Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі (полные книги .TXT) 📗
— Це уособлення відваги Келен, її серця, її доблесті, її рішучості. Тому я назвав її Сильна Духом.
— Коли вона побачила її, то зрозуміла, що ця статуетка уособлювала. Вона подарувала їй пристрасне бажання бути знову здоровою, знову бути сильною і незалежною. Це змусило її захотіти знову жити повним життям. Коли це сталося, вона почала одужувати.
Обидві жінки виглядали такими, що сумніваються, але вони не стали сперечатися з його історією.
— Справа в тому, — сказав Річард, прямуючи до широкої смуги трави, — що якщо ви запитаєте людей, які ліпили цю статую, де маленька статуетка, яку зробив я, і яку вони використовували як модель, щоб збільшити її масштаб, вони не зможуть знайти її або сказати, що з нею трапилося.
Ніккі поквапилася наздогнати його. — Тоді де вона?
— Ота маленька статуетка, яку я зробив для неї з ліщини тим влітку в горах, дуже багато значила для Келен. Вона була просто щаслива отримати її назад, коли майстрам вона стала не потрібна. Вона у Келен.
Ніккі зітхнула і знову подивилася вперед — Безсумнівно, так воно і є.
Він спохмурнів і глянув на чаклунку — І що це означає?
— Річард, коли людина марить, її розум працює, щоб заповнити порожні місця пам'яті, щоб звести разом розірвану тканину фактів. Це спосіб знайти сенс того, що відбувається в плутанині думок.
— Тоді де статуя? — Поставив він питання обом жінкам.
Кара знизала плечима — Я не знаю. Я не пам'ятаю, що трапилося з нею. Тепер є велика, мармурова. І це єдино важливо.
— Я теж не знаю, Річард, — сказала Ніккі, коли він подивився на неї. — Може, якщо хтось із різьбярів трохи пошукає, то йому вдасться знайти її.
Здавалося, вона пропустила основну думку його історії, здавалося, вони думають, що він зацікавлений лише в тому, щоб знайти свою вирізану статуетку.
— Ні, вони не зможуть знайти її. У цьому весь сенс. Це те, що я намагаюся вам пояснити. Вона у Келен. Я пам'ятаю її радість в той день, коли вона отримала її назад. Невже ви не розумієте? Ніхто не зможе знайти її або згадати, що з нею трапилося. Невже ви не бачите, як щось не сходиться? Невже ви не помічаєте, що відбувається щось дивне? Невже вам не здається, що багато чого йде не так?
Вони зупинилися на відстані декількох кроків від нього.
— Правда? Не зовсім. — Ніккі вказала на статую, яка стояла в півколі колон. — Після того, як це вона була зроблена, і моделі більше не потребували, можливо, її просто знищили або втратили. Як сказала Кара, тепер є кам'яна статуя.
— Але невже ви не бачите важливості маленької статуї? Невже ви не усвідомлюєте важливість того, що я вам кажу? Я пам'ятаю, що трапилося з нею, і ніхто більше. Я намагаюся довести вам — показати вам щось, показати вам, що я не вигадав Келен, показати вам, що є речі, які не сходяться, і вам необхідно повірити мені.
Ніккі просунула великий палець під ремінь свого мішка у спробі послабити біль, викликану його вагою.
— Річард, по всій імовірності ти підсвідомо пам'ятаєш, що сталося з цією дерев'яною статуеткою, — що вона була втрачена або знищена після того, як мармурова була закінчена, — і ти використовуєш цю маленьку деталь, щоб заповнити одну з прогалин у твоїй вигаданій в гарячці історії. Це всього лише твоя підсвідомість намагається вивернути всі факти так, щоб вони знайшли сенс, потрібний тобі.
«Отже, невдача. Вони не те що не зрозуміли сенсу його історії, вони зрозуміли її дуже добре, але просто не повірили». — Річард глибоко зітхнув. Він усе ще сподівався переконати їх, що це вони помиляються, це вони не беруть до уваги багатьох речей.
— Але тоді для чого я вигадав подібну історію?
— Річард, — сказала Ніккі, ніжно взявши його за руку, — будь ласка, давай залишимо цю розмову. Я сказала достатньо. Я тільки даремно дратую тебе.
— Я задав питання. Назви хоч одну причину, щоб пояснити свою впертість.
Ніккі довго дивилася на Кару перш ніж поступитися. — Якщо хочеш знати правду, Річард, то я думаю, ти згадав про цю статую тут лише тому, що вона була встановлена зовсім недавно, відразу після перевороту, і ще свіжа в твоїй пам'яті. Коли ти був поранений, коли ти був на краю смерті, ти включив ці спогади в свій сон оскільки вони були ще свіжі в твоїй пам'яті. Це стало частиною історії про жінку, яку ти вигадав. Ти зв'язав все це воєдино і використовував, щоб створити щось, що має сенс для тебе, щось, за що ти можеш зачепитися. Твій розум використав цю статую тому, що вона служить зв'язком між твоїм сном і чимось реальним в цьому світі. Воно допомагає тобі зробити твій сон більш реальним.
— Що? — Річард був приголомшений. — Чому?..
— Тому — Ніккі вперлася руки в боки. — Це і змушує тебе думати, що ти можеш вказати на щось реальне і сказати: «це — вона».
Річард моргнув, не в силах говорити.
Ніккі відвернулася. Її голос втратив свою силу і впав майже до шепоту. — Прости мене, Річард.
Він відвів очі. Як він може простити її за те, у що вона щиро вірить? Як він може пробачити себе за те, що не в силах переконати її.
Боячись, що голос його підведе, він почав міряти кроками площу. Він не міг змусити себе дивитися їй в очі, не міг дивитися в очі тій, що вважає його божевільним. Він ледве усвідомлював, що намагається забратися на пагорб.
На вершині, коли він досяг величезного мармурового постаменту, він почув, як Ніккі і Кара наздоганяють його. Вперше він зауважив, що на місці колишнього палацу зараз перебуває декілька осіб. З висоти він бачив річку, що перерізала місто. Зграї птахів кружляли над водою. За високими колонами, що обрамляли площу, зелені пагорби і дерева тремтіли в потоках нагрітого повітря.
Горда постать Сильної Духом височіла перед ним, сяюча в золотому світлі вечірнього сонця. Він поклав руку на холодний гладкий камінь для підтримки. Він ледве міг витримати біль, яку відчував у той момент.
Коли Кара підійшла ближче, він зазирнув у її блакитні очі — Ти теж в це віриш? У те, що я придумав, як Келен побили, і ми з тобою піклувалися про неї? Ця статуя ні про що тобі не нагадує? Не допомагає згадати хоч щось?
Кара глянула на німу статую — Тепер, коли Ви сказали, лорд Рал, я пам'ятаю, як знайшла те дерево. Я пам'ятаю, як Ви посміхнулися мені, коли я показала його Вам. Я пам'ятаю, як Ви були задоволені мною. Я також пам'ятаю історії, які Ви розповідали мені, вирізаючи, і я пам'ятаю, як Ви слухали мої історії. Але тим літом ви багато чого вирізали з дерева.
— Того літа, перш ніж Ніккі не прийшла і не забрала мене, — додав він.
— Так.
— І якщо я тільки вигадую, і Келен не існує, тоді як Ніккі вдалося захопити мене і забрати з собою, якщо ти була там, щоб захищати мене?
Кара замовкла і відступила назад, приголомшена тоном, яким було задане питання. — Вона використала магію.
— Магію. Морд-Сіт ловлять і обертають магію на ворога, пригадуєш? Весь сенс їхнього існування — це захистити лорда Рала від тих, хто може за допомогою магії завдати йому шкоди. У день, коли Ніккі з'явилася, вона мала намір заподіяти мені шкоду. Ти була там. Чому ти не зупинила її?
Жах повільно заповзав в очі Кари. — Тому що я підвела Вас. Я повинна була зупинити її, але не змогла. Не проходить і дня, коли я не думаю, що Ви покараєте мене за те, що я не справляюся зі своїм обов'язком захищати Вас. — Її обличчя на тлі світлого волосся стало зовсім червоним, коли це несподіване зізнання вирвалося назовні. — Я підвела Вас, і тому Ніккі вдалося захопити і забрати Вас майже на рік, і все через мене. Якби це був Ваш батько, і я допустила таку помилку, він би стратив мене, але тільки після того, як змусив би молити про смерть до хрипоти. І він був би правий, зробивши це, бо я не заслуговую меншого. Я підвела вас.
Річард приголомшено дивився на неї. — Кара… це не було твоєю помилкою. У цьому вся суть мого питання. Ти повинна пам'ятати, що не могла нічого зробити, щоб зупинити Ніккі.
Кулаки Кари стиснулися. — Я повинна була, але не зробила. Я підвела Вас.
— Кара, це не так. Ніккі наклала закляття на Келен. Якби хтось із нас спробував зупинити її, Ніккі б убила Келен.
