Тереза та парабола - Дереш Любко (книги читать бесплатно без регистрации TXT) 📗

Любко Дереш

Тереза та парабола

Терезка думає закрапатися

Сонечко семикрапкове (також знане в деяких колах як Coccinella septempunctata) своєю появою десь між пермом і тріасом створило справжню архаїчну сенсацію. Воно вилізло з-за обрію бруньки на самісінькому чубкові дерева гінкго, вказуючи білими цятками в керунку палаючого оранжем заходу. В цю секунду тріумфу сонечко видавалося сяючою планетою, що затулила сонце. На півкулі маренового в чорну горошину панцира лищали неозорі хітинові бліки. Сонечко завмерло на тлі велетенського диска сонця і вмиротворено заворушило вусиками.

Так на світ, необов’язковим транзитом, з’явилося сонечко, найгармонійніша серед присутніх на планеті істот. І хоч у реальності, доступній нашому сприйняттю, сонечка проводять всього шосту частину відведеного їм часу, саме вони підтримують у людині первинне відчуття спокою та злагоди зі самим собою. Тим не менше, у світовій свідомості образ сонечка так міцно пов’язаний із епохою праящерів, що й досі, при вигляді цього милого, щокастого малюка згадуються паркість світагнків та велетенські стовпи динозаврячих ніг.

Спостерігаючи за праісторичним сходженням сонечка на вістря зажухлої травини, Терезка з певною заздрістю зрозуміла, наскільки добре чуєшся, коли в тебе на спині така гладка півкуля, а на ній — чорні цятки. Це ж умерти можна з радості.

Лускатий циліндр попелу з тріском відлупився від тліючої цигарки і впав десь у траву. Тереза напружила погляд і сфокусувала його на жевріючому кінчику, що сам собою тягнувся до фільтра. Вона перевернулася на спину, затягнулася й пустила дим у небо серпня.

Що б могла Терезка розповісти про саму себе, якби не її наплечник? Нічого. Вона не вміла перескакувати язиком зі слова на слово так швидко, як це вдавалося Бубі. Не кажучи вже про той пафос Єгови, з яким ронив слова Антон.

Легко переносила тільки товариство себе та маленьких дітей.

Ну і ворон. Ці птахи (як перші, так і другі) дивилися на світ спокійними, тверезими очима свідомих себе власників крил. Деколи навіть здавалося — їх очі світяться.

Але це вже літературщина.

Заглядати в чужі сумки цікаво. А Терезчина сумка була збіговиськом таких цікавинок, яким міг позаздрити будь-який монтер-електрик (як пригадуєте, ці люди свого часу носили зі собою один із найцікавіших наборів інструментів у світі). При зіткненні з вмістимим її затертого, запацьканого бузковим наплечника мова дає задній хід. Ця дівчинка — зразок випередження часу, коли ще не існує відповідних мовних конструкцій, які б переконали “здоровий глузд” у цілком закономірному поєднанні таких елементів.

Тепер коротко:

Стетоскоп. Ксерокопії підручника з геометрії. Компас. Люстерко. Засохла живиця. Пляшечка біла і пляшечка жовта. Жменя слимакових мушель кольору бірюза (у темряві мушельки світяться, не знати чому).

Навіщо, питається? Навіщо це тобі, мишко? Чи ти здуріла?

Терезка була найхоробрішою дівчинкою на світі. Це по-перше.

Вона була завбільшки з лилика, гаряча і прозора, з бровами, що нагадували вуса шовкопряда кульбабкового (Lemonie taraxaci). По-дуге, вона постійно думала, що є боягузкою; вона важила сорок дев’ять кілограмів і мала худі ноги.

Терезка була ласою до ніяковінь. Терезці видавалося, що ніяковіння — найдотепніший спосіб переконати співрозмовника, буцім її направду ставить у тупик сказане. Наче її це торкається.

Ви будете сміятись, але кожного разу, коли вона вдавала, буцім ніяковіє, губить слова чи втрачає думку, їй просто робилося ліньки пітримувати цю нав’язливу галюцинацію.

Терезка, найхоробріша дівчинка на світі, любила дітей і мріяла стати вихователькою в дитячому садочку. Діти, принаймні, бачили щось нове. Всі дорослі, яких вона знала, були сліпими, наче мертві канарки. Дорослі, на їхнє ж переконання, вже побачили все.

(Локомотив. Колготи. Вулканізація. Це слова, якими люди повинні були назвати квітки. Так вважала Терезка.)

Це літо було для неї найтихішим літом у її житті.

Зранку вона снідала салатом із залитого олією, посоленого цвіту настурцій і хлібом із маслом та сиром. Запивала чаєм. Дві ложки цукру. П’ять обертів ложки в горнятку (за годинниковою стрілкою).

Включала голосніше радіоколгоспника — їй подобалося, як від холодних ранкових стін кухні відбивається голос диктора, такий самий, як і в дитинстві. Терезка викурювала сигарету і йшла полоскати рота.

Націджувала воду з-під крана в білу пляшечку, вдягала шльопки і набирала повний рот води. Потім вирушала геть.

Відколи Терезка почала збирати “води тиші”, її накрило світ(л)ом.

Літо злилося в суцільний гул тиші, а очі стали гарячими і наче розкрилися по кутиках (точніше, її очі наче промили). Цілий день вона слухала, як шльопки шльопають за спиною. Слухала шльопанці, лазила Львовом і рахувала ворон. Бувало, занурювалася так глибоко в себе, що все довкола просто зникало. Терезі видавалося, ніби вона не йде, а пливе повітрям, як мовчазний дирижабль, із кожним кроком підіймалась усе вище й вище.

Інколи вона піднімалася так високо, що її скроні торкалися верхівок дерев. Варто було спіймати себе на цьому, як думки поверталися, тиша відходила, і її п’яти торкалися бруківки. В ці моменти повернення вона спльовувала воду в порожню пляшечку і набирала до рота свіжої.

Але тиша робила свою справу, і Терезі все більш очевидним робилося власне безстрашшя. Щодень, то глибше вона усвідомлювала, ким є — найхоробрішою дівчинкою на Землі, й надалі мріяла стати вихователькою в дитячому садочку.

Всі речі, з якими їй доводилося мати справу цього літа, чомусь поверталися до неї тим боком, з якого роздивляти їх було найприємніше.

Цілолітня тиша й безстрашність закували її у легку, сяючу броню — міцну і невидиму, і жодна неприємність не могла підібратися до неї ближче, ніж на відстань удару п’яткою. Ця невидима сила обмотала її своїми павутинками з ніг до голови, і навіть капці її тепер стали володіти таким особливим настроєм свіжості на фоні тисяч інших шльопок, що ставало ясно: такі шльопки можуть належати хіба дуже хоробрій дівчинці.

Її маршрути, кола блукань містом, під кінець літа почали набирати просто шалених, по відношенню до її розмірів, діаметрів. Якби Терезі по секрету сказали, яку відстань вона долає щодня, цифра ця зламала б їй хребта. Але Терезка, (цей кажан серед білого дня — цей прозорий, нечутний, з розфокусованим поглядом нетопирець, шустка вечірниця гігантська, нічниця триколірна, великий підковоніс, широковух звичайний — навіть не знаю, з ким іще поріваняти: вони всі гарні) уся ця кажаняча, лилична Терезка була вільною від жалю, і це робило її хребет стрижнем зі сталі.

Інколи вона задивлялася на тіні: думала, чи не пора їй закрапати очі.

Нафтизиновий бум у Львові почався ранньої весни, ще десь у березні, а тепер розгортався несподівано та з чимраз більшою амплітудою. Хронологія цього сенсаційного наркоперевороту приблизно така.

В кінці лютого на котромусь російськомовному (скоріш за все, омському) сайті, присвяченому наркотикам, від декого hooPoe (e-mail: [email protected]) з’являється повідомлення про галюцинаторну дію суміші кількох сортів очних крапель із вмістом атропіну, нафтизину, лідокаїну та АТФ.