Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
У руках тих, хто оточив Річарда, Келен помітила ножі. Нападники відмовилися від початкового наміру завалити їх голими руками. Вид ножів надав Річарду ще більше люті. В його очах запалав вогонь магії.
Келен застигла на місці, ніби прикута видом Річарда, для якого вбивство перетворилося в граціозне дійство — танець зі смертю. У порівнянні з Річардом, що рухався швидко і легко, інші здавалися просто незграбними биками. Він носився серед ворогів, як між застиглих статуй. Кожен кидок меча зустрічав живу плоть ворога. Кожен помах розсікав м'язи і кістки. Кожним поворотом Річард відбивав напад. Жодної упущеної можливості, жодного пропущеного удару, жодного зайвого руху. Кожну секунду Річард піднімав меч, відбивав атаку і починав нову. Його меч разив ворога без сумніву, без жалю, без жалості.
Келен була в люті, що при ній немає меча. Число супротивників ніби не зменшувалося. Їй було занадто добре відомо, що таке — відчувати себе безпорадною в лапах банди, і вона стала просуватися до воза.
Один з громил поцупив у темряву Сабара і Дженнсен. Він кинув їх на землю і сів зверху. Величезні ручищі мужлана притиснули їх зап'ястя до землі, не даючи дотягнутися до ножів.
Клинок Річарда виблискував у повітрі, розрубуючи тіла. Він опустився на коліно, меч описав дугу і пронизав ще одного нападника. На обличчі супротивника застиг вираз страхітливого подиву, як це він міг напоротися грудьми на меч Річарда. Здоровань, тримаючий Дженнсен і Сабара, сіпнувся, бездиханний. Річард, все ще стоячи на одному коліні, витягнув меч з тіла смертельно пораненого громили.
Ще один ворог увірвався в табір. Кара помчала до нього і вдарила ейджем по шиї. Противник осів, і Кара двигонула його ліктем по обличчю, але ззаду її обхопив ще один. Пролунав крик, руки нападника перетворилися на місиво з кісток і крові. Кара вивернулася і вдарила його між ніг. Поки він падав, інстинктивно намагаючись дотягтися до паху, Кара довершила розпочате вивіреним ударом коліна охоронниця зламала йому щелепу, а потім миттєво розгорнулася і вдарила ейджем третього.
Ще один ворог кинувся на Сабара і перекинув його на спину. Ливарник встиг вихопити ніж і встромити його в нападника. Один з ворогів помітив на землі послання Ніккі. Келен побачила, як, затиснувши лист у руці, він кинувся геть. Але на його шляху стала Дженнсен. Величезний чоловік витягнув руки і відштовхнув її. Дженнсен здавалася билинкою поруч з ним і похитнулася від потужного поштовху, але все ж встигла точно засадити свій ніж йому між лопаток.
Дівчина примудрилася не відпустити ніж і безжально його повернула, людина вигнулася дугою від болю і видала крик люті, швидко захлинувшись у мокрому бурмотіння, що наповнило легені. Ніж Дженнсен знайшов його серце. Він похитнувся, сіпнувся і впав у вогнище. Язики полум'я охопили одяг ворога. Келен спробувала витягнути з його міцно стиснутого кулака сувій, але жар вогню обпалював шкіру так сильно, що вона не змогла підійти ближче.
Було все одно пізно. Лист, який вони встигли прочитати тільки наполовину, швидко перетворилося на чорний попіл, що зметнувся до неба іскрами.
Келен прикрила рот і ніс від нестерпного смороду палаючих волосся і плоті. Здавалося, сутичка триває з годину, навколо валялися трупи, але з'являлися все нові і нові супротивники.
Втративши надію врятувати лист, вона відійшла від багаття і побігла до воза, до свого меча. На шляху Келен виріс величезний здоровань. Побачивши, що у неї немає зброї, він бридко посміхнувся.
За його спиною Келен помітила Річарда. Їх очі зустрілися. Чоловік розчищав мечем шлях до неї, пробиваючись крізь тіла.
Він не може бути відразу скрізь.
Річарду не встигнути до неї вчасно. Але він продовжував намагатися. Навіть якщо Річард добереться до них, Келен це вже не врятує. Він занадто далеко. Всі зусилля марні.
Келен дивилася в очі людини, яку любила більше життя, і бачила в них неприборкану лють. Вона знала, що Річард бачить обличчя, яке не виражає нічого — лице сповідниці. Потім наступаючий ворог затулив їх один від одного.
Погляд Келен зосередився на нападаючому. Його лапи піднялися, як у ведмедя, який впав у сказ. Зуби були стиснуті в дикій злобі. Гримаса спотворила обличчя ворога, що рвався схопити її, перш ніж вона встигне відскочити вбік і втекти.
Келен оцінила, наскільки близько вже підібрався до неї звір в образі людини, щоб ризикнути бігти, і не стала витрачати сили в марною спробі.
Цей ворог зумів уникнути смерті. Він обійшов Дженнсен і Сабара. Він ухилився від меча Річарда і прослизнув повз ейдж Кари. Він не втомився і був готовий до шаленої атаки.
Цей чоловік був упевнений, що майже зловив те, що шукав.
Він був в одному ударі серця від неї, несучись до Келен на повній швидкості.
Краєм свідомості жінка почула крик Річарда, її очі зустрілися з тьмяним блиском в темних очах супротивника.
Паруб'яга видав крик люті і кинувся вперед. Його ступні відірвалися від землі, і він немов завис у повітрі, простягаючи до Келен волохаті ручищі. Злісний оскал видавав його торжество.
Як у сповільненому сні, Келен бачила найдрібніші деталі на обличчі ворога. Ось він прикусив тріснуту нижню губу, темний зуб поруч з рештою жовтими… Ось маленький білий шрам, який, мабуть, з'явився, коли він їв з ножа і випадково порізав куточок рота… От щетина на щоках і шиї, схожа на твердий дріт… Ліве око трохи прикрите. На мочці правого вуха — виїмка у вигляді букви V. Це нагадало Келен те, як фермери мітять свиней.
Вона побачила своє відображення в очах ворога і підняла праву руку.
Мигцем Келен подумала, чи є у нього дружина або жінка, яка піклується про нього і буде нудьгувати і сумувати без нього. А може бути, у нього є діти. Цікаво, чому така людина вчить своїх малюків, якщо вони у нього, звичайно, є. Келен пересмикнуло від огиди, раптово уявивши, що така тварина підіймається на ній і дере щетиною їй підборіддя, слинявить тріснути губами її губи, а його жовті зуби скребуть її шию.
Час зупинився.
Келен витягнула руку. Паруб'яга обрушився на неї. Упершись долонею йому в груди, вона відчула грубу тканину темно? Коричневої сорочки.
Ще не минуло й секунди, як він повалив її. Ще Річард не встиг зробити повний відчаю крок.
Вага чолов'яги на долоні Келен здавалася не важче дихання дитини.
Простір немовби застиг.
Час тепер її.
Він тепер її.
Шаленість сутички, крики, зойки, стогони; сморід крові і поту; звук сталі, що входить у плоть; прокльони, страх, стукіт серця в смертельному жаху… лють… ніщо не існувало для Келен. В її світі була тиша.
Хоча Келен і народилася, володіючи силою і відчуваючи її всередині себе, вона завжди здавалася сповідницям незрозумілою, незбагненною, неуявною і далекою. Келен знала, що вона відчуває себе так, поки не відпустить силу. Але як тільки захоплююча дух сила з глибини виривалася назовні, вона зливалася з нею і трепет відступав. І хоча Келен багато разів давала волю своїй владі, вона щоразу залишалася вражена власною могутністю.
Келен обдарувала гвалтівника холодним поглядом, готова до того, щоб застосувати свою владу і силу.
Коли він біг до неї, час належав йому.
Тепер час належить їй.
Вона відчувала шкірою кожну грубу нитку його сорочки, а під нею — кожен жорсткий волосок його грудей.
Биття серця, викликане несподіваним нападом ворога, минуло. У світі залишилися тільки двоє — вона і ця людина, — навічно пов'язані тим, що станеться. Він вибрав свою долю, коли вирішив напасти на них. Впевненість Келен виключала емоції, і вона не відчувала нічого — ні радості, ні полегшення, ні ненависті, ні відрази, ні жалю, ні жалю.
Келен сховала емоції, щоб відкрити шлях потоку сили, звільнивши його.
Тепер у ворога не було шансу.
Він — її.
Лице громили було перекошене сп'янінням від впевненості в тому, що він — непереможний герой, який повалить її, єдиний, в чиїх руках знаходиться зараз її життя.
Келен відпустила силу.
Її вимір, її роль жінки, від народження слабкої і підлеглої чоловіку істоти, негайно змінився, перетворившись на силу, здатну змінювати природу свідомості.
