Архе - Дереш Любко (книги онлайн бесплатно .TXT) 📗
товар. Подати його в цілком невинному світлі. А потім, коли практично кожен
зіткнеться з цією фіхою, подати абсолютно нове призначення цього товару. Щось
таке абсолютно екзистенційне. Щось таке, що допомогло б наблизити Тишу.
Гм.
Наприклад, мобільний телефон. Дочекатися, поки в соціумі звикнуться з думкою, що кожен може поговорити з будь-ким, просто натиснувши кілька ґудзиків. А
потім підкинути думку, що, так само натиснувши ґудзика, можна не говорити
більше зніким...
Наприклад, взяти і відключити систему подачі сигналів.
Реклама: у безодні космосу пролітає вкритий інеєм мобільник.
SILENCE FOREVER. NOKIA
Він переводить подих. Якщо така хєрня й далі лізтиме перед очі, доведеться
днями підрізати собі ще дещо. Він пробує звільнитися від логосу, і фокус
розкривається
Крапле дощ. На його шкірянці залишаються маленькі вічка води, у яких
відбивається небо. Дощ пускається дужче. Запах...
Дощ холодний, як і заведено па початку весни, але це дощ, який вже не випаде
снігом. Маестро тішиться з того; тішиться з того, що тішиться, а не стікає
слиною довкола ще не відрубаних пальців. Запах.
У голові стоять легкий свист вітру і суцільна тиша. Дихається легко-легко.
ЗАПАХ БЕЗКОНЕЧНОСТІ.
Його не сплутати ні з чим. Холодний, озонний, всепоглинаючий і електричний.
Накриває мікронним терпким капшуком - спочатку ЗАПАХ входить у ніздрі, просочується крізь хрящові перетинки в мозок і шию. Потім ти відчуваєш цей
запах усім хребтом. Так поглинає ЗАПАХ БЕЗКОНЕЧНОСТІ.
Він хоче сховатися в якомусь світлому під'їзді, як чує вигук:
- Агов!
Це Льова, п'явка-упирець. Він думає, що в котромусь із безконечних варіантів
Львова, десь ген за сонячною короною Останньої території, таку п'явку маестро
назвав би... Бобо? О ні.
Бу-ба?
Baboo. Буба-бу.
Маестро оцінює, що такого цікавого можна зробити з цим ходячим спазмом образ, алев го лові ТИ Ш А
- Чекай, Кварц! - Бу-бу захекано підбігає і намагається віддихатись. - Я тебе
ше там побачив, слухай, ти шо робиш? Але ж я тебе вже давно не бачив! Ну, розказуй, як житуха, о, до речі, ходи, може, водяри купимо, шо ти на те
скажеш, га? Он там трохи посидимо, в мене гроші є, о, можемо навіть сирок
плавлений взяти! Ми постійно з Бронксом як бухаємо, то беремо сирок
плавлений, слухай, а закурити не маєш?...
Він посміхається ширше. Він навіть припустити не міг, що ця остання операція
на палець викличе таке глибинне, майже остаточне затишшя. Бо що б не
торохтіло це Baboo, воно не в силі подолати різницю кеґлів та шрифтів.
Хвилини за три Бу-бу повертається з плящиною якогось агресивного портвейну
(о, ця ностальгія за панком!). Маестро оперативно відкупорює пляшку зубами і
робить смачний ґольґ.
224
225
Буба шанобливо дивиться на маестро, але перед ковтком усе одно протирає
горлечко рукавом.
Коли портвейн повертається до маестра, Буба тихо скрикує.
- Кварц! У тебе ж пальця немає! Маестро з недовірою й обуренням вигукує:
- Ти гониш! - він підносить долоню до окулярів, вивчає ЇЇ й зітхає з видимим
полегшенням.
- Не пальця, а ФАЛАНГИ! - а потім таємничо додає: - Ти ше моїх ніг не
бачив...
По бруківці лупить дощ.
МАЕСТРО: Але мене от зараз найбільше непокоїть оцей загадочний міфічеський
тандем Вінні-Пуха і П'ятачка. Адже самим главним там був, безоговорочно, Вінні, поскільки це він толкав такі вєщі, про існування которих П'ятачьок і
не здогадувався. І при цьому сам П'ятачьок реагіровав на ці просвітлєнія і
одкровєнія дуже бурно, впадаючи помінутно в шаманістічєскій екстаз.
БУБА: Ну да, ти, Кварц, правий, но, з другої сторони, воно все зовсім якось
так... Не зовсім це саме.
МАЕСТРО: От іменно! Тому мене так насторажує образ осліка Іа-Іа. Він тіпа і
нє у дєл, і тіпа просікає глибини всіх глибин. У мене даже напрошується якась
екзистенційна алюзія зі страждущім Хрістом. Ну але оця теологічеська тема
веде дуже далеко. Візьмімо хоча б цей суто євангельський гвозьдь, на которому
держиться хвіст і котрий стирчить в Іа-Іа зі сраки. Ти відчуваєш, куда це нас
може завести, да? І якщо ми будемо розглядати іменно есхатологічєскі настроє-
нія Алана Мілна в контексті шпенглєрівського заката Європи, то стає зовсім
страшно. Поскольку у нас присутствує черговий персонаж, так називаємий
Крістофєр Робін, да? І, шо главне, у цього Крістофєра Робіна єсть батько, який - шо інтересно - всю тєлєгу про Вінні-Пуха і талкає. Тіпа знову маємо
Бога як Деміурга і Наратора. Ну і зовсім по-апокаліптічєскі звучать рядки, де
папа злиться на Крісто-
226
фєра Робіна, коли той пізно приходить додому, відкривши Сєвєрний Полюс, - тут
тобі і в Шопенґауера ладошки взопріють, да?
БУБА: Може, вип'ємо?
Маестро п'є
МАЕСТРО: (продовжує) І в то же врємя ми не коснулися самого главного - а
іменно Карлсона, котрий живе на криші. А конкретніше - новий виток свідомості
человечества на прикладі цього літаючого артефакта. Тому шо Карлсон міг
казатися недальоким тільки винятково обмеженим особистостям. Пригадай, Буба, його картіну - «Красний пєтух». Но на картіні нарисована лисиця, котра петуха
пожерла. Тут возможні якнайширші конотації до скандінавскої міфології чи
навіть посиланія на труди алхіміків, поскольку Ліса і Пєтух - це как би
протилежні стіхії, твьорде і жидкє, чи то пак летюче, начала, а на глибших
ступенях посвящєнія - так і взагалі главнейший біном сверхсовременно!'
антропології, так називаємо! мета-антропології. Но саме главне, шо наш
персонаж перестає мислити лінійно. Він храбро відкидає категорії, свойствєнні
огранічєнному западному уму - як-от: раздєлєніє на суб'єкт і об'єкт, одиничне
і множественне, вірне і хибне і так далії. Но от мене найбільше тривожить, так сказать, то, шо осталось невисказаним і как би непроявленим, і шо
проніцатєльний читатель, по мнєнію глубокоуважаемо! госпожи Ліндґрен, должен
був схопить поміж рядками текста. А іменно - інтєґрация органікі в
нєорганіку, в смислі пропеллера в його спину. Адже Карлсон виступає тут як
апологет кібєр-панка. Ти от звернув увагу, шо вона, в смислі Ліндґрен, сознательно замовчує цей перехід, союз анатомічєскої і техногенної
субстанцій, взаїмне проникнення цих фактур одна в одну? Тобі це не кажеться
странним?
БУБА: В якому смислі?
МАЕСТРО: У якнайширшому. Це, знаєш, пахне масонами і їхніми ложами. І звідси
веде вже зовсім інша стежина. Так би мовити, стик культурних пластів западної
літєратур-
227
ної традиції і чисто слов'янської мультиплікації з властивими їй
алкоголічєскими прічудами у вигляді антропо-морфічєскі ізображаємих животних.
Да, мова йде про мультіки о Гєнє і Чебурашке. Ти вловлюєш цей тонкий перехід, да?
БУБА: Безумовно.
МАЕСТРО: Но поскільки сам Гена і отой другий вже були достатньою мірою
згадувані як у масовій, так і самвида-вівській періодиці, ми їх касатися не
будемо. Ми схопимо їх всіх за яйця. Поскільки я хочу звернути твою увагу на
мрачний і дємонічєскій образ старухи Шапокляк.
БУБА: Радикально.
МАЕСТРО: Да! І я про те ж! Ібо... Ібо іменно она являється как би
персоніфікованим уособленням... Ага, персоніфікованим уособленням тьомних сіл
человеческой души, так ска'ть, бессознательного, на кшталт разного роду
бєсноватих желаній і прочая, прочая. Но вона, ця старуха Шапокляк, вона, в
прінципі, начало хоть і женьскє, но актівне, і потому заслуговує детальнішого
аналізу. От візьмімо до уваги цей чисто фройдістскій сімвол на її голові -
огромнєйшу бесформєнну шляпу...
біб
Він добирається до лігвища братів Коклюшів десь біля десятої ранку. Стоїть
