексій Бутовський у 1917 році в Петроґраді

(тепер Петербурґ), де й похований. Наукова спадщина

талановитого українця налічує близько 70 праць з фі-

зичного виховання та олімпійського спорту.

У 1994 році під час проведення Ігор доброї волі в Пе-

тербурзі Олексію Бутовському було відкрито пам'ят-

ник — одночасно з пам'ятником П'єру де Кубертену.

Відзначаючи 110-у річницю відродження Олімпійсь-

ких ігор, Полтавське обласне відділення НОК України

видало довідник «О. Бутовський — апостол олімпійсь-

кого руху» і 14 жовтня 2006 року урочисто відкрило

своєму земляку пам'ятник біля стадіону «Ворскла» в

Полтаві.

258

ІВАН ПУЛЮЙ

(1845 — 1918)

український фізик, громадський діяч

Нема більшого гонору для кож-

ного чоловіка, як берегти свою

національну честь та без наго-

роди вірно працювати для добра

свого народу, щоб забезпечити

йому кращу долю.

Іван Пулюй

Великий українець Іван

Пулюй відомий своїм спів-

вітчизникам із 1995 року,

коли в Україні відзначали

150-річчя з дня його народ-

ження. Чим прославилася

ця людина, чому тривалий

час про нього не знали на

Батьківщині? Іван Пулюй—

один з видатних вчених і

громадських діячів другої

половини 19-го — початку

20-го століття. Володіючи

енциклопедичними

знання-

ми, обдарований розумом,

працьовитістю і упертістю при

досягненні

мети,

він

як

фізик і електротехнік збагатив світову науку епохаль-

ними відкриттями і винаходами і став символом тала-

новитості української нації. Іван Пулюй — один із тих

патріотів України, чиє життя стало прикладом для при-

259

йдешніх поколінь. Довгі роки його ім'я було заборонено

в Україні, тому що при житті його суспільно-політична

діяльність була спрямована проти російського самодер-

жавства, а після смерті він став ворогом радянського то-

талітарного режиму через свою публіцистичну спадщи-

ну, спрямовану на боротьбу за незалежність України.

Іван Павлович Пулюй народився 2 лютого 1845 року

в селі Гримайлові, нині Тернопільської області. Його

батьками були Павло (1820-1893) і Оксана (1823-1882)

Пульгуї. У 1881 році Іван змінив прізвище Пульгуй на

Пулюй. У родині Пульгуїв любили українське літера-

турне слово, читали вголос «Енеїду» І.Котляревського,

альманах «Русалка Дністровая» (1837) з українськими

народними піснями і творами М.Шашкевича, Я.Голо-

вацького та І.Вагилевича. У подальшому він читав тво-

ри П.Куліша, М.Костомарова, Т.Шевченка та інших

українських письменників, які ще за молодих літ за-

клали в ньому духовне начало національної самосвідо-

мості. Особливо запали йому в душу «Енеїда» І.Котля-

ревського і «Кобзар» Т.Шевченка.

У 1856 році Пулюй вступив до Тернопільської гім-

назії, де, крім української і польської, вивчав німець-

ку, латинську, старогрецьку і староєврейську мови. У

гімназії він став одним із засновників таємного гуртка

«Громада», в якому гімназична молодь вивчала укра-

їнську історію, культуру, плекала національну свідо-

мість. Після закінчення у 1864 році гімназії Пулюй ви-

рішив продовжити освіту. Тоді батьківщина Пулюя

Галичина перебувала у складі Австро-Угорської імпе-

рії, кращим навчальним закладом якої був Віденський

університет. Юнак мав такий великий потяг до знань,

260

що з 5 ґульденами117, отриманими від батька на доро-

гу, пішки пройшов півтори тисячі кілометрів від рідно-

го села до Відня.

Восени 1864 року Пулюй вступив на богословський

факультет Віденського університету. Вивчаючи богос-

лів'я, вирішив перекласти із старогрецької українсь-

кою мовою «Молитовник». У цій праці він , як укра-

їнець, керувався насамперед національною ідеєю,

бажаючи дати своєму народу молитви рідною мовою.

У 1867 році Пулюй організував студентське культур-

но-пропагандистське товариство «Січ», головною

ме-

тою якого була протидія акціям польського і російсь-

кого товариств, які поширювали несхвальні чутки про

українців. 1869 року він закінчив богословський фа-

культет, став греко-католицьким священиком і підго-

тував до друку «Молитовник».

Бувши

студентом-теологом118,

Пулюй

захопив-

ся природничими науками, відвідуючи лекції з мате-

матики,

фізики та астрономії. Вирішивши поглиби-

ти свої знання в цих науках, вступив на філософський

факультет, де вони вивчалися нарівні з гуманітарни-

ми дисциплінами. Незабаром фізика і математика за-

хопили його розум і душу. У студентські роки він пе-