Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (бесплатные серии книг TXT) 📗
Річард зробив глибокий вдих і постарався узяти себе в руки.
— Отже, шкатулка в безпеці. Це найголовніше.
Лице Майкла знову прийняло нормальний відтінок. Разом з рум'янцем повернулася і посмішка.
— Річард, ти добре себе почуваєш? Ти виглядаєш якимось… Іншим, зміненим. Ти виглядаєш так, ніби тобі довелося… багато чого пережити.
— Так, Майкл, довелося. Більше, ніж ти можеш собі уявити.
Він опустився на ліжко. Майкл, з побоюванням поглядаючи на брата, присів на стілець. Огрядний, невисокий, одягнений у все біле, туго перетягнутий широким золотим поясом, він здавався жалюгідною пародією на Даркена Рала. Річард звернув увагу на карти, які вивчав брат. Карти Вестланда… Карти Вестланда для Даркена Рала.
— Зедд сказав правду, я був в Д'харі, але мені вдалося втекти. Нам всім треба скоріше забиратися звідси, подалі від Д'хари. Як можна далі. Я повинен перехопити Зедда, Чейза і Келен, поки вони не пішли занадто далеко. Тобі я раджу негайно зібрати своїх людей, відвести військо назад і захищати Вестланд. Спасибі Майкл, що поспішив мені на допомогу.
— Ти ж мій брат! — Посмішка на обличчі Майкла зробилася ще ширше. — Сам поміркуй, що мені залишалося робити?
Біль опалила Річарду душу, але він все ж знайшов в собі сили тепло посміхнутися у відповідь. У якомусь сенсі це було навіть гірше, ніж якщо б зрадницею виявилася Келен. Вони з Майклом виросли разом. Проживши добру частину життя під одним дахом, вони ділили все — і горе, і радість. Річард завжди захоплювався Майклом, підтримував його, дарував йому безоглядну любов. Він згадав, як пишався старшим братом, як хвалився ним перед друзями.
— Майкл, мені потрібен кінь. Я повинен їхати. Негайно.
— Ми поїдемо всі разом. Ти, я і мої люди. — Майкл посміхнувся. — Тепер, коли ти знову зі мною, я не хочу упускати тебе із виду.
Річард схопився.
— Ні! — Він знизив голос. — Ти ж знаєш, я звик сам наодинці бродити по лісах. Це моє ремесло, і я непогано з ним справляюся. Краще, ніж з усім іншим. Ти тільки затримаєш мене, а у мене залишилося зовсім мало часу.
Майкл встав, кинувши косий погляд на полог, що звисав біля входу.
— Не бажаю нічого слухати. Ми…
— Ні. Ти — Перший Радник Вестланда, і твій обов'язок — піклуватися про безпеку країни, а не доглядати за маленьким братиком. Будь ласка, Майкл, забудь про мене і відведи війська до кордону. Зі мною нічого страшного не трапиться.
Майкл потер підборіддя.
— Гаразд, напевно, ти правий. Власне кажучи, ми прямували в Д'хару тільки для того, щоб допомогти тобі. Але коли ти тепер в безпеці…
— Спасибі, Майкл, що не залишив мене в біді. Я сам візьму коня. Повертайся до роботи.
Річард відчував себе найбільшим дурнем на світі. Йому давно слід було б все зрозуміти. Він згадав промову Майкла, в якій той оголосив вогонь ворогом народу. Одного цього вже було достатньо, не кажучи про інше. Він повинен був здогадатися ще тоді! Келен намагалася застерегти його. Її побоювання щодо Майкла були цілком виправдані. Якби він більше покладався не на емоції, а на розум!
Перше Правило Чарівника: «Люди дурні, вони вірять в те, у що хочуть вірити». Він теж виявився дурним. Річард був занадто злий на себе, щоб гніватися ще на Майкла.
Він не наважився вчасно прийняти гірку правду і вважав за краще залишитися в полоні власних помилок. Він сам винен у своїй поразці. Тепер у нього немає вибору. Що ж, він заслужив смерть.
Не зводячи з Майкла сумного погляду, Річард повільно опустився на одне коліно і віддав салют переможеного.
Майкл взявся в боки і з посмішкою подивився на нього.
— Ти пам'ятаєш, як давно це було, братику?
Річард встав.
— Не так вже й давно. З часом мало що змінюється, а я завжди любив тебе. Прощай, Майкл!
У Річарда знову промайнула думка вбити брата. Він знав, що це довелося б зробити за допомогою гніву меча. Цього разу йому не вдасться зробити чарівний клинок білим. Він міг би пробачити Майклу все зло, яке той заподіяв йому. Але пробачити брату зраду Зедда і Келен?.. Він ніколи не зуміє змусити себе зробити це… Річард зупинив себе. Спочатку треба врятувати Келен; він не має права ставити на карту її життя. Річард відкинув полог і вийшов з шатра. Майкл пішов за ним.
— Залишся принаймні на вечерю. Нам ще багато чого треба обговорити. Я не впевнений, що…
Річард повернувся і подивився на брата. Пелена остаточно спала з його очей. Річард зрозумів, що Майкл не має наміру випускати його з рук. Він тягне час, очікуючи можливості покликати варту.
— Зроби по-моєму, Майкл, будь-ласка. Я повинен йти.
— Солдати! — Гукнув Майкл вартових. — Я хочу, щоб мій брат залишився з нами. Це необхідно задля його власної безпеки.
Троє охоронців рушили до Річарда. Шукач перескочив через кущ і розчинився в темряві. Вартові незграбно кинулися навздогін, але вони були всього лише солдатами, вони не прожили в лісі все життя. Річарду не хотілося вбивати вестландців. Він безшумною тінню ковзав в темряві. Табір гудів, як розтривожений вулик. З усіх боків доносилися гучні окрики офіцерів, солдати бігали по табору, обшарюючи чагарник. Річард почув голос брата. Майкл наказав своїм людям затримати його, але ні в якому разі не вбивати. Звичайно, не вбивати. Адже Річард потрібен Даркену Ралу живим. Майкл хотів сам передати брата в руки свого пана і повелителя.
Прослизаючи між охоронцями, Річард обійшов табір і підібрався до коней. Він перерізав всі вуздечки, скочив на коня і на осідланому взявся щосили бити інших. Почалася повна плутанина. Коні в паніці помчали на всі боки, солдати металися по табору, намагаючись спіймати їх. Річард вдарив коня підошвами в боки.
Збуджені голоси у нього за спиною стихли. Він мчав в ніч, і обличчя його було мокрим від туману і сліз.
47
Довга осіння ніч наближалася до кінця. Похмурий світанок не обіцяв подорожнім нічого хорошого. Небеса затягнуло суцільною пеленою низьких хмар. День обіцяв бути похмурим і дощовим. Змучена вчорашніми подіями, Келен забулася тривожним сном. Вона міцно притиснулася до Чарівника, немов намагалася знайти захист від усіх негараздів і небезпек. Чейз уже кілька годин як змінив Зедда на сторожі і тепер бродив в околицях табору, оберігаючи спокій своїх друзів.
Цю ніч старий Чарівник провів без сну. Він мовчки лежав у передсвітанковому напівтемряві, спрямувавши нерухомий погляд в низьке сіре небо. Зедда долали важкі сумніви. Світ розколюється на частини, а він, Великий Чарівник, не в змозі нічого змінити. Він жалюгідний і безпорадний, як листок на вітрі. Народжений з даром, він присвятив все життя вивченню магії, Зедд звик сам керувати подіями. Але в цій страшній грі, затіяній Ралом Даркеном, йому випала незавидна роль стороннього спостерігача. На його очах вбивають і мучать людей, а він навіть не може втрутитися. Лише намагається направляти тих небагатьох, кому дозволено битися зі злом.
Він, Чарівник першого рангу, міг би придумати щось краще, ніж це божевільна підприємство — похід в Д'хару. Але як бути? Річард потрапив у біду, і необхідно зробити все можливе, щоб врятувати його. Нехай немає ніякої надії на успіх, все одно не можна піддаватися розпачу. Треба йти вперед. Через три дні настане перший день зими, останній день панування Даркена Рала: йому ніколи не знайти третю скриньку Одена. Даркен Рал помре. Але спочатку він уб'є Шукача.
Думки Зедда повернулися до вчорашнього. Він знову і знову прокручував в пам'яті найдрібніші подробиці раптової зустрічі з Ралом Даркеном, але, як не старався, не міг виявити в ній ніякого сенсу. Вся сцена, від початку до кінця, здавалася Чарівникові більш ніж дивною. Очевидно, Рал Напередодні неминучого програшу повністю позбувся розуму. Він збожеволів настільки, що втратив можливість поквитатися зі своїм заклятим ворогом. Зіткнувшись віч-на-віч з Чарівником, який позбавив життя його батька, з тим, кого він настільки наполегливо розшукував довгі роки, Рал навіть не спробував убити його. Незбагненно! Втім, не це головне.
