Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
У темних очах чоловіка промайнула іскра підозри, що почалося щось невідворотне. Потім в одну мить він втратив і все своє життя, і все, що знав колись. Все, до чого він коли-небудь прагнув, про що думав, заради чого трудився, на що сподівався, кому молився, чим володів, кого любив і ненавидів… все втратило сенс.
В її очах ворог побачив безжалісність, і це змусило його в жаху заціпеніти.
Беззвучний грім розколов повітря.
Сила була в один і той же час древня і прекрасна, вона була і досконала, і жахлива.
Келен бачила, що він втратив саму думку про власне «я». Сприйняття себе як особистості було витіснено суворою магією, яка назавжди зруйнувала того, ким була ця людина.
Сила удару потрясла повітря.
Зірки здригнулися.
Іскри багаття розсипалися по землі, по якій колами розходився удар, піднімаючи пил. Могутня хвиля змусила дерева втратити листя і голки.
Він був переможений.
Важенний мужлан злетів з Келен, як пушинка, і жінка неквапливо піднялася на ноги. Недавній супротивник відлетів назад і впав, прооравши обличчям землю.
Похапцем він впав на коліна. Руки склалися в молитовному зверненні. Сльози змочили очі. Його рот, ще мить тому спотворений в хтивих очікуванні, тепер зборознила справжня мука.
— Будь ласка, пані, наказуй! — Заголосив він.
Келен гидливо глянула на нього, нагородивши нової в її житті емоцією — найглибшим презирством.
15
За безмовному табору розносилося перелякане бекання Бетті. На землі в безладді валялися тіла. Сутичка закінчилася. Річард з мечем у руці кинувся до Келен. Дженнсен застигла біля багаття, а Кара ходила між тіл, перевіряючи, чи є живі.
Келен гордо пройшла повз позначену її владою людину і попрямувала до Дженнсен. Річард зустрів її на півдорозі і обійняв дружину вільною рукою.
— Ти в порядку?
Келен кивнула, швидко оглянувши табір у пошуках нападників, але побачила тільки трупи.
— Як ти? — Запитала вона.
Річард немовби не чув її. Його рука обхопила її талію.
— Добрі духи… — кинувся він до одного з тіл.
Це був Сабар.
Дженнсен стояла поруч, тремтячи від страху, широко розкривши очі і стискаючи в руці ніж. Келен обняла дівчину, шепочучи, що все позаду, все скінчилося, все буде добре.
— Сабар… він… врятував мене… — всім тілом Дженнсен притиснулася до старшої подруги.
— Я знаю, знаю, — втішала Келен.
Вона бачила, що Річарду вже не має сенсу поспішати перевертати Сабара. Рука молодої людини мляво відкинулася. Серце Келен впало.
Важко дихаючи, в табір вбіг Том. Він блищав потом і кров'ю. Дженнсен схлипнула і кинулася йому на шию. Він дбайливо обійняв дівчину й притиснув її голову до плеча, намагаючись вирівняти подих.
Бетті злякано мекала поруч з візком, не відразу відгукнувшись на поклик Дженнсен. Тремтяча кізка кинулася до господині і сховалася в її спідницях. Том неспокійно вдивлявся в темряву.
Кара неквапливо ходила між тіл, вишукуючи ознаки життя. У більшості випадків можна було не сумніватися в стані лежачих. Там і сям вона помічала на трупах сліди власного чобота або ейджа. Всі були мертві.
Келен м'яко поклала руку на плече Річарда, який схилився над тілом Сабара.
— Скільки людей повинні ще загинути за злочин бути вільним, за гріх жити своїм життям? — Тихим голосом гірко вимовив він.
Келен бачила, що Річард далі до білих кісточок на пальцях стискає Меч Істини. Магія меча гнівно танцювала в його зіницях.
— Скільки?! — Повторив він.
— Не знаю, Річард, — прошепотіла Келен.
Лорд Рал кинув гнівний погляд на чоловіка, якийвсе ще стояв на колінах в центрі табору. Він схилив голову, склавши руки в благальному жесті, і весь трусився від страху.
Як тільки сповідниця звільняє магію, торкаючись людини, та зникає, як особистість. Ця частина її свідомості назавжди стирається. Хто він був, навіщо він був — всього цього більше не існує.
Магія сповідниць змінює всі прагнення та бажання. Ніщо більше не має значення. Єдиною метою життя тих, кого вона торкнулася, стає служіння сповідниці, виконання всіх її наказів, відповідей на будь-які її запитання.
Ті, кого торкнулися, сповідаються в будь-якому злочині. Саме для цього і були створені сповідниці. Мета у них завжди була тією ж, що і у Шукача — істина. У війну не було нічого більш важливого, ніж істина.
Чоловік, якого торкнулася Келен, страждав від того, що вона нічого йому не наказує. Для такої людини не було нічого більш болісного, ніж незнання бажань сповідниці. Існування без виконання її бажань ставало безглуздим. Якщо сповідниця нічого не накаже, той, кого вона торкнулася своєю владою, помре.
Що б вона зараз не запитала — його ім'я, або інтимне прізвисько, він відкрив би їй з безмежним захопленням. Якби вона попросила його вбити улюблену матір — він зробив би це з безмежною радістю. Він був би щасливий все їй відкрити, все віддати і все виконати — лише б вона, нарешті, віддала хоч який-небудь наказ.
— З'ясуємо, що це означає, — з погрозою сказав Річард.
Келен в знемозі подивилася на що стоячу на колінах людину. Від застосування магії вона завжди втомлювалася так, що ледве трималася на ногах. Вона важко дихала, піт стікав по грудях. Їй необхідно відпочити, але зараз було щось важливіше.
Поки Річард і Келен йшли назустріч поверженому на коліна чоловікові, його очі невідривно стежили за прямуючою до нього жінкою.
Раптом Річард завмер. У бруді під його ногами лежали уламки статуетки, яку приніс Сабар. Фігурка була розбита на безліч невеликих шматочків, і тільки по прозорому бурштину можна було здогадатися, що це було.
У листі Ніккі сказала, що статуя їм більше не потрібна. Це попередження — попередження про те, що Келен якимось чином порушила захисний екран, який запечатував щось небезпечне.
Келен не знала, від яких небезпек оберігала їх печать, але боялася, що занадто добре знає, як вона її зламала.
Ще більше жінку лякало те, що з її вини порушена магія меча Річарда.
У відчаї Келен стояла над уламками, невідривно дивлячись під ноги.
— Не дозволяй своїй уяві відводити тебе на манівці, — чоловік обійняв її за талію. — Ми поки не знаємо, що це, і не можемо бути навіть впевнені, чи правда це. Можливо, це помилка.
Келен хотілося б повірити в це.
— Хочеш спочатку відпочити? — Річард вклав меч у піхви.
Він завжди і скрізь дбав про неї. Так було з того самого першого дня, коли вони зустрілися. Але зараз її саму хвилювало його здоров'я.
Застосування сили послаблювало сповідниць. На цей раз Келен відчувала себе не просто ослабленою, а розбитою. Її вибрали Матір'ю-Сповідницєю тому, що сила її могла відновитися через кілька годин, іншим же сповідницям потрібний був день або навіть два. Думаючи про це, Келен згадала сповідниць, гаряче любимих нею, які давно померли, і на неї обрушився весь тягар безнадійної втрати.
Щоб повністю відновити силу, Келен потрібна була ніч відпочинку. Але зараз залишалися важливі питання, які треба вирішити.
— Ні, я в порядку, — вимовила Келен. — Відпочину пізніше. Запитаємо його про те, що ти хочеш.
Погляд Річарда ковзав по розкиданих по табору нутрощах, частинах тіл, трупах. Земля просякла кров'ю. На секунду Келен занудило від смороду смерті і запаху все ще паруючого в багатті трупа. Вона відвернулася від стоячої на колінах людини і уткнулась в груди Річарда. Творець, як шалено вона втомилася!
— Давай підемо звідси, — неживим голосом сказала Келен. — Нам треба піти. За нами можуть прийти ще, — вона боялася, що якщо Річард знову витягне меч, він може залишитися без допомоги магії. — Треба знайти більш безпечне місце.
Річард згідно кивнув. Він дивився поверх її голови, притискаючи Келен до грудей. Жінка чула, як в табір повернувся, задихаючись від бігу, Фрідріх. Він завмер і застогнав, бачачи, як все змінилося.
— Том, Фрідріх, як думаєте, чи прийдуть ще? — Запитав Річард.
