Архе - Дереш Любко (книги онлайн бесплатно .TXT) 📗
погляд (на лиці непідробний переляк міщанки) - і вона вже втікає від вас
серйозно й без жартів. Вона зникає за рогом, і ви готуєтеся почути її крики
на поміч. Йдіть за нею. Жінка, вже, було, сповільнивши ходу, знову зауважує
вас і кидається навтьоки. У вас з-за спини чути дзеленькання трамвая. Той
під'їжджає до зупинки, і жінка в останню секунду заскакує у відчинені двері.
4. ГРА В ТРАМВАЙ (р-н вул. Городоцької навпроти костелу св. Ольги; п'єса-
забавка). Ще одна п'єса, де вдало обігрується тема львівських трамваїв. Двоє
хлопчаків стоять на хіднику навпроти і чекають трамвая. Коли трамвай починає
наближатися, перший хапає другого за руку і не дає вирватися. Другий у той
час повинен видерти долоню з пальців товариша і встигнути перебігти на
протилежний бік дороги перед самісіньким носом транспорту.
5. НОЇВ КОВЧЕГ (Високий Замок р-ну Замарстинова; соціальна містерія). П'єса
має глибоко алегоричний зміст, тому слід велику увагу приділити знакам: кольорам, числам тощо. Двоє молодих закоханих з'являються на краю Високого
Замку, відразу над обривом. Кілька хвилин вони дивляться зворушено на коробки
бетону й рури труб. Цілуються. Підтримуючись навзаєм, спускаються вниз - із
гори у місто.
Ця вистава мала альтернативне прочитання у вигляді загибелі пароплава
«Титанік», де алюзії на Ноїв ковчег обігрувалися з притаманним тій порі
пафосом есхатологічної антиутопії. Така собі демонстрація, що могло спіткати
людство, якби у прірву за бортом ковчега не ступили Закохані. Однак це, повторюсь, є відхиленням від апокрифічного варіанту; у Льовові п'єса йде в
оригінальній режисурі.
6. МОЙСЕЙ (вул. Дорошенка, час-пік). У момент найбільшого руху по вулиці (це, як правило, післяобідень) на сцені з'являється богомільна, проте п'яна в дим
алкоголічка із зачіскою «під хлопчика». Вона худа, засмальцьована, 218
І
219
смердюча і страшна. Але від неї віє такою космічною одухотвореністю, що її
постать мимоволі притягує погляди цілої вулиці. Сива баба, похитуючись, наче
бувалий матрос, йде вулицею, плямкає губами і стиха бурмоче прокльони; кожне
ЇЇ заточення то вправо, то вліво викликає тихі охкання та скрики в особливо
чутливої публіки. У найнесподіваніший момент баба різко вискакує на проїжджу
частину і, під урочисті фанфари гудків, зупиняє нерозривний потік
автомобілів, маршруток і трамваїв владним змахом рук. Змовкає все, і море
розходиться - алкоголічка неспіхом переходить дорогу, опускає руки і
розчиняється серед натовпу.
За майбутнім поколінням шанувальників природного Театру лежить створення
численних монографій, документальних фільмів та мультимедійних відеопроєктів, присвячених цьому питанню.
Самим львів'янам, якщо вони хочуть опинитися в культурному аванґарді Европи, час зайнятися вишукуванням та каталогізацією природних п'єс, які регулярно
відбуваються у Леопіллі. Наскільки мені відомо, офіційно зафіксованих
природних Театрів (не беручи до уваги іронічних візій Х.Л.Борхеса) у світі
поки що немає. Тому в першу чергу необхідно створити каталог кишенькового
формату на зразок туристичного буклета, де кожен бажаючий може побіжно
ознайомитись із театральним репертуаром міста: замальовки-шкіци, оригінально
підібрані маршрути, несподівані паралелі.
Резонно припустити, що репертуар саме львівських природних Театрів у
перспективі стане непоганим джерелом доходів. Він (Театр) легко перетвориться
на місце паломництва андеґраундної богеми та поціновувачів неакадемічних
вибриків Мельпомени з сусідньої Польщі, Чехії і т.д.
За умови грамотного позиціонування феномену Театру Львів має всі передумови
до зародження потужної суб-
культури новітніх театралів ' нових естетичних обріїв.
носіїв нової моди, візіонерів
театрали
- вони (а це, наважуся спрогнозувати, буде естетично невдоволена сьогоденням
молодь, яка вже пробувала себе в пусканні різного гатунку контркультурних
коників) намагатимуться всіляко приховати свою причетність до Театру з
кількох міркувань. По-перше, беззаперечна реальність вистав та топографічна
прив'язаність репертуару. (В добутку це становить надто спокусливу знахідку, аби виносити її у широкі маси; ті, як завжди, докладуть максимум зусиль для
применшення величності знахідки.) По-друге -цілком вмотивований страх зірвати
надмірною розафішо-ваністю Театру якусь особливо цінну з естетичної точки
зору п'єсу.
Щодо розвитку глядацької субкультури як такої, то вона може мати несподіване, а для декого навіть пророче продовження. Таємничість, яка щораз щільніше
сповиватиме сподвижників цього ars nova, почне видаватися знайомою. Можливо, когось раптово осяє, і на гадку спадуть масонські містерії. Фіналом п'єси
стане думка не відомого нам театрала: «Десь вже це було...».
І такий висновок буде найкращим підтвердженням гомеостазу, динамічної
рівноваги Об'єкта №6.
Немає різниці між «вигаданим» і «дійсним», міркує маестро. Різниця у площині
усвідомлення.
Він абсолютно переконаний, що саме зараз, тут і зараз існує товариство, яке
вже зібрало каталог природних п'єс. Людей, які організовують туристичні
ґедзи-паломництва на ріг вулиць Дорошенка і Сахарова, на Коптську, на Високий
замок.
Тут маестро здригається. Якщо існують вистави, безперечно, існують і
режисери... чи то пак, лялькарі.
Організувати: об'єднання «Клуб лялькарів», прив'язати їх до «Кабукі Бога»
(«Опери скрипу»?) як адептів покоління
220
22І
TNT (ТУТ AND ТЕПЕР, предтечі-антиподи фінального «Покоління Тиші»), щось
таке, що могло б правити за
Об'єкт №7. КЛУБ ЛЯЛЬКАРІВ
Одинаки, що розпочинають маніпуляції запрошенням до гри. Вони настільки
несподівані, що передбачити їхні ходи простіше простого. Приблизно так.
Спершу вони пропонують котромусь із знайомих, який вважає їх близьким другом, умовно поділити світ на дві армії. Потім, відповідно, пропонують очолити
котрусь. Маестро знавав таких, - покороблені силою еґоманіяки, йокнуті в
п'ятку. Ті, що знають про існування Об'єкта №6, а відтак вважають себе
геніями. Вони завідують Театром. Однак їм зовсім не подобається пригадувати, що, завідуючи Об'єктом №6, вони тільки поповнюють список п'єс.
Лялькарі повернуті на соціумі. Вони нізащо не відпустять цю систему, вони
підтримують її й опікуються тривогами, необхідними для збереження соціуму
цілісним.
Лялькарі повернуті на співчутті. Вони наркомани в найсоціальнішому значенні
цього слова - вони ВИМАГАЮТЬ жалю. Вони приставучі. «Як? Хіба ти мене не
пожалієш?!!» - і їхню посмішку, невинну та беззахисну, готова розшматувати
шаблезэба істерика дитини.
Вони не визнають за людиною ні права на свободу, ні права на життя.
Віднедавна вони не визнають і права на силу. Вони обнагліли до того, що не
визнають навіть права на вибір можливості власного, не залежного від них
вибору.
А ми- ми, як завжди, проти. Ми шизіємо від свободи.
Точно. Це гарно сказано.
Між іншим, ідея. Ввести на ринок ультрановомодну фішку - краплі для очей.
Естетизувати образ піпетки, приплести до нього асоціації кришталево-чистої
води і дарунків мертвого моря. Панки закрапували би в очі нафтизин, кислотники - атропін, яппі - збагачений сріблом дистилят тощо. А
Г
222
покоління молодих і перспективних капало би в очі воду з легкою нотою ментолу
- здорове ретро до м'ятного буму ери жувальної Гумки. У будь-якому випадку, краплі до очей - це цікаво. Використати у «Неопублі». Може, підказати
котромусь із Коклюшів
(...)
Або ні. Таке. Пам'ятаєш, що ти писав про трагедію, яка змусить завмерти світ?
Це повинна бути не трагедія, а щось таке малопомітне. Схоже на скриньку, котра вибухне несподіваними інтерпретаціями. Напр, ввести на ринок якийсь
