Архе - Дереш Любко (книги онлайн бесплатно .TXT) 📗
під старими дверима зі стопленим дзвінком, поруч із яким хтось (гаразд, гаразд - він) надряпав:
тут і зараз
Він дзвонить тричі.
З-за дермантину чути човгаючі кроки.
-Хто?
-Я.
- Не гони біса. «Я» бувають різними. Пароль!
- «Антиодуд рятує світ».
Молодший Коклюш, бідака-енурезник Олег, обережно прочиняє двері на ланцюжку.
Побачивши, хто там, впускає
228
маестро до барлогу. Перед тим, як зачинити, визирає з дверей і перевіряє, чи
за маестром не тягнеться якийсь хвіст.
У хлопців, здається, триває ніч. Він заходить з коридора до кімнати, і тут же
по горлянці шмагає пряний дух маконхе.
Брати сидять у продимленій темряві і слухають чорний гул27. Атмосфера в
кімнаті нагадує закриту вечірку на урановій шахті на глибині 600 метрів. На
голові у концептуалістів - спелеологічні ліхтарики, в Сашка синій, в Оле-жика
- червоний.
Із самого ранку треш-концептуалісти шмалять дур. Обидва вже опромінені
настільки, що світяться. Маестро падає в образ і вітається:
- Доброго ранку, риб'ята! Ви тут, бачу, наркотики курите? - маестро стає в
позу і артистично декламує: - Душа нє стоіт ні гроша, когда ісполниться
прогноз, і потрєбітєль гашиша пріобрєтьот туберкульоз...
Сашко підіймає зад зі скрипучої тахти, застеленої цератою, і тисне маестрові
ґраби. По маестровому обличчю плигає синій зайчик. Сашко простягає маестрові
пластикове кільце з ліхтариком. Маестро закладає його на голову і вмикає: ще
один червоний промінь.
- Ми графік ломимо, - каже Сашко і киває головою.
- Ми тепер люди без часу, - додає Олег, винуватець того, що тахта застелена
целофаном. - Учора в обід закінчили новий проект...
27 «Чорний гул» - різновид dark ambient, характерний довгими композиціями, що
створюють в уяві слухача затемнені пустельні ландшафти. Низьке, протяжне, монотонне завивання, яке здатне викликати глибокі зміщення у свідомості
слухача. У Львові жанр представлений проектом Mr.Mute & The Bad Trip Orchestra (В.Романош, О. і О.Кашлкжи, А.Давихам). Пан Німий (також: Німий
озон, Ом Нічийний) - колективний міфологічний образ серед шанувальників dark ambient. Існує повір'я, буцім людина, яка глибоко проникає у «чорний гул», на
певний час втрачає дар мови. Також стан «чорного гулу» описується як «ніч і
вітер»: практично повна відсутність базових психічних орієнтирів (відчуття
положення у просторі, меж фізичного тіла, розчинення кордонів суб'єктивної
дійсності), спрощення (зникнення) ряду ідей екзистенційно-чуттєвого характеру
(буття-небуття, звук-тиша) тощо.
229
- ...називається «ICO 54467 A»...
- ...ну, там про іржавий екскаватор. Ми замікшували потужні гітарні рифи і
наклали на них крупним планом кадри гусениць, болтів, вмерзлий в землю ківш -
таке. А потім камера від'їжджає, і видно цілу махіну тої залізяки. Потім
знову крупним планом камера напливає на бортовий номер, і хрипкий голос
ричить: «І! Ес! О! П'ять-чотири! Чотири-шість! Сім! А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!»
- ...Так-от: закінчили ми його біля обіду. А до того часу п'ятдесят шість
годин не спали.
- Депривацією сну займалися, - знову підвертає слівце Олег. - Сам знаєш: знімали, цифрували, мікшували, рендерили, в'ючили... До речі, запрошуємо на
презентацію.
- Он як? Презентацію?
- Ну ясно! Сьогодні, у нас на даху. Концерт сферичної шумової музики. Це така
нова фіха: ми з Сашком продовжуємо тему, буцім underground себе вичерпав, а
натомість почався upperground. Тільки допоможеш нам із drum-машинкою, гаразд?
Маестро беззаперечний. Куляста музика - це супер.
- Коротше, Олег! - каже Сашко. - Потім йому розкажемо. Дай я закінчу.
Значить, так-во, Квант. Слухай далі. Прокинувся я - на дворі перша ночі.
Розбудив Олега, сходили з ним на крапку, прикупили фіміаму, закинулися
трамадолом, шоби в горлі не дерло, і воскурили собі. Сидимо, дивимося, шо ми
там наапґрейдили про той екскаватор, аж тута на тобі - дзвінок у двері. Ми з
Олегом на таких причандалах ціпеніємо, як заціп'янілості в музеї, думаємо -
піздєц, мєнти прийшли! Але чуємо - пароль видзвонили. Так це, виявляється, приходять Вано Романош із Курсантом і приносять до нас трьох чуваків, ледве
теплих.
- Серед чуваків, між іншим, одна чувіха...
- Не перебивай. Кладе Вано їхні тіла у нас на підлогу і каже, може, вони у
вас позависають, це, мовляв, приїхали друзі з Омська, в'юнком трохи
передознулися...
- Квант, а шо, Омськ - це хіба Росія? - знову перебиває Олег.
- О, це вже Внутрішня Монголія. Сама назва яка трансцендентна - Омммммммм...
ск.
- ...то ми з Олегом, значить, поселили їх у нашому лабіринті. Шо нам, шкода?
Вони ще, правда, звідти не вибралися. Як не знайдуть дорогу у вітальню до
обіду, організуємо рятувальну експедицію.
- На пошуки друзів з Омська, ..... підтвердив Олег. -
Прикинь, лазити накуреним по нашій квартирі - як би ти це назвав?..
- Камікадзе-експірієнс, - підказує Сашко. - Стопудово. Можна шоу
організовувати.
Маестро делікатно притуляє до вуст бульбулятор і робить неслабу (як на таку
ранкову пору) тягу. У цей момент Олег і Сашко замовкають у пошані. У світлі
червоно-синіх променів дим із ковпачка в'ється, наче сім'яна рідина морської
зірки з безодень океану. Маестро повертає бульбік і жестом спонукає
продовжувати. У голові тріщить лічильник Гейґера. Під нігтями німіє час.
- Слухай, які дальше малімони були! Поселили ми в себе тих омців. Вони, бідаки, такі вже пропацючені були, такі розпенцачені, шо ледве на ногах
трималися. То зразу ж спатки лягли.
- Точніше, ми з Ваном перетягли. А Курсант тільки стояв і свою шапку-вушанку
рукою притримував.
- ...я тій дівчинці свого коца дав, того, шо з моржом...
- Та не перебивай. Повертаємося на канапу, покурили ше. Аж тут сумніви
починають брати: були ті омці направду, чи то загрицало нас наніц. І тут нас
як не висадить, як не дойде! Думаємо: ніх-х-хуя собі накрило нас - вигнали
собі, буцімто серед ночі приїхали якісь хіпаблуди з Омська! Але йти у
лабіринт ше раз, провіряти - знаєш, як страшно? Там привид ходить. Ну, ми
давай, шоби страх прогнати, вирішили діафільми дитячі через діапроектор
дивитися. Ми, як малі були, нам тато їх дофіґа накупив. Дивимося перший
діафільм, «Лисичка-сестричка».
- А ми якраз Хєндрикса, блін, minimal dub remix поставили... Самі зварганили!
230
231
- ... і врубали «Foxy Lady»! I тут, курва, до нас доходить, що діафільм
абсолютно лягає на музику - один до одного! Уявляєш собі таке? Ніби кліп на
замовлення! Ну та добре. Поміняли ми музику, гадали, на душі проясниться.
Поставили собі шось стареньке, з патефончика. Сидимо, слухаємо, діафільми
дивимося, нерви заспокоюємо. А музика чимраз драматичніша, напруга
наростає... Аж тут Олежик як не СКРИКНЕ!!! - імпульсивно вигукує Сашко, і
маестро підстрибує на тахті від несподіванки.
- ...Як не СКРИКНУ!!! - емоційно підтверджує Олег, і маестро здригається
знову. - Я ж дивлюся, а там!.. Там таке, шо... Сашко, покажи йому, бо не
повірить.
Сашко перемотує плівку назад до пам'ятного кадру. Маестро бачить на ньому
товстуна-бая, що розвалився на подушках і прислухається до якогось підозріло
носатого нувориша. За вікном келії рясніє східними зорями ніч.
.- А тепер гоп-ля! - Сашко перевертає діапроектор догори дриґом, і в маестро
самого від несподіванки та міцної бамбалачі перехоплює подих. Біло-червоний
смугастий халат бая і зорі за вікном утворюють автентичний американський
прапор, а тінь носатого аксакала - контури СРСР.
- Заколот? - коротко цікавиться маестро, вмить прогледівши глибини всіх
